Хай-тек-людина: Річард Роджерс і його архітектура навиворіт

Стипендія Фулбрайта для дислексика

Хоча Річарда Роджерса вважають британським архітектором, народився він в Італії. Його батько доводився двоюрідним братом італійському архітекторові Ернесто Натану Роджерсу. Мати хлопчика була мистецтвознавицею. Перші 5 років життя Роджерс провів у Флоренції, але в 1938-му його сім’я вимушено переїхала до Лондона, рятуючись від режиму Муссоліні.

У Британії хлопчик пішов до школи, де у нього виявили дислексію. Через розлади він навчився писати лише в 11 років.

Влітку 1951-го Річард опиняється на Фестивалі Британії (Festival of Britain). Ідея заходу — надихнути населення національними досягненнями в галузі науки і техніки, промислового дизайну, архітектури і мистецтва. Роджерса так вразило побачене, що незабаром він вступив до Школи мистецтв (зараз — University for the Creative Arts) в Епсомі, на південь від Лондона.

Юність архітектора була сповнена пригод. Одного разу, в перерві між семестрами, він вирушив у подорож Європою. Під час мандрів Річард навіть опинявся у в’язниці за хуліганство.

Утім, навчався Роджерс блискуче. Бакалаврський диплом він отримав у Лондонській школі архітектури (Architectural Association School of Architecture), а магістерський — у Єлі, де навчався за стипендією Фулбрайта. Там же Роджерс познайомився з Норманом Фостером, з яким згодом створить перші об’єкти у стилі хай-тек.

У 1963 році архітектори з дружинами відкрили перше бюро. Воно отримало назву Team 4.

Team 4. Що було до хай-теку?

Іронічно, що бюро Team 4 проіснувало чотири роки. Весь цей час архітектори в основному створювали експериментальні особняки.

Їх професійний дебют — заміський будинок Creek Vean для батьків Сью Брамвелл (засновниці студії та першої дружини Роджерса). Замовники зводили будинок на кошти від продажу картини Піта Мондріана, купленої в 1930-х.

Creek Vean є бетонним будинком на крутому Корнуольському схилі біля річки Фал. В ансамбль також входить міст та окремі «капсули» альтанок. Кімнати будинку розташовані віялом і мають панорамні похилі вікна, що надає фасаду подібність до кабіни літака.

Сьогодні Creek Vean — єдиний приватний будинок, який отримав премію R.I.B.A. (нагороду Royal Institute of British Architects). Будівля також внесена до реєстру архітектурних пам’яток Великобританії.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от @piffgaff 11 Июн 2020 в 7:14 PDT

Ще один знаковий об’єкт Team 4 — особняк Jaffe House (Skybreak) у Редлетті, призначений для фотографа Хамфрі Спендера. Будівля також обладнана панорамними похилими вікнами. Інтер’єр особняка в 1971 році Кубрик зняв у картині «Заводний апельсин». Як і Creek Vean, Jaffe House наче приклеєний до схилу і повторює крутий місцевий рельєф.

Уже відокремившись від Team 4, Роджерс спроєктував будинок 22 Parkside для своїх батьків в Уїмблдоні. У цій будівлі проявилося те, що згодом стало лейтмотивом хай-тек-архітектури Роджерса: комунікації та інженерні елементи були оголені й естетизовані. Зокрема, в очі кидалися сталеві опори будинку, пофарбовані в яскраво-жовтий. Будинок батьків також був першим об’єктом Роджерса, в якому він використав зовнішні сталеві опори і скляні модулі, що забезпечують вільне планування і «прозорість» будівлі.

У 2015 році Річард Роджерс подарував будинок 22 Parkside Гарвардській вищій школі дизайну. Тепер будівлю використовують для проведення архітектурних резиденцій.

У цій будівлі проявилося те, що згодом стало лейтмотивом хай-тек-архітектури Роджерса: комунікації та інженерні елементи були оголені й естетизовані.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Rogers Stirk Harbour+Partners (@rogersstirkharbour) 9 Авг 2018 в 8:37 PDT

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Back to Front (@b2fdesign) 10 Июн 2019 в 12:46 PDT

Об’єкт номер один

Ренцо Піано — один із батьків стилю хай-тек і єдиний небританський архітектор серед його засновників. На момент, коли проєкт міжнародного культурного центру від Роджерса і Піано тріумфально обійшов на конкурсі шість сотень конкурентів, архітектори працювали разом уже кілька років — саме будівлі, зведеній «навиворіт», судилося стати маніфестом нового стилю і принести їм світову славу.

Центру Помпіду (Centre national d’art et de culture Georges-Pompidou) відвели місце на пустирі в центрі Парижа. Будівлю планували як багатопрофільний культурний центр міжнародного масштабу: сюди повинні були перенести колекцію Державного музею сучасного мистецтва, а також Центр сучасної музики і громадську бібліотеку.

