Моя бабуся зняла свій перший фотопроєкт у 82 роки

— Бабуся була бібліотекаркою, зараз вона на пенсії, живе з моєю тіткою. Останній рік простір існування бабусі обмежений однією кімнатою, балконом, туалетом і кухнею. Тому я запропонував їй знімати все, що оточує її день у день: предмети, види з вікна, побут.

Це завдання з обмеженим простором нагадало мені моє перше тоді ще онлайн-знайомство з Мішею Педаном. Десь у 2008-му він з’явився на сайті для фотографів Photosite і заявив, що в Україні не вміють знімати. Ніхто тоді ще не розумів, що це за зухвалий тип, але він запропонував фотографам узяти участь у конкурсі «Радіус 20м» — протягом тижня знімати що завгодно в цьому радіусі. Переміг тоді Юра Салабай.

Бабуся почала освоювати свій обмежений радіус з фотографії стелі та частини стіни — це перше, що вона бачить, коли прокидається. Після перших проб я порадив їй міняти кут камери. Пояснив, що перш ніж вона зробить знімок, потрібно замислитися над ракурсом і зробити цю фотографію з незвичної для неї точки, тобто не так, як спочатку підказав мозок. Коли вона акцентувалася на чомусь конкретному, я просив її підходити ближче, відсікати зайве, наділяти об’єкт великим впливом у кадрі. Так вона почала заповнювати кадр пропорційними об’ємами.

Узимку, коли я підкинув їй ковід і у неї був жар, на підвіконні бабуся бачила кролика, а в передпокої — родичів. Можливо, вона розповіла не про всі свої видіння, але з цим контекстом навіть банальні образи набувають сенсу.