Почему это шедевр

Яким ми запам’ятаємо Бруно Барбе

9 листопада помер французький фотограф Бруно Барбе. За свою шістдесятирічну кар'єру документаліста він встиг попрацювати на п'яти континентах, зафіксувати крах одних імперій і виникнення інших. У 90-і роки був президентом агентства Magnum. Олександр Ляпін розповідає про невгамовне прагнення пригод Барбе.

Світло, колір і свобода

Я зустрів Бруно Барбе у Львові в кінці 80-х. Він приїхав робити проєкт про Україну — такий же, як раніше знімав про Італію або Польщу. На моє запитання, чи сподобалася йому Україна, він знизав плечима, а потім чемно відповів, що тут дуже цікаво працювати. Це була коротка, випадкова зустріч.

Потім я побачив результат і зрозумів, що наша країна в той перебудовний період йому явно не піддалася, хоча об’їздив він її вздовж і впоперек. Бруно був сонячною людиною, любив світло, колір і свободу, він завжди був на боці тих, хто бореться за справедливість. А різних воєн і жорстких соціальних конфліктів на його долю випало чимало: у В’єтнамі, на Близькому Сході, в Бангладеш, Камбоджі, Північній Ірландії, Іраку та Кувейті.

Барбе всюди знаходив красу, нехай навіть її відтінки були трагічними, а іноді і драматичними, але у нього завжди був погляд людини, налаштованої оптимістично. Герої знімків посміхалися йому, якщо помічали, що він їх фотографує. Колір і світло допомагали Бруно ловити момент без ознак сумної приреченості та сумної безвиході. Фотограф ніби говорив, що вихід завжди є і буде, навіть якщо знімав десь у страшних нетрях Індії або Марокко.

Безмежна українська туга

В Україні трущобами він не бродив: знімав Донецьк, Чернівці, Львів, багато інших міст і сіл. Але тут він не знайшов доброго світла і прекрасних кольорових композицій, на картинках майже ніхто не посміхається.

Гадаю, це геніально. Фотограф, діяльність якого була спрямована на те, «щоб документувати для нащадків традиції та культури, що швидко зникають у результаті зміни ставлення споживачів», наштовхнувся на зруйновані історичні зв’язки, згасаючу культуру, безмежну сіру тугу. І начебто люди живуть тут без війни, танцюють на весіллях, працюють у шахтах, ходять по магазинах, марширують вулицями у святкових колонах… Їхні обличчя напружені, очі тьмяні.

В Україні він не знайшов доброго світла і прекрасних кольорових композицій, на картинках майже ніхто не посміхається.

Його, напевне, дуже спантеличила дівчинка в червоному, яка продає гриби на вулиці у Львові. Її погляд спрямований в нікуди, скам’яніле обличчя в ластовинні вражає застиглою маскою образи — образи на весь світ, напевне. У шаховому клубі портрет Леніна-шахіста небезпечно нависає над юними гравцями. Моторошний солдат, який учепився у прапор частини з мляво перекошеним Володимиром Іллічем, символізує якесь містичне єднання з «богом» радянського народу.

Ленінів Бруно назнімав багато, ніби натякаючи на «внутрішніх ленінів» — вірус, який вразив мозок жителів СРСР, що розвалюється, і зупинив їхній розвиток. Щоправда, сусідня Молдова на фото Барбе зовсім інша — танцююча, весела, сита… Добре, що він знімав на кольорову плівку: так фотограф точніше передав атмосферу і дух України, яка пережила довгий і нещадний культурний, духовний і фізичний геноцид. На його кадрах відображений результат успішної роботи імперії зі знищення самобутності народу. Важке враження посилює дивна манера зйомки: Бруно робив майже аматорські фото, лише іноді вражаючи вибором композиції та колірного рішення.

На його кадрах відображений результат успішної роботи імперії зі знищення самобутності народу.

Портрети країн

Зняти радянську культуру у нього не вийшло, напевне, тому, що вона не встигла вкоренитися, а вже стала зникати. Традиції теж не запам’ятовувалися, оскільки на їх місці була порожнеча. Барбе знімав труп СРСР, що розкладається, в окремо взятій республіці і чудово з цим впорався.

Фотограф був завзятим мандрівником, не міг і кількох тижнів просидіти на одному місці. Він обирав країну і працював над її глобальним портретом довго і ґрунтовно. Італія, Польща, а особливо Китай і Марокко постали на його фотографіях у всій своїй красі та складності. Польщу він знімав вісім місяців, подолавши на початку 1980-х років сорок тисяч кілометрів доріг. У результаті була надрукована своєрідна, глибока за змістом етнографічна фотокнига про Польщу епохи «Солідарності».

Китай цікавив його завжди. Бруно їздив туди постійно починаючи з періоду культурної революції і до недавнього часу. Таким чином світ побачила епічна праця — товстий альбом, що відобразив чарівний процес перетворення відсталої, слаборозвиненої країни на наддержаву.

У цілому Бруно Барбе видав близько сорока книг, кількість же виставок підрахувати важко. Країни, міста, села, місцевості, де він побував, взагалі не піддаються обчисленню. Він ніколи не шкодував плівки, не дуже любив чорно-білі фотографії, хоча знімати почав під впливом книги Роберта Франка «Американці».

Революція кольору, революція студентів

Вирушаючи до Бразилії в 1966 році за завданням Vogue, він вирішив, що цю країну в чорно-білій гамі зображати злочинно, і взяв з собою кілька сотень котушок кольорової плівки. У результаті Бруно зробив революцію в фотожурналістиці — вся преса переключилася на кольорову фотографію.

