Перехід дозволено: Трансгендерні люди у проєкті Мілана Гіса

Знімки з серії State of Identity будуть представлені в основній експозиції міжнародного фестивалю сучасної фотографії Odesa Photo Days 2021. Усього на виставці фіналістів Who Is Next To You покажуть роботи десяти авторів із семи країн. Учасників обирало журі у рамках відкритого конкурсу, який фестиваль провів ще до пандемії.

Odesa Photo Days — після переходу в онлайн-формат — цього року повертається в офлайн із темою «Ламаючи стіну». Відкриття фестивалю і його головної експозиції заплановано на 22 квітня в Музеї сучасного мистецтва Одеси.

— Протягом багатьох років люди намагаються осмислити поняття ідентичності, те, наскільки воно жорстке або гнучке. Чи існують поняття чоловіка і жінки або ці ярлики служать лише для підтримки громадського порядку? Що, як ви народилися не в тому тілі та у вас немає іншого вибору, крім протистояння своїй споконвічній гендерній ідентичності?

Серія State of Identity зображує тих, хто шукає свою гендерну ідентичність і перебуває у процесі фізичного переходу. Я фокусуюся на тілі й позах. Мене захоплюють тіла і те, як вони розкривають сутність людей, передають певний заряд, через який я і взявся за цю тему. У тих, хто переживає зміну статі, ставлення до свого тіла часто буває складним. Однак ця складність універсальна, що я і намагаюся показати через фотографії. Як і в інших моїх серіях, я досліджую, як внутрішні конфлікти проявляються зовні.

Я завжди довго і ґрунтовно працюю з людьми, яких зображую. Вибудовування відносин з ними породжує довіру, допомагає їм почуватися більш вільними. Я намагаюся бачитися зі своїми героями частіше, щоб максимально наблизитися до суті людини при створенні образу. Серія State of Identity складається з 34 портретів десяти осіб.

У моїх проєктах завжди є автобіографічний елемент: мій власний досвід людської вразливості відбивається в «падаючих» рухах і певних позах моделей. Також я віддаю перевагу героям, що з якоїсь причини почуваються аутсайдерами.

Я віддаю перевагу героям, що з якоїсь причини почуваються аутсайдерами.

Для моєї роботи також характерне максимальне видалення людей із контексту. Наприклад, я фотографую їх оголеними у простій студійній обстановці, щоб запропонувати глядачеві поглянути на людину якомога більш неупереджено. Крім того, я вибудовую постановочну дію або позу, наприклад падіння або поворот, — так виникають образи.

За вісім місяців роботи над цією серією зв’язок з людьми, яких я знімав, став дуже міцним. Група з часом розширювалася, тому що герої рекомендували мене людям зі своєї спільноти, які також хотіли стати частиною проєкту. На відкритті першої виставки в Амстердамі ми зібралися з нашими друзями, родинами і всі разом відчували атмосферу спорідненості. З деякими моделями я досі підтримую стосунки.

Герої говорили мені, що у процесі переходу вони почувалися набагато краще у плані свободи, комфорту і прийняття під час зйомок у моїй студії, ніж у «реальному» житті. Це найцінніший зворотний зв’язок.

Герої говорили мені, що у процесі переходу вони почувалися набагато краще у плані свободи, комфорту і прийняття під час зйомок у моїй студії, ніж у «реальному» житті.

Я багато що відкрив для себе, поки працював над цією серією, — про процес зміни статі в цілому, але навіть більше про те, як люди відчувають свою ідентичність. Здається, найбільш важливим відкриттям стала невідповідність між тим, як суспільство прагне розкласти все по поличках, коли справа стосується гендерної ідентичності, і тим, наскільки особистий досвід насправді неоднорідний і мінливий.