Світ

Дегуманізуй і володарюй: Як у нацистській Німеччині та США часів рабства знищували індивідуальність

Можна співчувати людям, а от безіменній масі — вже важче. Саме тому Німеччина та США у певні періоди історії дегуманізували євреїв чи афроамериканців, перетворюючи ці групи на безликих в’язнів або рабів, яких можна було експлуатувати. Bird in Flight публікує уривок із книги «Каста. Витоки наших невдоволень» лауреатки Пулітцерівської премії Ізабель Вілкерсон на цю тему.

Американська журналістка й письменниця Ізабель Вілкерсон була першою жінкою афроамериканського походження, яка отримала Пулітцерівську премію в журналістиці. Їй присвоїли цю нагороду за нарис, де вона описувала повені 1993 року на Середньому Заході (на той момент Вілкерсон вже очолювала чиказьке бюро The New York Times). У своїй книзі «Каста. Витоки наших невдоволень» авторка досліджує паралелі між расовими ієрархіями у США, кастовою системою Індії та нацистською політикою Німеччини. На думку Вілкерсон, у сучасному світі також існує штучне розмежування між представниками різних рас, бідними і багатими, чоловіками й жінками.

Український переклад цієї книги вийшов друком у видавництві «Лабораторія». Книга була видана за підтримки Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Із дозволу видавця Bird in Flight публікує уривок з неї.

Робота «Бронзовий натовп» Магдалени Абаканович у Познані. Фото: Michal Fludra / NurPhoto / AFP

Дегуманізація — це стандартна складова формування аутгрупи, якій можна протиставити інгрупу. Це грандіозне завдання, сутність якого зводиться до війни проти істини, проти того, що можна побачити очима й відчути серцем, якщо це дозволено робити самостійно.

Дегуманізувати іншу людину означає не просто оголосити, що хтось не є людиною, і це відбувається не випадково. Це процес, програмування. Заперечення того, що є самоочевидним в іншому представникові нашого виду, потребує неабиякої енергії й підкріплення.

Значно важче дегуманізувати окрему людину, що стоїть перед вами й витирає сльози через втрату когось із близьких, здригається від болю після падіння, чи сміється з несподіваного каламбуру, як зробили б ви самі. Важче дегуманізувати окрему людину, яку вам випало знати. Саме тому люди й групи, які прагнуть до влади й розмежування, не обтяжують себе дегуманізацією індивіда. Легше поставити клеймо забруднення на всю групу.

Важче дегуманізувати окрему людину, що стоїть перед вами й витирає сльози через втрату когось із близьких чи сміється з несподіваного каламбуру.

Дегуманізувати групу означає позбавити кожну людину, яка до неї входить, права належати до людського роду. Дегуманізувати групу означає відділити її від маси людей, яких треба поставити на вищий рівень, а також запрограмувати всіх, навіть деяких мішеней дегуманізації, більше не вірити своїм очам і не довіряти власним думкам. Дегуманізація не лише дистанціює аутгрупу від інгрупи, а й відчужує її членів від власної людяності. Вона примушує рабів удаватися до групового мислення стосовно всіх, хто належить до ієрархії. Кастова система застосовує дегуманізацію для того, щоб утримувати маргіналізованих членів суспільства за межами норм людяності, щоб будь-яка дія проти них вважалася обґрунтованою.

Як нацистська Німеччина, так і Сполучені Штати перетворили свої аутгрупи (євреїв та афроамериканців відповідно) на недиференційовану масу безіменних, безликих козлів відпущення, засобів заспокоєння колективних страхів та приховування проблем кожної нації. Німеччина покладала на євреїв вину за поразку в Першій світовій війні, а також за ганьбу та економічний спад, що охопив країну після того. Сполучені Штати звинувачували афроамериканців у багатьох соціальних труднощах. В обох випадках людей об’єднували в одну категорію за те, що їм була властива спільна риса, яка вирізняла їх серед інших. Цих людей робили невиразними й нерозрізненними, готуючи до експлуатації й жорстокостей, які над ними чинили. Люди перестали бути індивідами. Зрештою, індивідуальність — це розкіш, що належить панівній касті. Індивідуальність — це перша відмінність, яку втратили стигматизовані люди.

