18+
Критика

«Упевнений, героїні моєї книги не хотіли бути надрукованими» — Саша Курмаз про еротичну фотографію

Фотокнига «Жадання» («Вожделение») — це приблизно п'ять сотень аматорських еротичних знімків, які Саша Курмаз знайшов у мережі. Після її виходу Bird in Flight поговорив з художником про те, наскільки етично публікувати чужі відверті фотографії, чим відрізняється еротика від порнографії, з яких причин на знімках так мало чоловіків і чому в Україні альбом нікому не цікавий.

Останні місяці були продуктивними для Саші Курмаза: фотограф став лауреатом премії імені Малевича і випустив фотокнигу «Жадання», присвячену еротиці — темі, до якої він постійно повертається.

До видання увійшло більше п’яти сотень аматорських знімків, які Курмаз збирав ще з кінця дев’яностих — у «ЖЖ», на торрентах, у соцмережах. Ця книга — не тільки його спроба дослідити еротику на пострадянському просторі, а й відображення естетичних уподобань фотографа.

В інтерв’ю Bird in Flight він пояснив, у чому перевага аматорських знімків перед глянцем і чому в Україні немає попиту на подібні видання.

Почну з найбільш актуального питання. Ти не боїшся, що тебе звинуватять в об’єктивації жіночого тіла?

Боюся. І мене звинуватять, без варіантів. З точки зору консервативного фемінізму, я об’єктивую жіноче тіло. Але я вважаю за краще дивитися на ці фотографії як на акт звільнення. На знімках жінки, які не бояться показати себе такими, якими вони є.

Коли я випустив перше видання, єдиним магазином, який погодився продавати його, була книжкова «Палатка». Я приніс їм кілька книг, а через кілька днів вони зняли їх з продажу. Якась відвідувачка, побачивши книгу на полиці, стала ридати і рватися викликати поліцію.

З точки зору консервативного фемінізму, я об’єктивую жіноче тіло. Але я вважаю за краще дивитися на ці фотографії як на акт звільнення.

sk_08kurmaz_erotic_book
sk_010kurmaz_erotic_book
sk_028_kurmaz_erotic_book_2
sk_012kurmaz_erotic_book

Чому вона розплакалася?

Не знаю. Можливо, її колись шантажували знімками, чим сильно травмували. Може, вона спроєктувала свій досвід на мою книгу, і мені прилетіло від неї. Адже випадків шантажу повно. Підозрюю, що люди, які пережили його, будуть в ах*ї від моєї книги. Тому можу сказати, що вона точно не для них.

Люди на знімках — хто вони?

Не знаю. Книга складається з картинок, які я протягом кількох років збирав в інтернеті в різних відкритих джерелах: у «ЖЖ», на торрентах, у групах у «ВКонтакті», коли він у нас ще був. Збирав без мети, просто через велику любов до оголеного тіла, жінок і аматорської фотографії. Зібралося так багато знімків, що я вирішив їх оформити у книжку. Архів досі зберігаю у себе на компі, іноді навіть переглядаю.

Як тобі взагалі прийшла в голову ідея зробити книгу з аматорською еротикою, яку кожен без проблем може знайти в мережі?

П’ять років тому разом з видавництвом «Основи» ми робили книгу «Українська еротична фотографія». Вирішили показати художній погляд на зображення тіла — нас цікавила тілесність у фотографії. Коли ми почали копати, стало зрозуміло, що живого матеріалу взагалі немає. Є українські автори, які мають відношення до фотографії, але те, що вони робили, не викликало ніякого інтересу. Виявилося, що з еротичним матеріалом у нас біда. Чому так, я не знаю. Можливо, у нас слабка культура; може, не вистачає знань, майстерності, смаку, часу.

Як би там не було, все, що ми знаходили, було банальним і однаковим. У підсумку ми пішли на компроміс, взявши роботи деяких авторів, які були недостатньо круті (називати їх я не буду, щоб не ображати).

