Кино

Ніякий не феномен: «Я — Грета» — фільм про закулісся протесту

На стрімінговому сервісі Hulu вийшов фільм «Я — Грета» — документальне кіно про життя Грети Тунберг, мабуть найвідомішої у світі активістки у боротьбі проти кліматичних змін. Шведський режисер Натан Гроссман протягом року фіксував майже кожен її крок — від перших страйків у Стокгольмі до знаменитої промови на саміті Генасамблеї ООН у Нью-Йорку і двотижневої переправи через Атлантику, що цьому передувала. Марія Педоренко розповідає, чому фільм навряд чи змінить позицію хейтерів Грети Тунберг і що за важливий посил, який можна застосовувати не тільки до проблеми клімату, несе в собі цей док.

Вона любить собак і коней, наминає макарони з квасолею, рідко зраджує своїй фірмовій зачісці, ходить на п’ятничні страйки в центрі Стокгольма, картає політиків за байдужість до проблем клімату й отримує листи з погрозами смерті. Батьки радіють її успіхам у школі, нагадують надіти шапку, стежать за тим, як донька харчується, і навіть плачуть від щастя, адже зовсім нещодавно вона мало не заморила себе голодом через стрес. А ще йдуть на курси першої допомоги, адже за листами з погрозами смерті можуть послідувати реальні дії.

Доньку Малени і Сванте Тунберг звуть Грета, і за останні два роки зі звичайної школярки вона перетворилася на ікону екологічного протесту — мабуть, найвідомішу і найкритикованішу.

Грета Тунберг уперше вийшла протестувати до будівлі шведського парламенту в серпні 2018-го: саморобний плакат з написом «Шкільний страйк за клімат», стос листівок, придавлений ​​каменем від вітру. Тоді їй було п’ятнадцять. З перших днів протесту поруч із дівчинкою був Натан Гроссман, молодий шведський режисер. Він дізнався про страйк від знайомого, запитав у Грети дозволу на зйомку і гадав, що максимум — зробить коротку історію про юних екоактивістів. А через рік уже пліч-о-пліч з Тунбергами плив через Атлантичний океан на вітрильній яхті. Два монотонні тижні на хвилях, за його словами, були першою за довгий час можливістю виспатися. В ході роботи над фільмом про юну шведку йому зовсім ніколи було відпочивати.

Режисер гадав, що максимум — зробить коротку історію про юних екоактивістів. А через рік уже пліч-о-пліч з Тунбергами плив через Атлантичний океан на вітрильній яхті.

За півтори години на екрані Грета Тунберг проживає свій переломний рік. Після одного з перших публічних виступів вона дивується ажіотажу серед журналістів, і батько жартома втішає: мовляв, через пару днів усі забудуть твоє обличчя. Але відбувається рівно протилежне — через пару днів, тижнів і місяців про школярку почав говорити весь світ. Меседж про те, що без термінових змін на благо планети сучасні діти залишаться без майбутнього, швидко підхопили її однолітки. І якщо у Швеції шкільні страйки спочатку збирали до сотні людей, то, наприклад, у Німеччині через рік на акцію за клімат прийшли майже півтора мільйона учасників.

Гроссман слідує за Тунбергами по п’ятах. Польща, Бельгія, Франція, Ватикан… Сценарій всюди один і той же: незручні смолл-токи, селфі, поблажливі посмішки і порція нових обіцянок. Дійшовши до середини, фільм починає втомлювати одноманітністю — спритний прийом, щоб кожен міг приміряти на себе костюм Грети. Раз по раз вона безрезультатно намагається зробити пролом в усталеній системі, і в якийсь момент починає здаватися, що будь-хто інший на її місці ще раніше б виступив з лютою промовою, на зразок тієї, що можна було почути в Нью-Йорку.

Грета тим часом лише читає за кадром наповнені розчаруванням фрагменти свого щоденника. Мовляв, іноді хоче заволати, щоб поважні гості самітів нарешті її почули. Мабуть, найприкріше для дитини — коли її не чують і не сприймають всерйоз, скидаючи з рахунків через вік. І якщо раціональні доводи з вуст школярки не працюють, Грета озброюється емоційними, наприклад своїм коронним «Як ви смієте?!».

Мабуть, найприкріше для дитини — коли її не чують і не сприймають всерйоз, скидаючи з рахунків через вік.

Між тем діти скандують на акціях її ім’я і вітають схвальним ревінням її виступи. Заразливий приклад Грети Тунберг зробив з неї ікону протесту, хоча, судячи з фільму, зайва увага школярці не до душі. Особливий статус перетворює її на обличчя з плаката, дівчинку з обкладинки журналу Time, «Людину року». Що разом з впливовістю тягне за собою і знеособлення: Грета ніби вже і не школярка з яскраво вираженими поглядами, а квінтесенція екологічного протесту. І це вміло використовують її опоненти, намагаючись дискредитувати весь рух за клімат через критику однієї конкретної людини.

Тунберг прилітає за вік, вираз обличчя та емоційність промов, їй ставлять діагноз за фотографією та називають «шмаркачкою». Синдром Аспергера, який сама Грета вважає швидше своєю перевагою, у вустах її опонентів стає клеймом, зводячи розмову про майбутнє Землі до чергового раунду стигматизації психічних розладів.

Тунберг прилітає за вік, вираз обличчя та емоційність промов, їй ставлять діагноз за фотографією та називають «шмаркачкою».

Зрозуміти, в чому феномен Грети Тунберг, з фільму не можна. Режисер швидше, навпаки, деконструює створений медіа образ непримиренної активістки, показуючи, що під обгорткою феномена — досить звичайний підліток: зі сміхом і сльозами, з забаганками і страхами. А ще у феномена є батьки, яких у першу чергу турбує сьогодення своєї дитини, а потім уже майбутнє всієї планети. Саме тому стрічка навряд чи сподобається хейтерам Грети — боротися з дегуманізованим образом набагато простіше, ніж з дівчинкою, яка сміючись каже, що намочить штанці від чергового «Fuck you, Greta!» в коментарях. Свої висновки хейтери зробили не дивлячись: як це часто буває, ще до прем’єри оцінка фільму на IMDb і Rotten Tomatoes наближалася до нуля. Для інших же док Гроссмана стане проходом за лаштунки протесту, з можливістю побачити, чи стоять за спиною у юної Грети могутні ляльководи.

Режисер показує, що під обгорткою феномена — досить звичайний підліток: зі сміхом і сльозами, з забаганками і страхами.

Набагато вагомішим висновком з усього фільму може стати фраза, яка зустрічається у щоденнику Грети Тунберг: «Якщо ви впораєтеся з кризою вчасно, замість того, щоб чекати, проблеми не розростуться до великих масштабів». Досить проста думка, яку давно час прикласти як подорожник не тільки до планетарних проблем, але і до своїх особистих маленьких драм, щоб ті з часом не стали маленькими трагедіями.


Фото: Courtesy Everett Collection

176

4

100
1 809

Більше матеріалів