Натхнення

Вавилон пав, але це не точно: Що буде з рестораном у Будинку кіно

Дар'я Касьянова 18 травня 2021

Бар-ресторан «Вавілон» у Будинку кіно на Саксаганського — одне з небагатьох місць у Києві, де інтер’єр не міняли з 1980-х, а персонал працював по десять-двадцять років. Зазвичай тут зустрічалися початківці і вже відомі кінематографісти. Коли в мережі з’явилися повідомлення про останній робочий день закладу, багато хто з них прийшов попрощатися з «Вавілоном». Bird in Flight розповідає, за що так люблять це місце, і показує його знаменитий інтер’єр.

На вході цілих три таблички з написом «Ресторан» — одна нова і яскрава, а дві інші, схоже, ровесниці будівлі. Сам заклад нагадує декорації з фільмів: тут могли б зустрітися для перемовин кіношні якудза. У залі напівтемрява, на стелі дерев’яні кесони з дзеркальними пластинами, на підлозі червоні килимові доріжки, і дуже, дуже багато оксамиту та атласу на столах. Я плутаюся під ногами офіціантки Валентини, поки та накриває на стіл. Вона дзвенить тарілками і відповідає розсіяно. Пропрацювала тут 25 років. Ні, дізналася на початку тижня. Так, зараз прийде шість постійних гостей. Ні, не кажуть, чим займаються. Вона усміхається, коли я повідомляю, що ми з фотографом хочемо розповісти про «Вавілон»:
— Тільки зараз?

Ресторан, який приймав знаменитих акторів і режисерів, розташований на другому поверсі київського Будинку кіно на вулиці Саксаганського. Будівлю у стилі радянського модернізму відкрили у 1974-му, а бар з’явився тут трохи пізніше, у 1980-х. Відтоді його інтер’єр не змінювався. Будинок кіно перебуває у власності Національної спілки кінематографістів України (НСКУ) і в останній рік «переживає фінансові труднощі», як повідомляє пресслужба цієї організації. Штат довелося скоротити, але чутки про можливий продаж будівлі голова спілки Олесь Янчук спростував.

Перші відвідувачі стали підтягуватися до «Вавілона» ще вранці, але основна маса прийшла ввечері, щоб попрощатися з рестораном. Хоча заклад не планують закривати, весь його персонал, велика частина якого пропрацювала тут десяток-другий років, звільнився на знак солідарності з директоркою. Через карантин «Вавілон» перестав приносити прибуток, і його керівниця Олена Прийомиш пішла.

Один із завсідників ресторану — Роман Балаян, режисер «Польотів уві сні і наяву». Він навіть не може пригадати, як потрапив сюди вперше: настільки давно це було. «Колись я так само приводив сюди Отара Іоселіані та Олексія Германа», — каже він мені.

Я підсідаю до відвідувача на ім’я Коля. У нього на столі фантики від цукерок і кава, яку тут варять у турці на піску. До цього Коля був у «Вавілоні» лише раз, але дуже хотів потрапити сюди знову. Співрозмовник вказує на стіну: вона невідомого мені кольору. Ми доходимо висновку, що стіни за 30 років потемніли від сигаретного диму. Уявити, що в цьому приміщенні заборонено курити, неможливо. Краєм вуха чую, як жінка за баром-акваріумом звертається до інших відвідувачів:

— …нічого страшного, завтра Будинок кіно приведе іншого директора, інший колектив, і будете так само їсти.

Вона прийшла сюди 17 років тому на посаду мийниці посуду, нічого не знаючи про «Вавілон». За час роботи тут зустрічала мультиплікатора Давида Черкаського, режисера «Пригод капітана Врунгеля», акторів Євгена Паперного («Острів любові»), Володимира Горянського («День народження Буржуя», «DZIDZIO Контрабас») і Богдана Бенюка («Таємний щоденник Симона Петлюри»). «Аура тут чудова: люди приходять на п’ять хвилин, а йдуть пізно вночі. З кіношною публікою взагалі дуже легко працювати. Вони інші. Якби приходили лише вони… Заради них варто працювати», — говорить співробітниця.

У 2014 році фільм із документального циклу «Зима, що нас змінила» показали в рамках Каннського кінофестивалю. Його режисери Юлія Гонтарук і Роман Любий разом з іншими кінематографістами в листопаді 2013-го після Майдану приходили у «Вавілон». Тоді з’явилося об’єднання активістів та діячів кіно «Вавилон’13» — назвою послужив пароль від вайфая в барі. Для членів об’єднання місце стало справжньою штаб-квартирою, де вони зустрічалися, обговорювали ідеї та навіть ночували. Під час Революції Гідності вони знімали короткі ролики з епіцентру подій. Найстрашнішим, згадує Юлія Гонтарук, була дорога від Майдану до Будинку кіно — шлях потрібно було пробігти, ховаючись від «Беркута». Увесь цей час кінематографістів підтримували співробітники ресторану і навіть виділили для них окрему кімнату. Відтоді члени об’єднання зняли десятки короткометражок, присвячених історії України з 2014 року.

Гості, для яких накривала стіл Валентина, з’являються близько 17:00. Семен Мозговий, Новруз Хікмет і Олена Подолянка приїхали сюди зі зйомок українського фільму La Palisiada Пилипа Сотниченка про Україну 90-х. Тут він писав режисерський сценарій до картини, а також проводив зустрічі команди, читки. Поки Семен, Новруз і Олена в залі ресторану втрьох, їм приносять запеченого судака. Але до вечора у «Вавілоні» буде так багато людей, що тут закінчаться коньяк та овочі, а з полиць розберуть навіть найдорожчі цукерки, які зазвичай ніхто не купував, — Raffaello.

— Це не просто кінотеатр, а скоріше місце зустрічі. Коли тобі потрібно у НСКУ, ти потім обов’язково зайдеш сюди, вип’єш кави. Привітаєшся з офіціанткою, яку не бачив рік, — каже Семен.

— І вона навіть буде знати, коли прийде транш від Держкіно, — додає Олена.

У НСКУ запевняють, що «Вавілон» продовжить свою роботу, але вже з іншим персоналом. У заяві на сайті спілки її голова Олесь Янчук каже, що організація не може і не планує продавати Будинок кіно. Заступник голови НСКУ режисер Сергій Тримбач підтвердив мені, що спілка зацікавлена у тому, щоб якомога швидше найняти нову команду.