Досвід

Чорне сонце Маріуполя: Замальовки з бомбосховища Данііла Немировського

Данііл Немировський зміг виїхати з Маріуполя лише наприкінці березня. Місяць він провів у підвалі, де намалював кілька портретів сусідів по сховищу. Про те, як у Маріуполі гроші втратили свою вартість, та про рідних, яких довелося залишити, Немировський розповів Bird in Flight.

У п’ятницю, 8 липня, в київській галереї Dymchuk на спільній виставці покажуть малюнки Данііла Немировського до його щоденника з окупованого Маріуполя. Побачити їх можна буде до 8 серпня. Інші його роботи, створені у бомбосховищі, представлені у галереї Naked Room. Художник пригадує, як йому вдавалося малювати в окупації під час обстрілів.

Данііл Немировський

Український графік, до вторгнення викладав у маріупольській філії Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

— Коли стало зрозуміло, що з Маріуполя точно треба їхати, вже було пізно. Спочатку ми їли заморожені продукти зі складів, але наприкінці березня закінчилася їжа, вода, і чекати вже не можна було.

28 березня я пішов на околицю міста, де, за чутками, стояли автобуси. Тоді вже неважливо було, куди їхати. Я видалив з телефона фотографії руйнувань, світлини й відео про те, як прості громадяни голіруч протистояли окупантам, відписався від українських пабліків. Там дійсно стояли великі сірі автобуси росіян. Мене вивезли до селища поблизу Маріуполя, де я застряг на кілька днів. Урешті знайшов автівку до Бердянська: він теж окупований, але це хоча б за межами так званої ДНР.

Грошей було обмаль, але на той момент гроші вже нічого й не вартували. У Маріуполі діяв бартерний обмін: ти комусь цигарку, а він тобі склянку борошна. У Бердянську я обміняв гуманітарне мило на проїзд автобусом. Пляшку шампанського і тушонку приберіг на чорний день, аби можна було виміняти на щось більш вартісне. Гадаю, за мої малюнки так само можна було б щось отримати, але я не міняв. Кілька портретів дарував дітям у сховищі.

У Маріуполі діяв бартерний обмін. У Бердянську я обміняв гуманітарне мило на проїзд автобусом.

Малюнок зі сховища на вулиці Семашка, 12-20 березня
Малюнок зі сховища на вулиці Семашка, 12-20 березня
Малюнок зі сховища на вулиці Семашка, 12-20 березня
Малюнок зі сховища на вулиці Семашка, 12-20 березня
Малюнок зі сховища на вулиці Семашка, 12-20 березня
Малюнок зі сховища на вулиці Семашка, 12-20 березня

У Бердянську був мобільний зв’язок та інтернет, тож я вперше за тривалий час прочитав українські новини — бо в Маріуполі ширилися чутки, що Зеленський втік. Тоді отримав повідомлення від ДСНС про зелений коридор і після кількох днів очікування та дев’ятигодинної дороги нарешті опинився в Запоріжжі.

Місяць я провів у бомбосховищі, де з освітлення була тільки олійна лампа. Через постійні бомбардування було важко зосередитися. Чесно кажучи, я взагалі не розумів, навіщо в такий час малювати. Але коли на одному зі складів знайшли акумулятори та купу аркушів, вирішив відволіктися. Спочатку було цікаво, чи можу я провести бодай одну рівну лінію. Вийшло, і там, під землею, я зробив серію малюнків.

«Геноцид»
«Геноцид»

В укритті було тепліше та безпечніше, ніж нагорі. Одного разу прилетів снаряд, і нас засипало землею — але це нічого, бо могло і вбити. Проте дуже бракувало свіжого повітря. У підвалах була цвіль і тала вода, на яку перетворювався березневий сніг. Ми спали у калюжах, які потім знову замерзали. Коли виходили по дрова чи воду або готувати їжу, то роздивлялися, яке прекрасне небо. Іноді настрій поліпшувався тільки від гарної погоди.

Мій ноутбук, записи, інструменти, роботи залишилися у Маріуполі, я не забрав нічого. Встиг захопити лише планшет. На мені був пуховик, два светри, штани та підштаники — весь мій одяг.

«Бомбосховище у Маріуполі, стереокартина, дозвілля»
«Бомбосховище у Маріуполі, стереокартина, дозвілля»
«Моя батьківщина»
«Моя батьківщина»
«Люди Діти»
«Люди Діти»
  «С**а, б***ь, п*****ь, н* **й (ї**ш)»
«С**а, б***ь, п*****ь, н* **й (ї**ш)»
«Бойовий простір»
«Бойовий простір»

Але найбільша трагедія в тому, що мої дідусь і бабуся так і залишилися в місті. Літні люди менш мобільні, з ними важко, у них свої уявлення про світ, і вони до останнього не розуміли, що це по них стріляють. Уже в березні їхній район контролювали росіяни. Після евакуації я дізнався, що військові відвезли бабусю на БТР до лікарні, яку невдовзі розбомбили. Найімовірніше, бабуся там померла. Дідусь був прикутий до ліжка. Я не знаю напевно, що з ним сталося, але думаю, що його також немає серед живих. Я пропонував їм евакуюватися, але вони відмовлялися.

«Чорне сонце»
«Чорне сонце»
«Хлопки та вибухи»
«Хлопки та вибухи»

Нове та Найкраще

2 551

3 113

379
3 384

Більше матеріалів