Аліна Паш, Паліндром, Zbaraski та Сашко Буль про найбільш пам’ятні домашні вечірки

Найкращі вечірки відбуваються раптово, тому варто завжди бути готовим до всього: Аліна Паш розповідає про ворожіння на кухні, Паліндром — про трушні реперські тусовки, Сашко Буль — про ідеальну новорічну вечірку і квартирники, а Іван Збараський — про цінність живого спілкування. Також вони радять перевірені треки.

Зібрані ними та інши плейлисти є на нашій платформі, створеній разом із Jägermeister, без якого і так не обходяться ідеальні домашні тусовки. На ній можна зробити і свій плейлист, а потім пошерити його у соцмережах, зібрати лайки і виграти приз для всієї компанії.

— Камерні вечірки — це дуже мій формат, я б себе назвала баронесою у галузі домашніх вечірок. Колись я їх організовувала майже кожних вихідних, у карантин — рідше, більше з друзями в чаті спілкуємося, але люблю домашні посиденьки досі.

Три роки тому я переїхала до нинішньої квартири і нарешті стала господинею. Виявилося, що тусуватися вдома дуже весело. Спочатку я думала, що у мене буде чіл-зона у великій кімнаті — колонки і все таке, та де там — усі облюбували кухню і балкончик на ній з красивим краєвидом. Так що мені довелося робити перестановку на кухні саме через домашні вечірки, і тепер там марокканський двіж: кольоровий килим, який я спеціально привезла з Туреччини, і столик, який я зробила зі скла, знайденого на вулиці. Там же ми часто влаштовуємо ворожіння — зазвичай в якийсь момент вечірки знаходиться хтось, хто каже: «Аліно, а розклади мені кілька карт».

Мені довелося робити перестановку на кухні саме через домашні вечірки, і тепер там марокканський двіж.

У мене вдома серйозний бар, і в топі три напої: домашнє вино, самогон та Jägermeister. Зараз я також люблю робити зустрічі, де важливий момент приготування їжі. Тобто раніше теж якась їжа була на вечірках, але нині ми саме цілеспрямовано займаємося її приготуванням — може, це я дорослішаю.

Плейлист — один із ключових пунктів домашніх вечірок. Хто вміє добре рулити блютус-колонкою або чим там ще, той боженька, адже від музики дуже залежить настрій людей. Хоча мені іноді набридає шукати музику, буває напряжно робити це просто під час вечірки, коли ти хочеш тільки розслабитися. Тому мати вже готові плейлисти — це дуже круто, можна веселитися і не паритися, який трек ставити далі.

Хто вміє добре рулити блютус-колонкою, той боженька, адже від музики дуже залежить настрій людей.

— Я ж репер, тож у моєму житті хіп-хоп-культура проявлялася дуже конкретно. Роках у 2010—2011-му ми з друзями постійно проводили щось на зразок домашніх вечірок. Це були сходки у квартирах, а іноді і в якихось напівпокинутих студіях у підвалах. Ми влаштовували мініконцерти: кожен по черзі читав свої куплети під мінусовку, яка грала з якоїсь задрипаної колонки. Загалом, джеми влаштовували реперські.

Такі зустрічі в колі близьких друзів дали мені зрозуміти, що головне — це мої відчуття, кайф від музики, від того, що я роблю. І не потрібно весь час думати про те, як ти виглядаєш на сцені, чи правильно все робиш. Тобто я зміг перебороти страх завдяки таким вечіркам.

У квартирах, а іноді і в якихось напівпокинутих студіях у підвалах ми влаштовували мініконцерти: кожен по черзі читав куплети під мінусовку.

Усе це пішло з мого життя, мабуть, коли я закінчив університет. Як би банально це не звучало, але після почалася робота і взагалі нудне доросле життя. Я б навіть не проти все повернути, але це коло друзів теж якось розчинилося: хтось поїхав, у когось родина, у когось робота тощо. Я один залишився такий Іванко, який і надалі грає свою музику невідомо для чого, — ставлю собі іноді це питання, хоча, у принципі, знаю відповідь.

Коли запровадили карантин, я спочатку дуже зрадів. Ці перші пару тижнів, коли ніхто нічого не розумів, усі купували антисептики і сиділи по домівках, я виїжджав у місто на велосипеді, і порожні вулиці ідеально підходили до мого внутрішнього стану. Тоді я навіть не думав ні про які концерти, а просто насолоджувався життям. Через якийсь час я провів два-три онлайн-концерти і зрозумів, що це вже стає якимось елементом повсякденності, що ось він — новий режим життя, і це почало трохи лякати. Адже я насправді дуже люблю живі виступи та спілкування з людьми після концерту, всі ці афтепаті.

Але поки невідомо, коли цей режим закінчиться, і у мене, по суті, кожного дня відбувається вечірка для мене одного: я граю свою музику сам для себе і для стін. Тому мій другий альбом і називається «Стіни мають вуха».

У мене, по суті, кожного дня відбувається вечірка на одного: я граю свою музику для себе і для стін.

