Професія

Як влаштований конкурс World Press Photo

20 квітня журі конкурсу World Press Photo оголосило переможців. Фотографією року стала світлина з розбомбленого пологового будинку у Маріуполі, зроблена Євгеном Малолєткою. Bird in Flight розпитав голову журі Європейської секції World Press Photo Катерину Радченко про те, як влаштований найпрестижніший фотоконкурс світу та чого не вистачає українським авторам, щоб перемагати в ньому частіше.
Катерина Радченко

Засновниця та директорка фестивалю Odesa Photo Days, кураторка, дослідниця фотографії. Вивчала фотографію у Франції, Польщі та США.

Запрошення у журі

Документальна фотографія не у фокусі моєї роботи, я більше маю справу з концептуальною фотографією. Тому коли мене запросили стати головою європейського журі World Press Photo, я подумала, що це помилка. Проте виявилося, конкурс змінив підхід і тепер запрошує у журі спеціалістів з різних галузей: фотографів-документалістів, кураторів, співробітників інституцій та агенцій. Це дозволяє подивитися на фотографію під різними кутами. На пропозицію я погодилася, але за умови, що серед суддів не буде представників від Росії.

Структура конкурсу

Роботи авторів оцінюють у чотирьох категоріях: окрема фотографія, історія, довгостроковий проєкт та довільний формат. Процес оцінки заявок можна умовно поділити на засідання регіонального і глобального журі.

Перше працює у шести регіонах: Північній і Центральній Америці, Південній Америці, Європі, Африці, Азії, Південно-Східній Азії та Океанії. До складу журі кожного регіону входить п’ять суддів. Цьогоріч крім мене заявки європейських авторів оцінювали представники Німеччини, Франції, Великої Британії та Іспанії.

Глобальне журі — це шість голів регіонального журі та незалежний голова.

Євген Малолєтка на відкритті виставки World Press Photo 2023. Фото: Alizé Barthélemy

Етапи оцінки робіт

Роботи оцінюють у шість етапів.

Перший. Оцінка усіх заявок. Її проводить регіональне журі. Організатори не роблять попередній відбір заявок, тож нам довелося переглянути абсолютно усі роботи, які були подані на конкурс. Цьогоріч їх було близько 60 тисяч, від європейського регіону — близько 8 тисяч. У кожній заявці від одного до тридцяти знімків.

На цьому етапі ми не мали інформації про фотографів, а оцінювали лише візуальну складову світлин. Далі проходять зображення, що набрали мінімум один голос. Голосування закрите. Якщо член журі впізнає автора за роботою, він має повідомити про це інших.

На етапі відбору відсіюють близько 10-20% заявок.

Другий етап. Тут ми вже маємо інформацію про національність та гендер авторів. Останній дуже важливий, бо за правилами World Press Photo принаймні одним із переможців у регіоні має бути жінка або небінарна особа. Інформація щодо національності дає уявлення, скільки часу автор провів у регіоні, якому присвятив проєкт, і наскільки він розуміється на локальному контексті. Для проходження до наступного етапу достатньо двох голосів журі.

Третій етап. Тут журі знайомиться з короткою інформацією про проєкти та фіналізує відбір, створюючи умовний «короткий список», який буде представлений глобальному журі.

Четвертий етап. Починається робота глобального журі. Кожному регіону присвячується один день. Спочатку голови регіонів представляють заявки, пояснюють, чому регіональне журі обрало ті чи інші серії, та дає інформацію про локальний контекст. Далі відкрите онлайн-голосування. Кількість робіт по регіону зменшується до 6-9 проєктів у кожній категорії.

Фото із серії «Ціна миру в Афганістані» Мадса Ніссена, яка перемогла у категорії «Фотоісторія року»
Фото із серії «Я не можу чути птахів» Фабіоли Ферреро, яка перемогла в категорії «Довгостроковий проєкт»

П’ятий етап. Перед початком п’ятого етапу проєкти проходять перевірку на предмет маніпуляції (про це окремо). Потім члени журі зустрічаються у головному офісі World Press Photo в Амстердамі — обговорюють проєкти, проводять закрите голосування.

Шостий етап. Журі визначає переможців кожного регіону, із них обирають чотирьох переможців глобальних. Євген Малолєтка спочатку переміг у європейському регіоні в категорії «Історія», а потім став одним із глобальних переможців разом із данцем Мадсом Ніссеном, вірменкою Ануш Бабаджанян та єгиптянином Мохамедом Махді.

Тематичний фокус

Нова модель World Press Photo збільшує представленість регіональних фотографів у конкурсі та рівномірно зосереджується на актуальних темах в усіх регіонах.

Кількість заявок — велика, тому журі необхідно сформувати фокус роботи. Важливими темами завжди були політичні зміни та екологічні катастрофи, але і приватні історії не залишалися поза увагою. Тобто тут необхідно зберегти баланс між новинними та довготривалими проєктами, між приватними та суспільно важливими.

Для європейського регіону пріоритетом була війна в Україні, бо вона вплинула на весь світ.