Приблизно в той же час я згадав про свій архівчик. Подивившись його ще раз, я зрозумів, що ці аматорські знімки набагато сильніші, ніж те, що роблять люди, які називають себе художниками.

«Жадання» вийшло другим перевиданням. Розкажи про перше.

Перше вийшло самвидавом. У книзі майже не було знімків чоловіків. Тепер я щось додав, щось поміняв місцями. Потім попросив свого друга-художника написати текст. Усе вийшло ідеально.

sk_04kurmaz_erotic_book
sk_016kurmaz_erotic_book
sk_05kurmaz_erotic_book

При погляді на фотографії здається, що ти насміхаєшся з цих людей.

Ні, все серйозно. Я з любов’ю ставлюся до всіх зображень, які увійшли до цієї книги. (Відкриває книгу і показує знімок, де жінка лежить на кріслі, вкрита пелюстками троянд.) Це ідеально! Подивися, як вона позує, подивися, як вона витончено усипала тіло пелюстками. Справжнє мистецтво.

Жартуєш? Нічого витонченого в цьому немає. Та й, позуючи для цього знімка, вона не думала про те, що робить мистецтво.

Якщо ти визначаєш зображення як мистецтво, воно стає мистецтвом. Людина, яка створює, іноді й сама не розуміє, що вона творець. Вона ж позує і приблизно розуміє, як це буде виглядати. Вона ж сама себе пелюстками обклала, щоб створити образ.

Гаразд, можливо, у книзі є невелика частка іронії, але сьогодні вона присутня у всьому. Я дійсно ставлюся з любов’ю до всіх зображень, зібраних тут. Якщо ми припускаємо, що каноном еротичної фотографії є глянцева еротика, то моя книга опонує їй.

Якщо ми припускаємо, що каноном еротичної фотографії є глянцева еротика, то моя книга опонує їй.

Ці знімки сильно відрізняються від комерційного порно й еротики, які домінують зараз всюди. Тобто ти дивишся на ось ці глянцеві чоловічі журнали і розумієш, що все зроблено сухо, пластмасово, без енергії, любові, без іскорки. Глянцева еротика нецікава ні з художньої, ні з еротичної точки зору. Ну як можна дрочити на Playboy?

А на це можна?

Іноді, але не часто. Адже не на все це хочеться дрочити. Наприклад, я так сильно підвищив градус в еротичних уподобаннях, що тепер ці картинки сприймаю тільки як художній матеріал.

Просто задумайся: ці люди живуть у різних країнах, але все одно позують однаково. Інтер’єр у всіх однаково бідний — усе потерте, брудне, убоге. Але люди не звертають на це ніякої уваги. Вони щасливі і не соромляться показувати себе один одному. На цих фотографіях усе так по-домашньому, все таке рідне, все таке наше. А ці дивні пози, ця незручність… Де ти ще зустрінеш такі справжні знімки? Є в цьому якась щирість і навіть любов.

(Відкриває книгу.) Подивися, як жінки позують: майже всі лежать на бочку, підпираючи голову руками. Чому вони так роблять?

Загалом, уся ця книга — ніби дослідження, але без серйозних претензій звичайно, про те, як людина показує себе на фотографії. Висновків я не робив, просто вибудував паралелі, знайшов повторювані патерни.

На цих фотографіях усе так по-домашньому, все таке рідне, все таке наше. Ці дивні пози, ця незручність…

sk_018kurmaz_erotic_book
sk_019kurmaz_erotic_book
sk_013kurmaz_erotic_book
sk_020kurmaz_erotic_book
sk_021kurmaz_erotic_book

У тебе тут не тільки еротика, але й порнографія. Як проводиш межу між цими двома явищами?

Я ходжу по лезу ножа. Але якщо чесно, я взагалі не відрізняю еротику від порнографії. Для мене юридичні формальності, які намагаються розділити ці два явища, дуже умовні. За певних умов будь-яку еротику можна трактувати як порнографію і навпаки.

