Кіно

Пісні про складне: Чому мюзикл «Тік-так… бум!» більше ніж мюзикл

На Netflix вийшов «Тік-так… бум!» — мюзикл про те, як складно художнику реалізуватися у сучасному світі. Картина, створена на основі автобіографії композитора Джонатана Ларсона, який загинув у середині 90-х, представлена ​​стримінговою платформою на «Оскар». Даниил Леховіцер розповідає, чому шоу має всі шанси взяти статуетку.

Гринвіч-Віллідж як магніт притягує до себе тих, хто мріє вести богемний спосіб життя. Патті Сміт, фотографи Девід Войнарович та Пітер Гуджар, абстрактні експресіоністи Аршил Горкі й Марк Ротко — усі вони жили в цьому районі до того, як прославилися. У 1992 році до Гринвіч-Віллідж приїздить композитор Джонатан Ларсон (Ендрю Гарфілд). Йому тридцять. Він працює офіціантом у кафе, а у вільний час намагається закінчити «Супербію» — мюзикл за мотивами роману «1984».

За формою «Тік-так… бум!» нагадує стендап. Спочатку головний герой зі сцени розповідає, як вісім років писав «Супербію», потім перед глядачами проносяться сцени з його життя. Як і личить мюзиклу, все це з піснями й танцями. Виходить щось на кшталт дзеркального лабіринту, яким блукають дівчина Ларсона Джанет, його друг-гей Майкл (Робін де Хесус), колеги по закусочній.

Завдяки такій складній структурі Netflix створив своєрідну збірку з кількох творів Ларсона: тут є уривки з рок-постановки «Тік-так… бум!» початку 2000-х (стендап-монологи за піаніно), мюзиклу «Оренда» (кілька сцен про квартиру, де душ на кухні, а спальня в коридорі) та «Богеми». Остання є цікавим документом, що описує виворіт нью-йоркського життя інтелектуалів першої половини 90-х.

«Тік-так… бум!» нагадує «Ла-ла Ленд». Обидва фільми розповідають про те, як влаштована індустрія розваг у США, в основі кожного — історія молодої людини, яка намагається досягти успіху у творчій професії. На своєму шляху Ларсон зустрічає чимало перешкод. Сотні великих студій відповідають йому відмовою, а єдиному постановнику, який вирішив дати композитору шанс, бракує грошей. Але перш за все — Ларсон не дописав пісню для головної героїні свого твору.

Переваг у картини багато: дотепні тексти, винахідлива постановка. Однак насамперед це продумана темпоритміка. За драматичними конфліктами тут завжди слідує їхнє вирішення, за життєствердними танцями — епізоди, де автори шоу заводять розмову про СНІД, головну епідемію епохи, в яку жив Ларсон.

Згадка про хворобу не просто данина часу. Від СНІДу помирають майже всі знайомі Ларсона, серед них його друг Майкл. Смерть близьких якоїсь миті стає основною смисловою декорацією фільму. У героя є кілька діб, щоб дописати пісню перед презентацією, доки кілька дорогих йому людей чекають кінця на лікарняному ліжку. Створюючи контраст між радісними танцями й діалогами про смертельну хворобу, автори шоу виводять серіал за межі розважального жанру.

Джонатан Ларсон був не першим постановником, який протягнув гостру тему до мюзиклу, але став одним із перших, хто заговорив у ньому про ЛГБТ і, як не дивно, економічні проблеми. Тому «Тік-так… бум!», окрім іншого, цікавий і як соціальний коментар до того часу.

Історії, які лежать в основі мюзиклів, майже завжди закінчуються тим, що герої досягають своєї мети, нехай і ціною великих втрат. У «Ла-ла Ленді» Міа та Себастьян розстаються, натомість знаходять себе: вона стає успішною актрисою, він відкриває джаз-клуб, про який давно мріяв. Головний герой «Тік-так… бум!» не з першої спроби, але також домагається свого. Як і в реальності, твір Ларсона не потрапляє на Бродвей, тим не менш викликає інтерес у критиків. Проте ні герой, ні його прототип про це не дізналися. Ларсон помер у віці 35 років, напередодні прем’єри.


Усі фото: кадри з «Тік-так… бум!», Macall Polay / Netflix / Everett Collection

54

312

89
32

Більше матеріалів