Наступні сім років архітектори проведуть на будівництві головного об’єкта їхнього життя.

Ідея центру буквально лежить на поверхні: арматура і комунікації (труби, ліфти, ескалатори) винесені за межі інтер’єру і тягнуться вздовж зовнішніх стін будівлі, створюючи новий ритмічний малюнок. Кожен тип інженерних елементів маркований кольором: синій — для вентиляції, зелений — для водопроводу, червоний — для ліфтів і ескалаторів, жовтий — для електрики і білий — для опор.

Інженерна «оголеність» символізує відкритість мистецтва і навіть виправдана з практичної точки зору: за рахунок виносу комунікацій на фасад корисна площа будівлі збільшилася до 45 тисяч квадратних метрів.

Інженерна «оголеність» символізує відкритість мистецтва.

Структурний експресіонізм

З 1977-го Річард Роджерс відкриває нову компанію. Тепер його бюро називається Rogers Stirk Harbour + Partners, тут він пропрацює 43 роки до пенсії та створить усі наступні знамениті будівлі: штаб-квартиру страхової компанії «Ллойд» і Millennium Dome у Лондоні, Європейський суд з прав людини в Страсбурзі, аеропорт у Мадриді.

Крім терміна «хай-тек» по відношенню до творчості Роджерса можна почути інші: «структурний експресіонізм», «структуралізм» і «архітектурний експресіонізм». Їх можна вважати синонімами. Останнє словосполучення, наприклад, є цитатою лорда Пеламбо, який очолював журі Прітцкерівської премії в 2007 році. Передаючи нагороду Роджерсу, глава журі також відзначив внесок архітектора в розвиток ідеї Ле Корбюзьє про будівлю як машину для життя.

Але що ж таке структурний експресіонізм? Це напрямок модерністської архітектури, який прийшов на зміну баухаусу й функціоналізму в 50-і. Вірна його ознака — яскраві інженерні елементи, за допомогою яких архітектори намагалися повернути будівлям самобутність.

Вірна ознака структурного експресіонізму — яскраві інженерні елементи, за допомогою яких архітектори намагалися повернути будівлям самобутність.

Прихильники цього напряму все ще підтримували ідею про те, що будівля повинна бути зручною та недорогою, однак тепер замість «безликого» бетону використовували метал і скло, а також сучасні технологічні матеріали, які допомагали досягти високої на той момент енергоефективності будівлі. А ще вони захоплювалися технологіями і використовували інженерні вузли будівлі в якості декору.

Проєкт для страховиків

Штаб-квартира страхового агентства «Ллойд» (або просто Lloyd’s) — це, мабуть, найбільш значимий, хоча і не наймасштабніший проєкт Роджерса на батьківщині.

Будівництво «Ллойда» закінчилося в 1986 році. Проєкт повторював філософію Центру Помпіду: будівля була ніби вивернута навиворіт (пізніше цей напрямок одержав назву «бовелізм» від англійського bowels, тобто «нутрощі»).

Lloyd’s — головна будівля найдавнішого страхового агентства Британії, заснованого в 1968 році. Будівля являє собою кілька поверхів вільного простору, обмежених лише скляним фасадом. Усі комунікації будівлі винесені за її межі наступним чином: вони або «повзуть» по стінах, або розташовані в одній з шести веж, що обрамляють штаб-квартиру. Щоб відобразити спадкоємність між старим і новим офісом «Ллойда», Роджерс інтегрував у новий фасад фрагменти вхідної групи 1928 року.

Ще одна цікава деталь — сині будівельні крани, які підносяться над Lloyd’s. Вони не були частиною початкового проєкту архітектора, але їх вирішили залишити після закінчення будівництва.

Бовелізм Роджерса блискуче відповідав вимогам замовників. Ті хотіли, щоб поверхи мали вільне планування і давали компанії можливість змінювати конфігурацію простору, адаптуючись під співробітників і ринок.

І хоча для будівництва були використані сталь, бетон і скло, численні складні за конструкцією вежі надають штаб-квартирі майже барокового вигляду.

«Ллойд» — пам’ятка британського хай-теку, внесена до реєстру культурної спадщини міста, а також наймолодший архітектурний об’єкт у цьому списку. За іронією долі, в Сіті його обступили пізніші будови соратників Роджерса — вежа 30 St Mary Axe Фостера і хмарочос Shard Піано. Поруч також розташована ще одна більш пізня будівля Роджерса — Ліденхолл (Leadenhall Building).

Нетипова урядова будівля

У числі знаменитих об’єктів Роджерса — будівля Європейського суду з прав людини. Вона була спроєктована в кінці 80-х і зведена в 1994 році, щоб замінити попередню, що стала на той момент затісною.

