Місто завдовжки в життя Кривий Ріг
В останні роки Поліна Полікарпова захопилася внутрішнім туризмом, а в ковідні часи дослідження українських міст узагалі стало для неї пріоритетом. Наприкінці цього літа в рамках мистецької резиденції Ruda Project вона вперше побувала у Кривому Розі, де відвідала промислові об’єкти, діючі та затоплені кар’єри, історичні вулиці й усе те, що і складає обличчя міста.
Фотографка з Харкова, живе у Києві. Виставлялася в Україні, Польщі, Німеччині. Публікувалася у Bird in Flight, Vice, Calvert Journal. Учасниця об’єднання UPHA («Українська фотографічна альтернатива»).
— Перше, що запам’яталося і здивувало в місті, — його протяжність у 126 кілометрів. Через це у Кривого Рогу кілька центрів із «Макдоналдсами» і великими площами, а поїздка з одного кінця міста в інший перетворюється на цілу пригоду. Не дарма його слоган «Кривий Ріг — місто завдовжки в життя».
Відсутністю джентрифікації та новими різнокольоровими ЖК Кривий Ріг схожий на Горлівку з мого дитинства ранніх нульових. Там теж були нескінченні проспекти з висадженими уздовж них високими тополями, гарячим повітрям і вигорілою травою. Криворіжці ж у чомусь нагадали мені харків’ян, які люблять своє місто всією душею. Вони називають Кривий Ріг «зеленим містом» і заплющують очі на бурий пил, який вітер розносить вулицями.
Через видобуток залізної руди і результат її окислення все місто подекуди має буро-червоний відтінок. Такого ж кольору став і весь мій одяг, а особливо взуття. Під час однієї екскурсії місцевий краєзнавець на прізвисько Доцент підбирав із землі шматки окисленої руди й запевняв нас, що якщо її намочити і потерти, вона може виконувати функцію губної помади.
Місцевий краєзнавець підбирав із землі шматки окисленої руди і запевняв нас, що вона може виконувати функцію губної помади.
Ми були на заводі «АрселорМіттал Кривий Ріг», де знаходиться одна з найбільших доменних печей у світі, відвідували різні його відділи, в тому числі й коксохімічне виробництво.
На планові екскурсії нас завжди возили автобусом, але ми зробили і самостійну вилазку до покинутих кар’єрів, натрапили на невеличкий ставок кислотно-помаранчевого кольору.
Найбільш «зеленою» частиною міста я можу назвати район 95-й квартал, де є величезний квітковий годинник, що показує точний час. Мені пощастило проїхати в автобусі повз нього і спостерігати, як жеківці пересаджували рослини.
Найкрасивіше місце — затоплений кар’єр, розташований поблизу діючих. Вода в ньому була небесно-блакитного кольору. Туди з нами їздили місцеві телевізійники, і я попросила ведучу дати мені мікрофон, щоб зробити вигляд, ніби я журналістка і веду репортаж.
Жили ми в санаторії-профілакторії «Джерело», який існує ще з 1989 року. Тут колись відпочивали і лікувалися працівники «Криворіжсталі». Комплекс оточений ланцюгом штучних ставків, і щовечора я бачила через паркан, як хтось катався по одному з них на водних лижах. Ми теж хотіли, поки не дізналися, що в цій воді купатися не можна. Зате в санаторії була танцювальна зала, де ми вечорами влаштовували танці й дивилися кіно.
Щовечора я бачила, як хтось катався на водних лижах. Ми теж хотіли, поки не дізналися, що в цій воді купатися не можна.