Архітектура

За кам’яною стіною: Як в Ізраїлі будують укриття

У Ізраїля та України різний воєнний досвід, але, можливо, варто звернутися до іноземних архітекторів у питаннях захисту цивільного населення? Bird in Flight поцікавився в ізраїльських архітекторів, чим відрізняється забудова міста, яке кожного дня може потрапити під обстріл.

Історія сховищ в Ізраїлі

Держава Ізраїль з’явилася 14 травня 1948-го, і вже наступного дня стало зрозуміло, що спокою на цій землі найближчим часом не буде, — почалася Перша арабо-ізраїльська війна, яка тривала рік.

Через три роки після цього країна ухвалила закон про цивільну оборону: відтоді у кожному житловому будинку обов’язково мало розміщуватися підземне сховище. До того укриття були спільними, знаходилися вони у підвалах громадських будівель. Тож на початок 1990-х підземні бомбосховища та громадські укриття існували вже по всій країні, а у 2017 році їх нараховувалося понад мільйон (на трохи більше ніж 8 мільйонів мешканців).

Але з початком війни у Перській затоці, після того як Ірак наніс по території Ізраїлю удари балістичними ракетами «Скад», виникла потреба у сховищах, до яких можна дістатися дуже швидко. Адже у мешканців західних районів країни є лише 15-30 секунд від початку тривоги, щоб добігти до бомбосховища, — це час, за який із Сектора Гази долітають ракети.

Відтак у 1993 році було вирішено, що будь-який житловий будинок в Ізраїлі повинен мати мерхав муган діраті, або скорочено мамад, — захищене приміщення. Це кімната з масивними, зазвичай 30 сантиметрів, залізобетонними стінами, потовщеними перекриттями, металевими герметичними дверима, які витримують вибухову хвилю, віконницями з двосантиметрового листа сталі та фільтром повітря для хімзахисту. Мамади почали створювати, щоб люди могли не бігти на вулицю, аби потрапити до бомбосховища (їх в Ізраїлі називають міклатами), а буквально пройти до сусідньої захищеної кімнати.

Фото: Ізраїльський жонглер виступає для дітей у бомбосховищі після ракетних обстрілів із Сектору Гази, 20 травня 2021 року / AP Photo/Heidi Levine
Фото: Ізраїльський жонглер виступає для дітей у бомбосховищі після ракетних обстрілів із Сектору Гази, 20 травня 2021 року / AP Photo/Heidi Levine

Сучасні мамади

Мамади не схожі на українські сховища, бо в мирний час ізраїльтяни використовують їх як звичайні житлові приміщення. Їх розташовують або в окремій квартирі, або на кожному поверсі багатоквартирних будинків для користування кількох сімей. Розмір мамада розраховують за кількістю людей на поверсі. Такі приміщення будують одне над іншим для підвищення стійкості. Вони можуть врятувати від уламків ракет і снарядів, а також хімічної зброї й землетрусів. Громадські будівлі теж обов’язково мають таке приміщення — воно повинно бути на кожному поверсі, де є люди. Без наявності мамада міська влада не дасть дозволу на будівництво або не введе споруду в експлуатацію.

Крім того, сходові клітки в ізраїльських будинках завжди роблять укріпленими і з бетону, щоб там теж можна було сховатися або щоб безпечніше спускатися до загального укриття.

Оскільки у будинках до 1991 року не було мамадів, старі об’єкти в Ізраїлі реконструюють — ця програма реновації називається «ТАМА 38». Девелопер зі згоди 75% мешканців багатоповерхівки може добудувати мамади і ще два-три поверхи квартир на продаж. Зазвичай при цьому також додають ліфт і лагодять фасади.

Жителі можуть самотужки укріпити одну з кімнат шаром бетону завтовшки 10-30 сантиметрів, встановити сталеві двері й загерметизувати вікна, підсилити стелю і підлогу. Укріпити таким чином кімнату недешево. У 2012 році це коштувало забудовникам $20 тисяч.

Бомбосховища в Ізраїлі настільки поширені, що архітектори вже замислюються над тим, як зробити їх екологічними. «Укріплення не є „зеленою“ архітектурою, бо укриття — це багато бетону, виробництво й утилізація якого шкодить навколишньому середовищу, — каже ізраїльський архітектор Хошеа Крупп. — Тож ми використовуємо дорожчий екологічний бетон та відновлювальні джерела енергії, щоб зробити будівлі загалом більш „зеленими“».

Під час війни всі підземні укриття тримають відчиненими, тому людина знає, що, коли лунає тривога, можна бігти до найближчої будівлі. Вулиці й парки, за словами Круппа, ніяк не враховують можливу війну — лише у ході активної фази на вулицях встановлюють тимчасові бетонні укриття.

Чи може Україна перейняти ізраїльський досвід

Минулого тижня голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк оголосила, що ініціює розробку нових будівельних норм. Вони, за її словами, мають передбачати безпечні та комфортні бомбосховища й паркінги, оскільки станом на лютий 2022 року існуючі сховища не відповідали нормам.

Проте український конструктор Дмитро Макагон вважає, що Україна не має спиратися на ізраїльський архітектурний досвід: російські обстріли сильніші, а боєприпаси — потужніші, ніж ті, які використовують проти Ізраїля. Доцільніше, зазначає він, було б переоблаштувати старі бомбосховища, зробивши їх комфортними, та створити нові. Сучасні будівлі, пояснює Макагон, і так досить стійкі, а гарантовано захистити від удару може тільки підземне сховище. Як приклад він наводить хмарочос на проспекті Лобановського у Києві, який вистояв після влучання уламків ракети.

«В Ізраїлі, особливо в центрі країни, є брак квартир. Коли людям пропонують реставрацію будинку, це їхній шанс підвищити ціну свого житла. У період реставрації вони зазвичай винаймають іншу квартиру, а свою здають в оренду», — каже ізраїльський архітектор Євген Ковальчук. Але через нижчі ціни на нерухомість реставрувати старі багатоповерхівки в Україні не вигідно ані будівельникам, ані мешканцям — їм доведеться чекати, поки їхнє житло реконструюватимуть.


Фото: Укриття неподалік від ізраїльського кордону із Сектором Гази / MENAHEM KAHANA / AFP

3 094

31

169
101

Більше матеріалів