Барбе був трудоголіком і перфекціоністом, але дуже любив колір, тому згнітивши серце мирився з огидною якістю друкарських відбитків. «У ті часи передача кольору навіть у найвідоміших журналах залишала бажати кращого. Я багато працював з National Geographic, і коли я переглядаю статті тих часів, то бачу досить посередню якість друку. Але мені завжди подобався колір; можливо, через те, що я народився в Марокко, де багато світла і яскравих кольорів».

Бруно зробив революцію у фотожурналістиці — вся преса переключилася на кольорову фотографію.

Однак події 1968-го в Парижі Барбе все ж зняв на чорно-білу плівку — напевне, щоб не дратувати Марка Рибу та Анрі Картьє-Брессона, які знаходилися поруч. Цього року після публікації репортажів з вулиць столиці Франції, де бушувала студентська революція, Барбе зробили повноправним членом Magnum. Хто знає, якби він зняв ці події на колір, може, і не проголосували б за його кандидатуру.

Фотографувати на вулицях Парижа було небезпечно. Марк, Анрі та Бруно вирішили купити шоломи, які повинні були рятувати їхню голову від каменів. Але в шоломах знімати було неможливо, і фотографи викинули їх. А дарма: поліція намагалася побити їх кийками за те, що вони показували всьому світу звірячу жорстокість правоохоронців по відношенню до демонстрантів. Протестуючі ж у свою чергу закидали фотографів камінням, оскільки за опублікованими у пресі знімками спецслужби вираховували учасників бунту і заарештовували їх.

Через те що Барбе багато знімав у неспокійних місцях, він завжди був гранично обережним. «Треба бути хитрим, як лисиця, добре організованим і поважати деякі звичаї. Фотограф повинен навчитися зливатися зі стінами. Знімки потрібно робити швидко, з усіма супутніми ризиками, або тільки після довгих періодів нескінченного терпіння. Така ціна цих зображень», — говорив фотограф.

Мисливець за душами

Оскільки Бруно доводилося часто знімати людей на вулицях, ринках, у бойовій обстановці або під час конфліктів, він виробив систему відносин з героями. «У більшості випадків люди не знають, що я їх фотографую, або усвідомлюють це буквально за мить до створення кадру, — розповідає Барбе. — Я знімаю дуже швидко. Іноді, навіть зараз, я знімаю не дивлячись у видошукач, щоб залишатися непомітним… Зазвичай я спочатку роблю фотографію, а потім питаю у людини дозвіл. Виняток — коли я займаюся портретною зйомкою; в таких випадках я спочатку встановлюю з людиною контакт… Але в більшості випадків я не питаю дозволу… У Китаї або Японії, як і в інших азіатських країнах, людей не дуже хвилює, що їх фотографують. Можливо, це тому, що вони ввічливі з іноземцями. У Шанхаї простіше фотографувати, ніж, наприклад, у Парижі. У Парижі ви зробите знімок, після чого до вас підійде людина і скаже, що подасть на вас до суду. У Китаї такої проблеми немає. Китайці люблять фотографуватися; мене вражає те, наскільки їх захоплює знімальний процес».

У Бруно улюбленим об’єктивом для лійки був 21-міліметровий ширококутник, що дозволяв фотографу не заглядати у видошукач. «Давайте визнаємо, що ми мисливці за душами, — сказав Барбе у своєму виступі на турецько-німецькому кінофестивалі у 2017 році. — Але мисливці тонкі та з легким чуттям чарів. Ми не хочемо робити знімки для себе, а хочемо показувати їх усім, зберігати для всіх».

«Давайте визнаємо, що ми мисливці за душами. Але мисливці тонкі та з легким чуттям чарів».

Майстер до кінця

Барбе дружив з багатьма художниками, письменниками, а особливо з кінорежисерами нової хвилі, зокрема з Жаном-Люком Годаром. Відволікаючись від фотографії, він досить часто кидався з головою в кінематограф, працюючи з відомими французькими режисерами як оператор. Був, узагалі-то, на всі руки майстер. У кінці життя держава вирішила визнати його суспільні досягнення і вручила йому Національний орден «За заслуги». Також Барбе зробили дійсним членом Французької академії образотворчих мистецтв. Варто пояснити, що Бруно був ще й чудовим художником-графіком.

Цікаво, що Барбе одразу прийняв нову техніку і одним із перших у Magnum перейшов на цифру. «Мені подобаються цифрові камери. Це чудовий інструмент для зйомки, — зізнавався він. — Для фотографів мого покоління це захоплюючий досвід — бачити, які можливості для творчості нам дають цифрові технології».

Бруно Барбе працював до останнього дня свого життя, продовжував проєкт про Китай, будував плани на майбутнє і не збирався зупинятися ні на секунду. «Оскільки я є членом Французької академії образотворчих мистецтв, мене оточують друзі і творчі особистості, багато з яких працюють навіть у моєму віці. Деякі фотографи працюють і після 90 років. Я буду працювати, поки мої суглоби і зір дозволяють мені. Сподіваюся, що зможу працювати до самого кінця».

А колегам-початківцям, які збиралися знімати власні творчі проєкти, досвідчений Барбе рекомендував ніколи не бути штатним фотографом на ставці, а знімати у вільному режимі, заробляючи на життя чимось іншим. Бруно знав, що говорив, позаяк приблизно половину своїх фотоциклів він створював як особисті проєкти.

64

74

25
22

Більше матеріалів