Ніякої відносності тут немає, все гранично зрозуміло: порнографія — це зображення або відео, на яких герої роблять маніпуляції зі статевими органами. У неї одна мета — аби глядач збудився.

Я можу подивитися на фотографію жіночої потилиці або на знімок жінки, у якої навіть груди не видно, і збудитися. Це теж порнографія?

Ні. Ці жінки нічого не роблять зі статевими органами.

Так і в моїй книзі жінки нічого не роблять зі статевими органами, вони просто демонструють себе.

Але тут є ереговані члени. Багато знімків орального сексу.

Але ж ми не знаємо, чому вони встали, правильно? Можливо, це просто ранкова ерекція. Ну з приводу орального сексу — це так, крити нічим.

Чому до книги увійшли тільки знімки жінок?

Тут і чуваки є, хоча їх мало. Але в житті так само: оголеного чоловічого тіла в нашому інформаційному полі майже немає. Щоб відшукати на сайтах аматорської еротики чоловічі фотки, мені доводилося докладати зусиль. Тому велика частина знімків — з жінками. З чим це пов’язано, я не знаю. Можливо, з тим, що фотографувати мужиків не прийнято. Може, наша культура влаштована таким чином, що чоловіки володіють інструментом, дивляться і фіксують.

Оголеного чоловічого тіла в нашому інформаційному полі майже немає. Щоб відшукати на сайтах аматорської еротики чоловічі фотки, мені доводилося докладати зусиль.

sk_023kurmaz_erotic_book
sk_022kurmaz_erotic_book

Чи не здається тобі, що жінки на цих знімках не хотіли б, щоб їх зображення розміщували у книзі?

Я впевнений, що вони не хотіли бути надрукованими. Але з іншого боку, якщо ці фотки виявилися у вільному доступі в мережі, то з ними можна робити що захочеш. Я ж не привласнюю цей образ і не претендую на авторство. Моє завдання — показати феномен аматорської еротичної фотографії.

Якби твої знімки, не призначені для широкої публіки, хтось запхав у фотокнигу, як би ти відреагував?

Фотографій, не призначених для широкої публіки, в мережі немає. Якщо я викладаю щось, я дозволяю йому бути опублікованим. Якщо на етапі публікації я змінюю свою думку, то звертаюся до автора, який збирається видати знімки, або до ресурсу, який вже їх розмістив, з проханням не робити цього.

Фотки в цій книзі пройшли через треті руки. Спочатку хтось зробив ці знімки і опублікував їх, потім їх розмістив певний ресурс. Потім вони потрапили до мене — людини, яка серфила у мережі в пошуках фотографій і верстала книгу. Одна справа, якби я знайшов ці фотографії у тебе в телефоні, нишком скинув їх собі, а потім опублікував. Але я знайшов їх у відкритому доступі.

Якщо з’явиться жінка, яка знайшла себе на сторінках книги, і зажадає прибрати свою фотографію, що тоді?

Знищимо всі екземпляри книги — вона вийшла накладом у 89 копій, так що зробити це буде нескладно.

Книга добре продається?

Про це потрібно у видавництва запитати. У мене є, припустимо, кілька людей, які написали, що хочуть собі таку книгу. Але в Україні таке мало кому цікаво, та й не думаю, що тут є люди, готові платити 40 євро за подібний альбом.

Чому?

Мені здається, у нас мало хто кайфує від такої еротики.

Деякі люди досі живуть у такій квартирі й нічого нового на цих знімках не побачать. Крім того, як показує практика, українці вимагають від фотографів зовсім іншої краси та іншого зображення. Тому багато українських художників роблять кічуху. Адже вони не просто так її створюють — на неї є попит.

sk_026kurmaz_erotic_book
sk_027kurmaz_erotic_book
sk_030kurmaz_erotic_book
sk_029_2_kurmaz_erotic_book

150

205

26
25

Більше матеріалів