Переможець спеціальної номінації Bird in Flight Prize ‘21: Проєкт V
Протягом тижня читачі обирали найкращий проєкт у спеціальній номінації Readers’ Choice Award. У відкритому голосуванні взяли участь 1 447 людей. У підсумку найбільшу кількість голосів отримала серія V. Приз номінації — 500 євро.
Богдан Гуляй, Україна
Я давно думаю про те, що портретна фотографія — це певною мірою експлуатація того, кого знімають. Автор вирішує свої художні завдання за допомогою інших людей, при цьому інколи створює для них некомфортні умови — наприклад, вигадуючи незручне позування або домагаючись конкретної реакції від моделі. Подальший відбір кадрів також визначає фотограф, доводячи до ладу первинний авторський задум. Не варто й казати, що вся слава, якщо така буде, теж дістається фотографу. До моделі хіба що долетять якісь її бризки й у кращому разі гарні світлини. На перший погляд може здатися, що в ієрархії «автор — модель» фотограф завжди головний. Хоча це зовсім не так, просто кожен виконує свою роботу.
Насправді багато портретованих самі хочуть, щоб їх сфотографували, гарно проводять час у процесі зйомки, а потім вдячні фотографу за роботу, цінують результат і охоче вихваляються світлинами перед світом. Саме тому вищезгадана експлуатаційна природа фотопортрета ніколи мене надто не турбувала і сумління моє перед моделями чисте. До того ж я ніколи не вважав себе кращим за іншу людину лише тому, що її сфотографував.
Тривалий час я робив портрети людей у них удома, в інтимній обстановці, знімав їх оголеними і врешті-решт замислився, чи не варто й самому спробувати себе у ролі об’єкта зйомки. Я вирішив змінити правила гри, поставивши себе в умови, в яких кілька хвилин тому був портретований, а отже, наблизитися до його або її відчуттів. І якщо мої моделі у кадрі голі, то мені й самому треба скинути одяг — так буде чесно. Наприкінці кожної фотосесії я почав ставати у кадр поряд із тими, кого знімаю: разом ми вигадували сюрреалістичні, абсурдні чи просто кумедні образи.
Таким чином із проєкту «Незавершені студії з української еротики» близько двох років тому постала окрема серія робіт, яка розповідає вже про самого автора, створюючи образ веселого фотографа. Він відкритий до експериментів і вільно поводиться з зображенням власного «я», використовуючи себе як об’єкт зйомки на рівні з іншими.
