Індекс бідності, 666 автопортретів та американські робітники General Motors: Найкращі фотокниги року за версією MoMA

Стівен Чоу, Хуеї Лін, «Межа бідності» (Lars Müller Publishers, 2021)

Фотографи Стівен Чоу та Хуеї Лін із Пекіна досліджували рівень життя у 36 країнах. Знімки були зроблені з 2010 до 2020 року. Автори книги підрахували, скільки їжі на день може дозволити собі людина, яка живе за межею бідності. Чоу та Лін у кожній новій країні витрачали на продукти щоденний бюджет таких людей. Фотографи купували харчі на місцевих ринках і складали їх на газету, що вийшла у день зйомок.

«Розмаїтість шпинату, який можна купити в Норвегії, акцентує на недоступності свіжих овочів в інших країнах, — коментує серію кураторка відділу фотографії МоМА Дана Острандер. — У США про різницю в рівні добробуту говорить жменька бобів, яка викладена на сторінці зі статтею про заміські будинки».

Біке Депоортер, «Агата» (Des Palais, 2021)

Головною героїнею книги бельгійської фотографки Біке Депоортер стала польська художниця та секс-працівниця Агата Корбус. Жінки познайомилися у стриптиз-клубі в Парижі у 2017 році, а потім зустрічалися у Греції, Лівані та Німеччині. Майже всі знімки зроблені вночі та надруковані на чорному папері. На обкладинці книги розміщено текст листа, в якому Агата говорить фотографці, що хоче перервати проєкт.

Рахім Форчун, «Я не можу дивитися, як ти плачеш» (Loose Joints, 2021)

Американець Рахім Форчун називає свою серію дослідженням Техасу і навколишніх штатів та їхніх мешканців. «Книга торкається теми пандемії COVID-19, смерті батька, а також протестів у відповідь на вбивства темношкірих поліцейськими. […] Частково елегія, частково есе про час і місце, книга Форчуна намагається впоратися з коханням, горем, сім’єю, суспільством та історією тих, хто був до нас. І все це тонко передано у градації тонів чорно-білих знімків», — пише куратор відділу фотографії МоМА Філ Тейлор.

Самуель Фоссо, SIXSIXSIX (The Walther Collection, Steidl, 2020)

Книга паризького фотографа Самуеля Фоссо — це 666 автопортретів. Усі вони зроблені в тому самому положенні, в тому самому кріслі й із тим самим фоном. Фоссо каже, що назвав свою серію на честь числа диявола, яке вважається нещасливим, додаючи, що нещастя переслідують його завжди і всюди. «Ці зображення ідентичні, й водночас вони дуже різні. У книзі Фоссо зміг вловити, який широкий спектр емоцій передає наше обличчя», — зазначає Джилліан Суарес, керівниця архівного відділу МоМА.

Ла Тоя Рубі Фрейзер, «Останній Cruze» (The Renaissance Society at the University of Chicago, 2020)

Серія Ла Тої Рубі Фрейзер присвячена робітникам заводу General Motors у Лордстауні, штат Огайо. Фотографка зняла сім’ї працівників підприємства після його закриття. У березні 2019 року компанія припинила виробництво автомобіля Chevrolet Cruze, і персоналу запропонували звільнитися або переїхати до іншого міста і влаштуватися на роботу там. Авторка розповіла історії цих людей у чорно-білих знімках. До книги увійшли також есе письменників, соціологів, істориків мистецтва.

Сеїті Фуруя, Крістін Гесслер, «Лице в лице» (Chose Commune, 2020)

Фотограф Сеїті Фуруя робив серію знімків своєї партнерки, Крістін Гесслер, з 1978-го до 1985-го. Того року Гесслер скоїла самогубство. У 2018-му Фуруя розташував знімки із загального альбому у хронологічному порядку — і побачив, що в цей же період Крістін його також фотографувала. До книги увійшло 150 зображень, розміщених попарно. «Як глядачка я відчула, що теж познайомилася з глибокими темними очима і прямим каштановим волоссям Гесслер. Дивлячись на знімок, я могла відчути її душевний біль. Я знала, що колись, після того як кадр буде зроблено, вона накладе на себе руки», — каже Люсі Галлун, молодша кураторка відділу фотографії.

Тарра Крайнак, «Сад розбіжних стежок» (Dais Books, 2021)

Тарра Крайнак народилася у Перу, потім її удочерила американська родина. У фотокнизі, названій як оповідання Хорхе Луїса Борхеса, Крайнак спробувала простежити, де її коріння. Як зазначає авторка, у проєкті вона мала намір не відновити свій родовід, а скоріше винайти його. Серія складається зі старих знімків, знайдених у Перу, особистих фотографій, вирізок із газет та портретів інших жінок, які народилися в Лімі в один рік із Таррою. «Книга є тією формою, за допомогою якої Крайнак пропрацювала своє ставлення до обставин і місця свого народження — ставлення завідомо складне, як для прийомної дитини з іншої країни», — коментує Люсі Галлун, молодша кураторка відділу фотографії.

Діана Маркосян, «Санта-Барбара» (Aperture, 2020)

Перемежовуючи кадри з фільмів та постановочні знімки, фотографка створила проєкт про переїзд із Росії до США у 1990-х роках. Серію знято в дусі американської мильної опери 1980-х. Під час роботи над нею Маркосян співпрацювала з однією зі сценаристок серіалу «Санта-Барбара», Ліндою Майлз.

«Історія зачіпає надії та розчарування від американської мрії у семи частинах: від московської квартири художниці до аеропорту Лос-Анджелеса, від весілля матері з літнім американцем у Санта-Барбарі до нових починань у Каліфорнії, від переїзду сім’ї до Сан-Франциско до розлучення її матері», 一 каже Роксана Маркочі, старша кураторка відділу фотографії.

Пацифіко Сілано, «Шкода, що я ніколи не бачив сонячного світла» (Loose Joints, 2021)

Щоб розповісти про вплив ВІЛ на життя квір-людей, американець Пацифіко Сілано зібрав вирізки з друкованих видань 1970-х про гей-культуру. До книги увійшло інтерв’ю з художником Хосе Діасом, головним хранителем музею Енді Воргола. «Сексуальність швидше прокидається поступово, ніж дана явно: уяву дражнять фрагменти оголених чоловічих тіл упереміж із абстракцією та кольоровими смугами. […] Це сумне задоволення, обтяжене неочевидним натяком на те, що ці образи зі снів виникають ще до пандемії СНІДу», 一 вважає куратор відділу фотографії МоМА Філ Тейлор.

Терін Саймон, «Колір очей блохи» (Cahiers d’Art, 2020)

Робота над проєктом «Колір очей блохи» тривала дев’ять років. Американська художниця Терін Саймон взяла за основу серії матеріали Нью-Йоркської публічної бібліотеки 一 банку зображень, що існує з 1915-го. Бібліотекарі вручну вирізали їх та розподіляли за тематичними папками. До появи інтернету це зібрання було важливим джерелом інформації для письменників, істориків, художників, кінематографістів та модельєрів.

Кожна фотографія Саймон складається з безлічі зображень, взятих із тематичних папок, наприклад «Рукостискання», «Розчісування волосся», «Швидкісні автомагістралі», «Фінансова паніка», «Ізраїль», «Бороди та вуса» тощо. «Книга відображає давній інтерес Саймон до візуального дослідження інститутів, систем та зв’язків», 一 говорить Мішель Еліотт, керівниця архіву, бібліотеки та дослідницьких колекцій музею.