— Домашні вечірки — це чи не єдине місце, де ще можна знайти якусь розвагу на карантині. У цей період я багато часу проводив сам на сам із собою, читав книги, записував музику. Але восени я приїхав до Києва і несподівано для себе залишився більше ніж на місяць. І тоді мій друг Вова запросив мене на квартирник до себе додому. Прийшли люди, які співають, пишуть музику. І ось у такій домашній атмосфері вони почали грати на інструментах, співати, читати вірші. Я зловив себе на думці, що і років через десять буду згадувати такі вечори.

У шкільні та студентські роки, коли не було так багато смартфонів, люди більше спілкувалися одне з одним. Зараз я часто бачу, що якщо на домашній вечірці комусь нудно, він знайде себе в телефоні. Круто, що ти можеш себе зайняти, але навіщо ти йдеш на цю вечірку, якщо можеш і вдома сидіти в телефоні?

У домашній атмосфері люди почали грати на інструментах, співати, читати вірші. Я зловив себе на думці, що і років через десять буду згадувати такі вечори.

На подібних вечірках я можу грати хаус — це тепла музика. Але взагалі все працює так: ти заходиш до кімнати і розумієш, який там вайб. І якщо твій вибір музики правильний, вона ще більше оживляє атмосферу, спонукає до розмов.

Такі камерні вечірки гарні ще тим, що на них ти можеш пізнати людину по-справжньому, не через інстаграм. Не раз бувало, що на домашні тусовки приходили артисти, яких я знав, і у мене вже був складений образ, але тут він міг не підтвердитися. Головне, щоб усі учасники пам’ятали, що вони є частиною якогось вечора, моменту, що потрібно не перетягувати ковдру на себе, а бути в команді.

— Музика, до якої я маю безпосередній стосунок, прямо пов’язана з культурою квартирників. Про них можна прочитати в мемуарах Патті Сміт, в автобіографії Боба Ділана — такий формат був особливо популярний під час фолк-ривайвлу 60—70-х. У Радянському Союзі домашні концерти швидше влаштовували через цензуру — не вся музика могла звучати публічно. Останні роки в Європі знову відбувалося багато квартирників, це дуже популярно: я навіть одного разу грав на мініконцерті в Польщі, який фінансувало Міністерство культури.

Знайомство з моїм польським менеджером, з яким ми працюємо з 2014 року, теж відбулося завдяки тому, що я зіграв концерт у нього вдома. Це така культова маленька квартира в дуже поганому районі кримінального міста Лодзь. Польською ці квартири називаються «кавалерка» — мовляв, у них живе кавалер, холостяк. І ось у цій маленькій кавалерці набилося чоловік сорок. Такі мініконцерти проводять там регулярно вже сім років, не рахуючи періоду пандемії.

Знайомство з моїм польським менеджером відбулося завдяки тому, що я зіграв концерт у нього вдома. Це культова квартира в дуже поганому районі кримінального міста Лодзь.

Загалом, я багато грав на квартирниках, це подобається і мені, і моєму менеджеру. І для глядачів це класний досвід — набагато цікавіше й інтимніше, ніж просто концерт у клубі. Для багатьох це культурна подія, до якої готуються, приносять артисту якісь подарунки, домашню їжу, алкоголь. Квартирник — класний спосіб комунікації.

Влаштувати невелику вечірку у себе вдома може кожен, головне креативний підхід. Усі ж ще з 90-х пам’ятають потворний стіл-розкладачку, який ти несеш, а він тебе б’є по ногах. Потім усі дорослі сідають за нього, п’ють. Загалом, зараз можна зробити все інакше: створити самому собі дозвілля, попрацювати з простором. Варто заморочитися і, наприклад, перетворити кухню, де ти щоранку готуєш сніданок перед роботою, на місце, яке буде асоціюватися зі святом.

У багатьох людей є різні таланти, про які вони або соромляться розповідати, або вважають, що це нікому не цікаво. А домашня вечірка — хороший привід влаштувати фотовиставку твого друга, подивитися відео іншого товариша, пограти на музичних інструментах.

Варто заморочитися і перетворити кухню, де ти щоранку готуєш сніданок перед роботою, на місце, яке буде асоціюватися зі святом.

Мені запам’яталася одна новорічна домашня вечірка. Ми заморочилися: зробили барну стійку, привезли діджейські деки, притягли колонки — на щастя, це відбувалося у приватному секторі, тож сусідам не заважали. І ось у нас було троє діджеїв, які качали всю цю вечірку до ранку, і друг, який відповідав за бар. А ще вона була тематичною: всі прийшли в костюмах у стилі «У світі тварин». Оскільки я знаю, що багато хто зазвичай ігнорує прохання надіти костюм, то у нас був мотивуючий приз за найкраще вбрання — один із приятелів пожертвував свій старий айфон.

Вечірки — це історія про єднання, і зараз ми так само єдині у спробах знайти їм заміну. Згадуй свої коронні треки, збирай їх у плейлисти, ділися з друзями і вигравай призи від Jägermeister. Гарна музика, спільні спогади і невеличкі сюрпризи — ті радощі, від яких точно не варто відмовлятися.