Індивідуальність — це розкіш, що належить панівній касті.

На превеликий жаль, нам добре відомо про жахливе знищення 6 мільйонів євреїв та 5 мільйонів інших людей під час голокосту. Про що ми можемо знати менше, так це про обставини, що призвели до цих жахливих подій, про мільйони людей, які зазнавали страждань у трудових таборах Третього Рейху, про процес дегуманізації, що передував усім цим жорстокостям, а також про взаємозв’язок між цим процесом та притаманним людині злом.

Серед євреїв та афроамериканців, які були заручниками в трудових таборах у різних століттях і по різні боки океану, розгорнули програму цілеспрямованої дегуманізації. Після прибуття в концентраційні табори з євреїв здирали одяг і забирали всі особисті речі з колишнього життя, все, що їм колись належало. Їм голили голови й позбавляли будь-яких відмінних рис, як-от баки, вуса чи пишне волосся. Вони більше не були людьми, особистостями, з якими треба рахуватися і взаємодіяти.

Під час ранкових і вечірніх перекличок в’язнів годинами примушували стояти, поки офіцери СС перераховували тисячі людей, щоб переконатися, що ніхто не втік. Вони стояли на морозі чи в літню спеку в тих самих смугастих робах, з тими самими стриженими головами й запалими щоками. Цих людей перетворили на суцільну масу однакових тіл, щоб допомогти офіцерам СС дистанціюватися від них, не відчувати жодного людського зв’язку з ними. Люблячі батьки, свавільні племінники, улюблені лікарі, віддані годинникарі, раввіни й настроювачі фортепіано — всі вони злилися в одну масу недиференційованих тіл. Їх сприймали вже не як людей, що заслуговують на співчуття, а як об’єкти, які можна повністю контролювати й робити з ними все, що завгодно. Це були вже не люди, а числа, засіб досягнення кінцевої мети.

Люблячі батьки, свавільні племінники, улюблені лікарі, віддані годинникарі, раввіни й настроювачі фортепіано — всі вони злилися в одну масу.

Після прибуття до аукційних блоків і трудових таборів американського Півдня африканців позбавляли їхніх імен і привчали відгукуватися на нові, немов собаку — до нового господаря. Здебільшого це були глузливі імена, як-от Цезар, Самсон або Дред. У цих людей відбирали їхнє колишнє життя й самоідентифікацію як йоруба, ашанті чи ігбо, як сина рибалки, небожа сільського священника чи дочки повитухи. Кілька десятиліть по тому в євреїв відібрали їхні імена й примусили запам’ятовувати номери, призначені в концентраційних таборах. За тисячу років до того недоторканним Індії давали імена, що відповідали брудній роботі, яку вони виконували. Це примушувало їх повідомляти про свою деградацію щоразу, коли вони називали себе, тоді як браміни носили імена богів, багато хто в прямому розумінні.

У двох сучасніших кастових системах, у трудових таборах центральної й східної Європи та на американському Півдні, ситі поневолювачі примушували заручників ціною нелюдських зусиль виконувати найважчу роботу. Поневолювачі відбирали їжу у людей, праця яких їх збагачувала, й залишали їм тільки необхідний мінімум, якого ледь вистачало для підтримання метаболізму. Нацисти додержувалися наукового підходу до обмеження раціону. Вони розраховували кількість калорій, потрібну для виконання відповідної роботи (приміром, рубати дерева чи викорчовувати пні), й давали робітникам на одну-дві сотні калорій менше заради економії, а також для того, аби вони були надто слабкими, щоб боротися, й повільно помирали від голоду.

Південні плантатори забезпечували африканських бранців, які виконували найважчу фізичну працю в ієрархії, найменшою кількістю поживних речовин серед усіх, хто працював на плантації. Обом групам рідко давали білкову їжу, годуючи радше кормом, а не продуктами, тоді як поневолювачі влаштовували марнотратні бенкети з великою кількістю різноманітних страв.

Обидві групи перебували під повним контролем і залежали від примхи своїх поневолювачів, які за будь-якої можливості намагалися підтвердити їхнє низьке становище. Євреям видавали тюремну форму з шорсткої тканини, розмір якої навмисно був занадто великим або занадто малим. Поневоленим афроамериканцям давали одяг з грубої сірої тканини, щось середнє між «спідньою білизною та звичайним мішком для картоплі». Цей одяг шили «без урахування розміру людини, для якої він був призначений, тому він нагадував тюремну форму».