Іранка порушує закон про носіння хіджаба, Тегеран, 27 грудня 2022 року. Фото Ахмада Халабісаза, переможця у категорії «Азія. Почесна відзнака»
Фото із серії «Побиті води» Ануш Бабаджанян, яка перемогла в категорії «Довгостроковий проєкт»

Обробка фотографій

Податися на конкурс може будь-хто, головне — дотримуватися правил і рекомендацій організаторів. Зокрема, надавати всю інформацію про місце й час створення фотографій, а також їхню історію.

Окрему увагу приділяють постобробці світлин. Вимоги дуже жорсткі. Замазувати об’єкти на знімках, робити колажування забороняється. Фотографи не можуть змінювати візуальний контент, дозволено лише здійснювати постобробку, додавати світлинам контрастності та змінювати колористику. Втім, якщо змінені кольори не будуть відповідати оригіналу, роботу дискваліфікують. Те саме з освітленням чи затемненням. Якщо через них зникає принципово важливий об’єкт — заявку знімають.

Технічна перевірка фотографій проходить перед п’ятим етапом оцінювання заявок. Перевіряють, чи є маніпуляції, колажування, монтаж. Ступінь обробки фото оцінюють спеціальними методами. Вони показують усі зміни, які були зроблені на кожному шарі файлу.

Фотографи рідко надсилають на конкурс сфабриковані роботи навмисно. Частіше за все вони просто не думають, що їхня постобробка може вплинути на те, як сприйматиметься зображення. Або буває так, що автори відправляють на конкурс проєкт, над яким працювали декілька років, і просто забувають, що колись внесли зміни у якийсь файл.

Фото із серії «Побиті води» Ануш Бабаджанян, яка перемогла в категорії «Довгостроковий проєкт»
Фото Йонаса Како із серії «Вмираюча ріка». Світлина перемогла в категорії «Одиночний знімок»

Критерії оцінки робіт

Один із головних параметрів оцінки заявки — цілісність історії. Її можна досягти через тему або візуальний наратив. Іноді вісім із десяти фотографій одного проєкту виглядають потужно, а дві випадають через технічні характеристики: баланс білого чи рівень затемнення. У результаті весь проєкт не сприймається цілісно.

Іншими важливими параметрами оцінки заявки є унікальність та цікавість серії. Фотографам, які хочуть податися на World Press Photo, варто пам’ятати, що на конкурс приходить дуже багато заявок. Тому якщо автор хоче пройти відбір, має подумати над тим, чим його серія відрізнятиметься від сотень інших.

Цього року ми отримали чимало робіт про війну в Україні. Але перемогла серія Євгена Малолєтки про Маріуполь. Чому? Крім іншого, тому що він був єдиним фотографом, який залишився в оточеному місті й показав унікальну історію.

Опис проєкту — це скоріше джерело фактажу. Фотографу не обов’язково робити його стилістично вивіреним. Судді звертають увагу тільки на факти: що, де, коли, за яких обставин.

Помилки українських конкурсантів

Найбільшою проблемою в роботах українських авторів є відсутність фотоісторії. Найчастіше їхні заявки являють собою колекцію з десяти-двадцяти світлин на якусь загальну тему — наприклад, війна. Але для того, щоб сформулювати фотоісторію, потрібно звужувати тему, а не розширювати. Також варто дотримуватися однієї візуальної стилістики, яка теж буде тримати історію вкупі.

Відбираючи роботи, я впізнала деяких українських авторів. У їхніх портфоліо є потужні фотографії, але на конкурс вони чомусь відправили добірки, що не працювали як історія.

Друга проблема — постобробка. Її занадто багато. Узагалі, я б рекомендувала фотографам, які подаються на World Press Photo, не використовувати ніяких маніпулятивних обробок. Краще не додати світлині контрастності, ніж перегнути з нею. Шкода, коли потужні проєкти, які мають шанси на перемогу, дискваліфікують через якусь дрібницю на кшталт замалювання незначного елемента на знімку.

Фото із серії «Ціна миру в Афганістані» Мадса Ніссена, яка перемогла у категорії «Фотоісторія року»
Фото із серії «Красива отрута» Крістофера Роджера Бланкета, яка перемогла у категорії «Довгостроковий проєкт»

Враження від конкурсу

Я задоволена цьогорічним суддівством. Членам журі вдалося побудувати плідне та конструктивне обговорення, зберігши повагу одне до одного.

Але конкурси на кшталт World Press Photo можуть бути не тільки конкурсами, а і платформами для обговорення актуальних питань у фотографії, які виникли під час війни в Україні. Як ми документуємо війну у XXI сторіччі? Як професійні світлини співіснують із купою аматорських знімків, зроблених на мобільний телефон? На прикладі нашої війни можна було б порушити питання сучасної пропаганди та маніпуляції або доступу фотокореспондентів до різних локацій. Сьогодні фотографи часто концентруються в одному деокупованому місті чи на одній ділянці фронту, бо до інших їх не пускають. Це теж впливає на те, як ми говоримо про війну та як її показуємо. Запит на таке обговорення з’явився, його треба задовольнити.


Фото на обкладинці: Маук Кхам. Усі фото надані організаторами конкурсу World Press Photo 2023

Нове та Найкраще

741

637

641
997

Більше матеріалів