Хай вам бог помагає: Як американці шукають сенс життя після трагедій
У 2012 році місто Ньютаун у штаті Коннектикут стало відоме на весь світ через трагедію. Тоді двадцятирічний Адам Ланца застрелив 26 людей у школі Сенді-Хук — серед них 20 дітей у віці шести-семи років. Це стало одним із наймасовіших убивств у школах США. У країні оголосили чотириденний траур, а тодішній президент Барак Обама виступив із промовою, в якій кілька разів посилався на Біблію.
Жителі Ньютауна почали шукати способи загоїти рани спільноти. Так у місцевій церкві з’явилася група взаємодопомоги, членів якої об’єднала одна мета — віднайти сенс життя, чи то за допомогою релігії, чи без неї.
Фотограф Ілай Дерст дізнався про ньютаунську групу у 2020-му через фейсбук. На той момент він уже п’ять років досліджував подібні спільноти: від корпоративних зустрічей до духовних практик нью-ейдж. Крім того, вихований як світський єврей, Дерст відчував інтерес до християнських об’єднань, куди не мав доступу на відміну від багатьох американців.
Тож із послабленням локдауну він приїхав до Ньютауна та почав вивчати групу взаємодопомоги, фотографуючи її. Спочатку місцеві ставилися до нього з підозрою, але Ілай продовжував знімати мешканців Ньютауна, й ті невдовзі прийняли його.
Художник із США. Фотографії Дерста були представлені на міжнародних виставках, публікувались в журналах Aperture, The New York Times Magazine, The New Yorker, Vogue і The Atlantic. Його монографія «Спільнота» отримала спеціальну згадку на фестивалі Les Rencontres d’Arles у 2020 році.
— Я фотографував групу взаємодопомоги в Ньютауні протягом двох років. Навіть зараз я листуюся з деякими її членами та отримую онлайн-розсилки про їхні заходи.
Але насправді жителі цього міста не є головною темою «Чотирьох стовпів», хоча саме з них виросла ідея проєкту. На мою думку, він не лише про Ньютаун, а взагалі про людей, які шукають сенс свого життя. Робота над проєктом зробила мене більш чуйним до тих, хто робить це навіть у нетрадиційний спосіб. Я сподіваюся, що мої фотографії не виглядають критичними, а натомість пропонують глядачу таємничу історію про пошук сенсу з відкритим фіналом.
Робота над проєктом зробила мене більш чуйним до тих, хто шукає сенс життя у нетрадиційний спосіб.
Люди переді мною поводилися доволі відверто, наприклад легко могли заплакати. Щоб не зловживати їхньою довірою у вразливі моменти, для одного знімка я найняв акторів, які плакали за моєю командою. З огляду на це я пригадую цитату, яка мені дуже подобається: «Усі фільми насправді є документальними, навіть художні картини, — це лише документальні фільми про те, як грають актори». Хоча для своїх фото я влаштував інсценізацію, вона стала дійсно емоційним досвідом для мене.
Книга «Чотири стовпи» Ілайї Дерста опублікована видавництвом Loose Joints.
