«Авторське кіно передбачило карантин»: Програмний координатор «Молодості» — про головні теми цьогорічного фестивалю

Про організацію під час пандемії

— «Молодість» — один із перших кінофестивалів у світі, що проходить в умовах пандемії. Складність організації полягала в тому, що ми до останнього не знали, в якому форматі відбуватиметься фестиваль. Навіть у червні у нас не було чіткого розуміння, на що ми можемо розраховувати і які будуть обмеження.

Ми ніколи не обираємо тему фестиваля, наша тема — це дебютні фільми. Все інше — це намагання показати, чим живе сучасний світ. Тенденції, які проявляються у фестивальному кіно, приходять у популярний кінематограф із часом. Йоргос Лантімос ще у 2009 році обрав відсторонену, апатичну манеру розповіді для стрічки «Ікло». Згодом така манера прийшла на НВО та Netflix у м’якшій формі.

Цього року на фестивалі буде показано багато фільмів про динаміку у сім’ях у різних варіаціях: або про конфлікт у родині, або про відсутність родини та її пошуки. Гадаю, це через те, що ми живемо у період переосмислення феномену сім’ї. З одного люди стають більш незалежними, з іншого — потреба у підтримці нікуди не зникає.

Також виразно представлена тема ізольованості героїв, хоча зйомки майже всіх картин завершились до пандемії. Наприклад, у південноафриканському фільмі «Смажений Баррі» інопланетянин захоплює тіло головного героя, вирушає розважитися в Кейптаун та дивиться на місто відсторонено, як прибулець. Можна сказати, що авторське кіно перебачило карантин.

«Хоча зйомки майже всіх картин завершились до пандемії, у багатьох із них виразно представлена тема ізольованості героїв».

Про нові програми

Цього року ми зберегли всі програми і навіть додали нові — це ретроспектива австрійської режисерки Валлі Експорт та програма «Міражі свободи. Українське експериментальне кіно 1960–1980-х років», створена разом з Довженко-Центром.

Ми завжди бажаємо покрити велику територію. Цього року вперше за довгий час представлені Азербайджан, Перу та Південно-Африканська Республіка. Але ми точно не будемо набирати фільми з кожної нової країни, ігноруючи їх якість.

Гадаю, в медійному просторі цього року наберуть популярність фільми з інших фестивалів, які вже нашуміли, наприклад, «Жінка, яка втекла» Хон Сан-Су.

Про гендерний баланс

Після початку руху #MeToo з’явилось дуже багато цікавих робіт режисерок. У нас в національному конкурсі половина картин знята жінками. Хоча ми не намагаємось дотримуватись гендерного балансу навмисно, часто взагалі не звертаємо уваги на стать режисера. Цього разу під час відбору фільмів кілька стрічок здались мені дуже сексистськими, наче з минулого століття. Досидівши до титрів, я побачив, що і режисер, і сценарист — жінки.

Про українське кіно

Тематика українських картин, представлених цього року на фестивалі, абсолютно різна: від переживання материнства («Материнство» Наталії Ільчук) до війни і життя ветеранів («Забуті» Дар’ї Онищенко); від декомунізації до зміни статі («Прощавай, Свєто» Насті Канарьової).

Зараз в українському кіно з’являються тонші методи для розкриття теми російсько-української війни. Якщо у попередні роки картини робились швидко, наскоком, то зараз режисери переходять на більш особистий рівень, а їх роботи стають глибшими.

«В українському кіно з’являються тонші методи для розкриття теми російсько-української війни».

Щоб розуміти, хто ми, треба дивитись українські фільми. Можливо, це незвично для багатьох через відсутність всесвітньо відомих акторів чи дивної операторської роботи, але важливо почути, що говорить режисер. За минулі роки стало набагато більше щирих картин.