«Розмови про політику перемістилися на кухні»: Життя кримських татар після анексії
Німецький фотограф. Навчався у Данській школі медіа й журналістики, а також в Університеті прикладних наук і мистецтв Ганновера. У 2014-му увійшов до шорт-листа професійного конкурсу International Picture Story Sony World Photography, фіналіст The South Tyrol Media Award 2014 року.
— Після російського вторгнення у 2014 році Крим був у центрі уваги. Я з жахом та інтересом стежив за тим, що там відбувається. Тоді я вперше зацікавився кримськими татарами — національністю, представники якої проживають там найдовше. Але у 2015-му, коли я розпочав свій проєкт, інтерес до Криму став спадати — це було особливо помітно у медіа.
Санкції, запроваджені проти Росії, а також придушення свободи слова й вільної преси різко змінили життя людей у Криму. Зокрема, кримські татари, які закликали до бойкоту референдуму у 2014 році, зазнавали репресій з боку російської влади.
«Тут гарно. Таке відчуття, що ми не в Росії. Почуваєшся як у Криму», — розповідає Осман Озенбах дорогою на вершину Чатир-Дагу.
Після анексії по всьому Криму з’явилися нові патріотичні зображення на кшталт цього в Ялтинському порту.
Новозбудовані мечеті вздовж доріг кримськотатарського району. Після анексії російські спецслужби провели обшуки у багатьох ісламських молитовних будинках з метою вилучення зброї та екстремістської літератури. Здебільшого знайшли лише кілька книжок про історію кримських татар. Ці видання потім класифікували як екстремістські.
Тож коли мені потрібно було обрати тему для проєкту в Ганноверському університеті прикладних наук і мистецтв, я зупинився саме на цьому. Я думав, що проживу у Криму лише місяць. Але зрештою витратив на проєкт набагато більше часу, ніж планував. За цей період я отримав уявлення про розвиток півострова і про те, наскільки змінилося суспільство під російською окупацією. Політичні розмови перемістилися на кухні за зачинені двері, а на вулицях було не так вільно.
У самому Криму в мене не виникало жодних проблем у ході роботи над проєктом. Але під час моєї останньої подорожі через прикордонний пункт Каланчак між Кримом та Україною мене кілька годин допитували російські військові: вони хотіли дізнатися всі мої контакти на півострові та переглянути всі фото, які я зробив. Мене пропустили лише тому, що саме для такої ситуації я заздалегідь зробив кілька типових туристичних і пейзажних знімків.
Я заздалегідь зробив кілька типових туристичних і пейзажних знімків на випадок перевірок.
Більшість кримських татар цього року бойкотували Хидирлез, своє традиційне весняне свято, оскільки його проводила російська влада. На ньому виступала 12-річна Медіне Усманова зі своїм ансамблем народного танцю.
Еміне Османова молиться на могилі своєї тітки.
Коли кримські татари повернулися до Криму в 1990-х роках, вони побачили, що їхні помешкання вже давно належать іншим. Тож вони почали будувати маленькі хати з одними дверима й одним вікном. Таке житло доводилося захищати від знесення владою, поки його не легалізували. Це призвело до появи цілих кримськотатарських районів, де замість хатинок з’явилися будинки.
Кемаль Ага Куку, 82 роки, згадує ніч депортації в 1944-му: погляд зелено-жовтих очей російських солдатів, які тримали в його роті пістолет і змусили його сім’ю покинути батьківщину, закарбувався в пам’яті чоловіка. Незважаючи ні на що, Кемаль покладав великі надії на Росію. Він був одним із небагатьох кримських татар, хто відкрито висловився за референдум. Він був гірко розчарований, коли ФСБ спробувала викрасти його сина 20 квітня 2015 року.
Ільмі Умеров, місцевий кримськотатарський політик, у себе вдома на початку 2016 року. Влітку 2016-го 59-річного чоловіка примусово госпіталізували до психіатричної лікарні в Сімферополі. На думку Human Rights Watch, це був політично вмотивований крок після того, як Умеров заявив у телеінтерв’ю кримськотатарському каналу: «Росії потрібно залишити Крим, Донецьк і Луганськ, щоб можна було відновити споконвічні українські кордони». Його засудили до двох років, але звільнили наприкінці 2017-го завдяки переговорам Ердогана з Путіним. Зараз Умеров проживає в Києві.
Мені завжди здавалося, що на моїй батьківщині, в Німеччині, проєкт бачать по-іншому. У 2020-му моя робота отримала нагороду як найкраща німецька фотокнига. Але я відчував, що відзначають скоріше світлини, ніж історії, які стоять за ними. Того ж року я повернувся до Києва, аби представити свою роботу, і помітив, що там важливіша саме історія.
У моєму проєкті є фото вдови Заріни Аметової з трьома дітьми — її чоловіка викрали та вбили, і хоча було знайдено відео, на якому його викрадають, справу закрили. Їхня історія зворушила мене найбільше. Найсильніший зв’язок я відчув із сім’єю Озманнових, яка завжди приймала мене та допомагала глибше проникнути у кримськотатарську спільноту.
Зараз війна об’єднує українське суспільство, і ця солідарність надзвичайно велика — саме такі історії мене цікавлять, і сьогодні їх в Україні предостатньо.
Проросійські загони самооборони сформувалися до анексії й, за даними Human Rights Watch, відповідальні за багато задокументованих порушень прав людини, які сталися відтоді. Одним із прикладів є викрадення та вбивство Решата Аметова, кримськотатарського активіста, який виступав проти захоплення влади в Сімферополі 3 березня 2014 року.
Після того як взимку 2016 року кримськотатарські активісти підірвали одну з найважливіших ліній електропередач, що веде до Криму, родина Османових використовує автомобільний акумулятор і світлодіоди для освітлення свого будинку.
Заріна Аметова з трьома дітьми. Її чоловіка Решата Аметова викрали та вбили проросійські загони самооборони. Його тіло було вкрите слідами тортур. Попри наявність відеоролика про викрадення Заріні повідомили, що розслідування закрито. Жінка особливо хвилюється за свою трирічну доньку Хатіге, яка важко переживає травму втрати.
Решат Сабредінов пройшов від Сталінграда до Берліна. Він збив 17 літаків і отримав 45 медалей. У 1945 році, після закінчення війни, йому дали 24 години на збори перед тим, як відправити до Узбекистану. Він каже, що любить Сталіна. На його думку, наказ про депортацію віддав не Сталін, а політична верхівка з Кремля без його відома.