Як і всі фірмові об’єкти Роджерса, суд виконаний зі сталі та скла. Будівля повторює вигини ландшафту (в даному випадку вигин річки Іль), а форма її підкреслено доброзичлива: кути згладжені, а дахи зрізані під кутом. Об’єкт складається з трьох циліндрів — двох металевих і одного скляного: в них розташовані загальний хол, Європейська комісія з прав людини і сам суд. Усі інші приміщення знаходяться у високому адміністративному блоці, що нагадує частину круїзного лайнера.

За задумом Роджерса, з яким цього разу працював місцевий архітектор Клод Бюшер, будівлі повинні поєднувати символічність і функціональність — у даному випадку їх форма має виглядати дружелюбно і безпечно. Архітектори планували зруйнувати стереотип про урядові установи як про неприступні фортеці, що відлякують.

Архітектори планували зруйнувати стереотип про урядові установи як про неприступні фортеці, що відлякують.

У будівлі Європейського суду втілена теорія «тотального дизайну», якою захоплювався Роджерс: призначення і форма будівлі впливають один на одного.

Під куполом

Millennium Dome («Купол тисячоліття») — єдине, що залишилося від виставки Millennium Experience, яка проходила в Лондоні протягом 2000 року. Об’єкт побудований на півострові Гринвіч в 1999-му. Крізь купол проходить той самий нульовий меридіан.

Millennium Dome — головний елемент генерального плану Річарда Роджерса з розвитку півострова Грінвіч (задумане так і не було реалізовано).

Купол повинен був стати універсальним експозиційним простором, який можна нескінченно трансформувати, — крім опор нічого не обмежувало політ думки дизайнерів експозиції. Верхню частину об’єкта підтримує дюжина сталевих щогл з тросами, закріпленими на верхівках. Щогли пофарбовані в жовтий. Вони символізують руки, що тягнуться до неба, а також число 12: кількість місяців, годин, знаків зодіаку.

На момент будівництва «Купол тисячоліття» був найбільшою подібною будівлею в світі, її виставкова площа складає більше мільйона квадратних футів. Разом з тим це один із найбільш недорогих об’єктів такого масштабу, оскільки був виконаний зі стандартних інженерних конструкцій і простих технологічних матеріалів — сталі та скловолокна з тефлоновим покриттям.

Сьогодні в куполі, що вміщує більше 20 тисяч глядачів, проходять концерти і спортивні заходи.

Висотки, парки і дороги

На початку 2000-х мода на хай-тек починає згасати. Архітектура мігрує в бік гри з формою — будівлі поступово перестають бути просто «машинами для життя» і перетворюються на постмодерністські ребуси.

Річард Роджерс переходить до теоретичної і, вірніше сказати, проповідницької діяльності. В кінці 90-х він випускає книгу «Міста для маленької планети» (Cities for a Small Planet), в якій ділиться поглядом на завдання сучасного містобудування.

На думку Роджерса, немає нічого страшного в тому, що міста розростаються, проте завдання архітектора — перетворити міське середовище так, щоб навіть при швидкому зростанні щільності населення жителі почувалися щасливо, комфортно і безпечно.

В основному Роджерс виступав за проєктування великих багатоквартирних будинків з продуманою інфраструктурою. Такий підхід звучав як нападки на уклад багатьох районів Лондона: в епоху Маргарет Тетчер більшість із них були забудовані густо, але в основному будинки були розраховані на одну сім’ю. Проблему перенаселення Лондона, стверджував Роджерс, можуть вирішити висотки, вони звільнили б місце для громадських зон та зробили б вулиці ширше.

У 2000-х Роджерсу вдалося донести свої ідеї. Ставши радником тодішнього мера Лондона Кена Лівінгстона, він вплинув на проведення транспортної реформи й ініціював створення нових громадських зон. Через 8 років, уже за наступного мера, Бориса Джонсона, архітекторові вдалося домогтися і будівництва декількох великих житлових комплексів. Роджерсу також належить план «урбаністичного відродження» Лондона.

Серед інфраструктурних проєктів для британської столиці, створених Роджерсом в останні десятиліття, — житловий квартал One Hyde Park.

Хай-тек для комфорту

Річард Роджерс — один зі стовпів стилю хай-тек і структуралізму, а багато будинків, що оточують нас у сучасних містах, так чи інакше успадковують і розвивають ідеї, якими захоплювався архітектор. Скло, сталь і оголені інженерні деталі, зведені в ранг елементів дизайну, — тренди, якими сьогодні все ще одержимі будівельники торгових комплексів, престижних житлових кварталів і бізнес-центрів.

В основі стилю хай-тек любов до прогресу і технологій, у яких є одна мета — зробити життя комфортним. Тому не дивно, що, незважаючи на різку критику на перших етапах свого існування, хай-тек швидко поширився світом і став звичним для жителів міст. Єдине, що може дивувати сучасних відвідувачів Центру Помпіду, — це те, що будівля була відкрита все ж в 1977 році, але аж ніяк не вчора.

В основі стилю хай-тек любов до прогресу і технологій, у яких є одна мета — зробити життя комфортним.