Сліди війни: Зрешечені стіни у проєкті Валентина Однов’юна

У серпні 1944 року члени підпільної організації Армія Крайова підняли збройне повстання проти військ Третього рейху, які окупували Варшаву. Повстанці планували атакувати кілька об’єктів одночасно і через чотири дні витіснити німців з міста. Задумка провалилася. Не зумівши скористатися ефектом несподіванки, партизани були змушені вести вуличні бої з противником.

Варшавське повстання захлинулося через два місяці. У боях загинуло близько двадцяти тисяч партизанів, ще кілька сотень тисяч мирних жителів були страчені нацистами в результаті зачисток. Після придушення опору німці майже повністю знищили будівлі лівобережної Варшави.

Після сімдесяти років Валентин Одновьюн вирішив дослідити артефакти тих подій. Проєкт PW44 — спроба зрозуміти, як історія впливає на сучасність.

Інші роботи Валентина Одновьюна можна побачити в Малій галереї Мистецького Арсеналу на виставці Lost Time, яка проходить у рамках Місяця литовської фотографії в Києві.

— Чотири роки тому, під час навчання в Академії образотворчих мистецтв у Лодзі (Польща), я готував магістерську роботу «Кореляція між образом і його причиною». У своєму дослідженні я поєднував теорії постмодернізму і криміналістичний підхід до роботи з фотографією як доказом. Я шукав зображення, які можуть здаватися абстрактними, але є конкретними об’єктами і слугують свідченнями подій минулого.

У пошуках візуального матеріалу я поїхав до Варшави, де помітив у стінах одного з костелів квадратні вставки: вони відрізнялися за кольором від решти будівлі. Як з’ясувалося, так латали кульові отвори, що залишилися в камені після Варшавського повстання й інших боїв у місті під час Другої світової.

Фізичний простір викликає більше емоцій, ніж його зображення. Я намагався працювати з ним неупереджено, як «криміналіст», збираючи потрібні мені «докази». Локації для зйомок шукав через архіви, багато знаходив самостійно, коли приїжджав до Варшави.

Мені цікава багатошаровість парадоксів, що містяться в цих фотографіях. Спочатку глядач намагається зрозуміти, що саме зображено на знімку. Потім у нього з’являється бажання розібратися, що собою являють ці квадрати. І лише коли людина занурюється в контекст роботи, їй відкривається поле для інтерпретацій, обмежене тільки її культурним досвідом.

Чекаючи реакції на проєкт з боку польських глядачів, я хвилювався. Для поляків Варшавське повстання — національна травма. І ця робота не залишила їх байдужими. Після того як польський фотограф Рафал Мілах побачив серію, він довго міркував про роль Варшавського повстання в сучасному політичному полі та про те, як польські радикальні групи сьогодні використовують його символи.

Я вважаю, що історичні події впливають на нас більше, ніж ми усвідомлюємо. Вони — частина нашого логічного мислення і те, на чому тримається наша свідомість. Ми дивимося в майбутнє через призму минулого. Важливим є і те, як ми сприймаємо і використовуємо історичну інформацію.

Серія не обмежена тільки історичними інтерпретаціями, вона — і коментар до сьогоднішніх подій, і може бути використана для критичного переосмислення минулого, а також у майбутньому.

Для мене фотографія — це інтерпретація, а не репрезентація «реальності». У своєму проєкті я переступаю візуальний бар’єр і відразу звертаюся до процесу мислення глядача. Абстрактна фотографія, вміщена у контекст, в якому вона була зроблена, здатна дати більш об’єктивну картину, ніж предметний знімок.