Крім усього цього, мета кампанії з дегуманізації полягала в примусовій відмові об’єкта від власної людяності, що було кармічним злодійством, яке виходило за усілякі межі. Хоч би що вважалося природною людською реакцією, членам підлеглої касти не дозволяли цього робити. В епоху рабства їм забороняли плакати, коли у них забирали дітей, примушували співати, коли продавали дружину або чоловіка, до кінця життя позбавляючи можливості колись поглянути рідним в очі чи почути їхній голос.

В епоху рабства людям забороняли плакати, коли у них забирали дітей, примушували співати, коли продавали дружину або чоловіка.

Цих людей карали за будь-яку реакцію, якої можна було очікувати від них у тих умовах, в які їх поставили. Хоч би які прояви людяності у них з’являлися, це було образою для членів панівної касти й суперечило тому, в чому вони постійно себе переконували. Їх карали за те, що вони люди, якими не могли не бути.

В Індії далітів, які потерпали від нужденності свого низького становища, забивали до смерті, якщо вони крали їжу як засіб для існування, в котрому їм відмовляли. Як було з афроамериканцями в епоху рабства, для далітів вчитися читати й писати вважалося злочином, «за який могли покарати, відрізавши язик чи заливши розплавлений свинець у вухо порушника», писав редактор Dalit Voice В. Т. Раджшекар.

У Сполучених Штатах афроамериканцям відмовлялися платити за їхню працю в епоху рабства, а після його скасування, і навіть у ХХ столітті платили мізерні гроші, шмагали батогами або лінчували за крадіжку їжі, за звинувачення у крадіжці сімдесяти п’яти центів, за спроби постояти за себе чи навіть за можливу критику того, хто належить до панівної касти. Одна з багатьох жорстоких деталей перебування в нацистських трудових таборах полягала в тому, що в’язня могли призначити на роботу в пекарні. Там голодні бранці, що змушені були харчуватися водяною кропивою чи буряковим супом, з ранку до ночі місили тісто й пекли хліб та кондитерські вироби для своїх мучителів із СС. В’язнів оточували пахощі свіжого тіста, однак їм загрожувало побиття чи щось значно гірше, якби вони взяли хоч скоринку хліба.

В Америці аукціони рабів стали публічною вітриною проєкту дегуманізації в період формування кастової системи. Поневоленим людям, які були найціннішим ліквідним активом на цій землі, що мав більшу ціну, ніж сама земля, наказували робити веселе обличчя, щоб забезпечити більший прибуток торговцям з вищої касти, котрі розлучали їхні родини. Жінок примушували роздягатися перед натовпом і протягом багатьох годин витримувати фізичне обстеження чоловіками, які поводилися з ними грубо, оглядаючи їхні зуби, руки чи будь-які інші частини тіла, котрі можливі покупці забажали оглянути. Під час аукціону раби мали відповідати на будь-яке поставлене запитання «з посмішкою й радісним виразом обличчя», інакше вони могли наразитися на тридцять ударів батогом за те, що продавали себе не досить добре й не задовольнили продавця.

«Коли до них заговорять, вони мають відповідати швидко й з посмішкою на вустах, — згадував Джон Браун, який пережив рабство (його продали, розлучивши з матір’ю, після чого він ще багато разів бачив такі сцени). — Тут чоловіків відділяли від дружин, а дітей від батьків (одного чи обох), розводячи їх в різні кінці приміщення, звідки вони спостерігали за процесом торгу, що мав розлучити їх назавжди — і від них не повинно було чути жодного слова скарги чи розпачу. А після укладання угоди вони не сміли навіть попрощатися одне з одним чи востаннє обійнятися».

група людей, щодо якої індивід не відчуває приналежності чи ідентичності, внаслідок чого до неї формується недовіра чи ворожість

група людей, щодо якої індивід, навпаки, відчуває ідентичність та належність


На обкладинці зображена робота «Бронзовий натовп» Магдалени Абаканович. Фото: Michal Fludra / NurPhoto / AFP

6 179

45

61
865

Більше матеріалів