Дитяча творчість під час війни: Як живе художня студія Aza Nizi Maza в Харкові

Назва студії відсилає до фільму Федеріко Фелліні «Вісім з половиною», а саме до чарівного дитячого заклинання Аза-Нізі-Маза — воно допомагає герою картини, режисеру Ґвідо Ансельмі, переживати творчу кризу.

Протягом десяти років Aza Nizi Maza поєднувала кілька напрямів: художню студію з живопису, графіки та скульптури, інклюзивний майданчик для художників із синдромом Дауна, мистецький лекторій, створення арткнижок й організацію виставок по всій країні. На заняттях не лише вчили різних прийомів та технік, але і знайомили з сучасним мистецьким контекстом. Метою тут бачили розвиток фантазії в учнів та формування у кожного з них власного стилю.

Напередодні війни студія робила великий книжковий проєкт — гід з історії сучасного мистецтва «Ближче, ніж здається». У ньому сучасне мистецтво викладали як гру — для кожного художника існували свої правила. Був також попарт-проєкт про Лесю Українку як ікону стилю сучасного вітчизняного мистецтва. А ще готували виставку до 300-річчя Григорія Сковороди і книжковий проєкт до сторіччя театру «Березіль».

З першого дня війни підвальне приміщення, де зараз базується студія Aza Nizi Maza, стало бомбосховищем для багатьох харків’ян та їхніх домашніх тварин. Микола каже, що вирішив не їхати з міста, коли вдалося убезпечити рідних. «Aza Nizi Maza — це фактично музей дитячої творчості та малюнка. У нас гігантський архів робіт за десять років існування. Тому ми й досі перебуваємо у студії», — пояснює він.

Через постійні бомбардування Харкова російськими військами метрополітен є прихистком для жителів міста. Тож наприкінці березня студія вирішила проводити свої заняття там. На одній зі станцій підземки викладачі набрали невелику групу дітей, яким через творчість допомагають позбутися тривоги. Зараз вони створюють спільний проєкт про нових супергероїв сучасності: це будуть величезні фігури Воїна, Матері з дітьми, Медикині, Волонтера, Комунальника та Рятівника.

Ще одним проєктом, над яким студія працює під час війни, стала серія плакатів «Що я бачу». У його основі — роботи дітей, створені в майстерні під час активної фази війни на Донбасі у 2014—2015 роках. Тоді студія знаходилася в іншому місці, біля російського консульства, й учні могли буквально з вікна бачити напруження, яке існувало на вулиці. «Далі пішли військові дії та реальна загроза окупації Харкова. Діти як могли рефлексували над тим, що відбувається навколо», — згадує Микола Коломієць. За підсумками проєкту провели велику виставку.

Студія знаходилася біля російського консульства, й учні могли буквально з вікна бачити напруження, яке існувало на вулиці.

З початком широкомасштабного російського вторгнення більшість цих робіт здалися викладачам напрочуд актуальними. Тому вони вирішили оживити проєкт, додаючи до вже існуючих дитячих малюнків нові поетичні написи, пов’язані з подіями кожного дня війни. Вийшов своєрідний щоденник воєнного часу. Проєкт «Що я бачу» триватиме до перемоги України, каже засновник студії.

Aza Nizi Maza планує влаштувати виставку плакатів на фасаді зруйнованої школи у Харкові. Одну з робіт серії — малюнок 10-річного Дана Родіонова (на обкладинці) — вже розмістили на білборді у Львові в рамках ініціативи «Ми тут арт»: вона об’єднує українських митців, що продовжують творити під час війни.

До вже існуючих дитячих малюнків додають написи, пов’язані з подіями кожного дня війни. Проєкт триватиме до перемоги України.

Усі зображення надані студією Aza Nizi Maza