Bird in Flight назвав світлину 2022 року

Війна — сфера документальної фотографії. Час художнього осмислення цієї страшної події ще не настав. Адже для роботи та рефлексії художнику потрібно дистанціюватися від явища.

Цього року я бачила багато документальних знімків, пов’язаних із війною. Їхні герої здебільшого були мертві, поранені чи оплакували загиблих. Обраний мною знімок теж документальний, але всупереч обставинам, у яких він був зроблений, прагне вийти за межі жанру.

14 листопада українська влада дозволила журналістам відвідати щойно звільнений Херсон. На майдані перед ними виступав Володимир Зеленський. Зробивши кілька світлин голови держави, угорський фотограф Андрас Д. Хайду відходить убік, аби зняти городян, що зібралися трохи далі. Поглядом він знаходить дитину, яка мовчазно стоїть у першому ряду. За кілька секунд Хайду робить сім кадрів та повертається до колег.

Документальну фотографію добре описує слово «раптом». Сильний знімок застає зненацька всіх: глядачів, автора, знятого героя. Але в роботі Андраса Д. Хайду є не тільки це.

Світлина дванадцятирічного Гліба (інформацію про нього журналісти знайшли пізніше) відкрита до інтерпретації. Хтось побачить у ній вкрадене війною дитинство, хтось непохитність духу. Ці трактування мають право на життя. Але для мене особливість роботи Хайду полягає в тому, що йому, іноземному фотографу, трохи відстороненому від подій, вдалося зробити портрет усіх українців. Герой знімка, як і більшість із нас, фізично неушкоджений, але війна для нього не мине безслідно.