Повний треш: Чому варто подивитися «Вересня» навіть через «не хочу»

Актор і телеведучий Микола Вересень, повертаючись зі знімального майданчика, несподівано опиняється у потойбіччі. Тепер за Вереснем женуться вампіри-міліціонери і гуцули, а він тікає від них із валізою, де лежать відрізана рука (відсилка до «Андалузького пса» Луї Бунюеля) та фото Путіна, який цілує дитину.

Картина спочатку називалася «Шлях мерця», і така назва пасує їй більше. Автор цієї франкенштейноподібної мішанини Жора Фомін зараз мертвий, як і герої його фільму. Режисер помер восени 2021-го у віці 52 років — родина не розголошувала обставин його смерті.

Режисер Жора Фомін та його друг Лесь Подерв’янський задумали написати сценарій-фантасмагорію у 2006-му. Держкіно навіть виділило на це кошти, але тоді стрічку так і не зняли. Через 10 років, коли почали активно роздавати гроші на зйомки українського кіно, «Вересень» був реанімований. Подерв’янський зі сценариста перекваліфікувався на актора. Крім нього і Вересня у фільмі можна зустріти ще низку колись відомих селебріті на кшталт музикантів Мирослава Кувалдіна («The ВЙО») та Андрія Середи («Кому Вниз»).

У вітчизняному кіносередовищі складно знайти людину більш своєрідну, ніж Фомін. Він навчався на курсі Юрія Іллєнка й паралельно працював м’ясником. Знайомі люблять розповідати, що за першої зустрічі Жора справляв майже зловісне враження. Усі знали, що той знімає кіно, і кожен хотів узяти участь. Таким чином, у кадрі й за кадром «Вересня» — не ретельно відібрані професіонали, а знайомі, приятелі, просто «хороші люди».

Кумівство — проблема не лише цього фільму, а українського кінематографа загалом. Він завжди був бідним, а його представники дивилися на бюджет, який виділяє держава, не як на можливість зняти придатний продукт, а як на винагороду за роки злиднів. Фомін теж навряд чи колись зміг би зняти цей фільм, якби тодішнім директором Держкіно був не Пилип Іллєнко, син Жориного майстра. З іншого боку, Фомін був настільки очевидно талановитий, що чому б і ні?

За чутками, частину бюджету «Вересня» було перенаправлено на зйомки іншої картини — що помітно за костюмами та спецефектами. Але це не особливо заважає перегляду і часом навіть виглядає як новаторський відхід від реалізму.

Основна дивина сюжету полягає в тому, що Вересень не є ні класичним героєм, ні навіть антигероєм. І герой, і антигерой намагаються виправити помилку, яку бачать у світі, але роблять це у різний спосіб. Але що можна виправити в потойбічному світі, коли всі гріхи вже підраховані та зважені?

На показі в Будинку кіно члени знімальної групи закликали сприймати картину філософськи, проте краще дивитися її враховуючи особистий досвід Фоміна. Його студентською роботою була стрічка «Ліфтер». Починається вона, як і «Вересень», з того, що головний герой потрапляє в потойбічний світ. Тільки небіжчика тоді грав сам Фомін. Його персонаж — професійний убивця, який отримує від загадкового Ліфтера замовлення і, вбиваючи інших, може повертатися до нашого світу. Втім, так триває недовго, мрійлива натура жене героя назад. Він просить Ліфтера не повертати його до життя.

Сьогодні, коли Жора вже мертвий, дивитися «Ліфтера» й «Вересня» моторошно: кажуть, режисер був у курсі, що жити йому лишилося недовго. Одразу згадується самурайська настанова «живи так, ніби ти вже мертвий» — герої його фільмів сприймають її надто буквально.

Кажуть, режисер був у курсі, що жити йому лишилося недовго.

Чому головним персонажем став саме телеведучий Микола Вересень? Однозначної відповіді немає: на пітчингу Фомін нібито заявив, що завжди хотів його вбити. А ще Вересень дружив із письменником Лесем Подерв’янським, який спочатку був співавтором сценарію.

Проте у фільмі Вересень не зовсім Вересень. Якоїсь миті він навіть не схожий на себе. Здається, на його місці міг бути будь-хто. Колись Жора Фомін написав оповідання «Книга книг» про китайця, який потрапляє на безлюдний острів і знаходить рукопис, де відбиваються всі великі твори літератури. Зрештою китаєць помирає, рукопис потрапляє до рук ще когось. І з’ясовується, що весь цей час герой читав ноти «Реквієму» Моцарта. Думка зрозуміла: в одному великому творі людства можуть відтворюватися всі інші. Як будь-який великий витвір мистецтва відтворює решту, так одна людина може відтворювати інших. Вересень тут — це і сам телеведучий, і його творець Фомін, і будь-хто з глядачів.

Фомін половину життя будував собі образ бандита, яким ніколи не був. Імітація вийшла настільки вдалою, що один знайомий натякнув, що зняти гарний фільм режисерові завадило кримінальне минуле, на яке той витратив більше часу, ніж на кіномистецтво. Але важливіше те, що значну частину життя Фомін вчився розуміти людей і не засуджувати їх. У цьому йому допомагав гумор. «Вересень» також вийшов дуже смішним, хоч гумор тут абсурдний.

Фільм сповнений кіноцитат. Він починається з посилання на «Івана Грозного» Ейзенштейна — власне, роль російського самодержця і стала причиною смерті Вересня у кіно. Скорпіони, завдяки яким відбувається перенесення у паралельний світ, ймовірно, відсилають до сцени білої гарячки зі сколопендрами та скорпіонами з «Червоного кола» Мельвіля.

До різноманітних переліків культових стрічок часто потрапляє не тільки «Громадянин Кейн» Орсона Веллса або «Запаморочення» Альфреда Гічкока, а й «План 9 з відкритого космосу» Еда Вуда. Смішний, тяп-ляп знятий фільм опиняється в таких рейтингах у статусі найгіршого в історії. Актори, які помирають посеред кадру і на їхнє місце заступають абсолютно несхожі дублери, та НЛО на мотузках здатні вигнати пересічного глядача із зали, але діють як афродизіак на поціновувача.

«Вересень» теж має шанси колись стати культовою картиною — однією з таких, про які більше говорять, ніж дивляться. Їх лають у момент прем’єри, але за кілька десятків років шукатимуть для особистої колекції. Чому варто йти на цей фільм у кінотеатр? Хоча б заради перегляду потенційно раритетної стрічки.

«Вересень» має шанси колись стати культовою картиною — однією з таких, про які більше говорять, ніж дивляться.

«Вересень», що пролежав на полиці майже 20 років, сьогодні особливо близький до нашої реальності. Адже і ми тепер живемо між світом мертвих та світом живих. Але картина Фоміна нагадує нам, що попри всі жахи такого життя тут відбувається не тільки найстрашніше, але й найцікавіше.

Кадри з фільму надано кінокомпанією «Артхаус Трафік»