Репортаж

1 жовтня реанімобіль «Австрійка» перевіз свого 2011-го пораненого. Ось як «Госпітальєри» рятують бійців

Дар'я Касьянова 5 жовтня 2023

Парамедикиня «Госпітальєрів» Олена Герасим’юк розповідає, як проходить нічна евакуація поранених: як розподілені обов'язки екіпажу, що медики кажуть бійцям та яка зустріч з родичами військового була найщемкішою.

Олена Герасим’юк — українська письменниця та ветеранка «Госпітальєрів». Вона курує роботу «Австрійки», евакуаційного автобуса, що вивозить поранених захисників та захисниць. «Австрійка» отримала свою назву на честь загиблої парамедикині — українки Наталії Фраушер, яка кілька років жила в Австрії, але повернулася після початку повномасштабного вторгнення і вступила до медичного батальйону «Госпітальєри». Наталія загинула в автокатастрофі під час рейсу влітку минулого року. Новий автобус «Госпітальєри» назвали на її честь. Відтоді «Австрійка» перевезла вже понад 2 тисячі поранених. Олена Герасим’юк розповідає, як проходить день на рейсі.

— Перша допомога відбувається там, де боєць отримав поранення. Ми називаємо це першою лінією. Головне в зупинити кровотечу і вивезти людину в більш безпечну зону. Медики та рятувальники працюють тут руками і на кейсеваках — пікапах, які заїжджають на самий «нуль».

Друга лінія передбачає евакуацію на медеваках, реанімобілях, що чекають за кілька кілометрів. Там доступна вже більш широка медична допомога.

Третя лінія — стабілізаційні пункти. Тут пораненим надають першу хірургічну допомогу. Медики стабілізують стан бійців, щоб їх могли без ускладнень довезти до великих шпиталів.

А вже після стабілізаційних пунктів починає працювати екіпаж «Австрійки». Його завдання — проконтролювати стан бійців та розвантажити палати у найближчих шпиталях, евакуюючи поранених вглиб країни. Так «Австрійка» запобігає колапсу медичної системи.

«Австрійка» запобігає колапсу медичної системи.

В екіпажі «Австрійки» ролі чітко розподілені. Найважливіша місія — у водіїв. Це не звичайний автобус, а складна медична палата на колесах, яка потребує відповідного ремонту та догляду. У салоні все повинно працювати ідеально, адже від цього залежить здоров’я людей.

В екіпажі обов’язково має бути анестезіолог, хірург чи травматолог. Головні рішення за ними. Лікарі супроводжують пораненого від моменту огляду у стабілізаційному пункті до операційного столу у шпиталі. Сестринський склад екіпажу бере на себе догляд за пораненими, контроль їхніх особистих речей та багато іншого. Але прибирання чи облік розхідників госпітальєри роблять незалежно від статусу.

У ніч на 1 жовтня екіпаж «Австрійки» перевіз свого 2011-го пораненого воїна. Чоловік на фото отримав 45% опіків тіла: голова, руки, спина, живіт. Його стан важкий і потребує особливої уваги. З реанімації до реанімації бійця перевозять без додаткового очікування.

Машину його екіпажу підбили росіяни. Він пригадує, що навколо ніби вимкнули світло, а коли розплющив очі, то все горіло, і одяг на ньому теж. Він вибрався з підбитої машини та стрибнув у найближчу траншею, де чекав на евакуацію.

Опіки є надзвичайно складною травмою. Порушення цілісності шкіри має моментальні наслідки. Це неймовірний стрес для організму. Окрім сильного болю місця ураження стають мішенню для шкідливих речовин і мікробів. Також організму важче утримувати тепло та воду. Тож усю дорогу медики зігрівали пораненого пледами і спеціальними термоковдрами. Періодично давали дихати киснем, адже опіки означають, що постраждалий перебував у вогні та надихався продуктів горіння.

Він постійно за все дякував. Наприкінці поїздки чоловік просив у першу чергу винести важких лежачих, а вже потім його. Проте з усіх лежачих лише його забрали до реанімації.

Наприкінці поїздки чоловік просив у першу чергу винести важких лежачих, а вже потім його. Проте лише його забрали до реанімації.

Рейс «Австрійка» — це приклад уваги та м’якого ставлення до поранених. Моральна підтримка не менш важлива, ніж медичний супровід. Якщо поранені зголодніли й немає протипоказань, ми пропонуємо легкі перекуси та навіть каву. Іноді доводиться спілкуватися з сім’ями бійців і повідомляти про поранення. Одного разу родина військового, якого ми везли, встигла до шпиталю раніше за наш екіпаж. Мама у сльозах дякувала і говорила, що її серце тепер навіки з нами. У такі моменти стає зрозуміло, навіщо ми докладаємо стільки зусиль.

На прощання ми бажаємо кожному пораненому одужання і дякуємо за подвиг. Це наша маленька традиція, щоб проявляти вдячність воїнам за їхній чин.

Після евакуації уся команда прибирає салон реанібуса, утилізує у спеціальних місцях біологічне сміття, санує палату, очищає повітря і проводить підрахунок нестач. У середньому рейси тривають 9-10 годин, зазвичай уночі. Тому вдень екіпаж їде на відпочинок.