Світ

«Ця сука мертва!»:
За що Джипсі незлюбила маму

Ді Ді була зразковою матір’ю, яка самотужки піклувалася про серйозно хвору дитину. Після смерті Ді Ді виявилося, що її донька завжди була здоровою. Журналістка Мішель Дін досліджувала трагічну історію родини Бланшар, яка шокувала Америку.

(Bird in Flight публікує фрагментарний переказ статті — оригінал можна прочитати на Buzzfeed.)

За останні сім років до вбивства Ді Ді та Джипсі Роуз Бланшар жили в маленькому рожевому бунгало в Західному Волонтір Вей у Спрінгфілді, штат Міссурі. Сусіди їх обожнювали. «Милі — напевне, я б їх так описав», — розповідав мені нещодавно колишній друг Ді Ді. Люди сказали, що коли ти зустрів їх раз, забути їх було неможливо.

Ді Ді, велика миловида 48-річна жінка, була з Луїзіани. Її добродушну зовнішність підсилювали ситцеві сукні у квіточку, які вона обожнювала, і кучеряве волосся, зібране у хвіст на потилиці. Люди пам’ятали її як людину щедру взагалі та фінансово зокрема, коли у неї були гроші. Вона була дуже товариською і швидко заводила друзів. У Ді Ді не було роботи, але натомість вона була цілодобовою нянею для Джипсі Роуз, її доньки.

Джипсі була крихітним створінням, не більше півтора метра, за словами людей, які пам’ятали її в той час. Вона була прикута до інвалідного візка. Совині окуляри, які вона носила, робили її й без того кругле обличчя ще круглішим. Вона була блідою і дуже худою, а зуби були крихкими і хворими: її годували через харчову трубку. Іноді Ді Ді доводилося брати з собою кисневий балон, продіваючи назальну трубку Джипсі через вуха. Запитавши про діагноз доньки, можна було отримати півметровий перелік: хромосомні дефекти, дистрофія м’язів, епілепсія, астма, апное сну, проблеми із зором. Так було завжди, казала Ді Ді, — відколи Джипсі з’явилася на світ. Якийсь час вона провела у відділенні інтенсивної терапії для новонароджених, а вже дитиною перенесла лейкемію.

Нескінченні проблеми зі здоров’ям не могли не позначатися на Джипсі. Вона залишалася дуже доброзичливою, навіть балакучою, але її голос був дуже високим, скоріше навіть дитячим. Ді Ді завжди нагадувала людям, що у її доньки пошкодження мозку. Джипсі навчалася вдома, тому що вона ніколи не могла бути нарівні з іншими дітьми. У Джипсі мозок 7-річної, повторювала Ді Ді. Це було важливо пам’ятати при розмові з нею. Джипсі дуже подобалося вбиратися в сукні принцеси. Вона одягала крильця і капелюшки, що приховували її маленьку голівку. Вбрання Попелюшки з кучерявим золотистим волоссям було її улюбленим. На стількох фотографіях Джипсі була в ньому з мамою. Вона завжди була з мамою.

Джипсі має мозок 7-річної, повторювала Ді Ді.

«Нас із мамою водою не розіллєш», — сказала вона одного разу.

Будинок Ді Ді, як і більшість будинків в окрузі, був зведений благодійною організацією Habitat for Humanity. У ньому обладнали все, що потрібно для комфорту доньки: пандус до вхідних дверей, джакузі для розробки її м’язів. Іноді Ді Ді встановлювала проєктор на вулиці, вмикала фільм на стіні будинку, і сусідські діти, батьки яких не могли купити квиток у кіно, збігалися на перегляд. Ді Ді стягувала плату, але ціна була суттєво нижчою, ніж у кінотеатрі. Гроші йшли на лікування Джипсі.

Ді Ді особливо зблизилася з деякими людьми, що жили поряд, — матір’ю-одиначкою Емі Пайнгер та її чотирма дітьми. Після кількох років милих сусідських чаювань Ді Ді наважилася розповісти Пайнгер історію її життя.

Родом вона була з маленького містечка в Луїзіані, але їм із Джипсі довелося рятуватися втечею від її жорстокої родини. Причиною був батько Ді Ді, дід Джипсі, який гасив об неї сигаретні недопалки.

Батько Джипсі, розповідала вона Пайнгер, був безробітним алкоголіком і наркоманом, який жорстоко висміював фізичні вади доньки, а Паралімпійські ігри називав «фрик-шоу». Як зрозуміла Пайнгер, він не надсилав їм жодного цента. Навіть коли ураган «Катріна» забрав у Ді Ді та Джипсі абсолютно все. Це було не інакше як диво, що лікар у притулку для біженців допоміг їм дістатися Озарка.

Часом Емі, слухаючи розповіді Ді Ді, просто дивувалася. «Мені цікаво, — телефоном ділилася зі мною Емі минулої осені, — навіщо було залишати цю дитину живою. Невже вона настільки щаслива?» Усе, чим Емі могла їм допомогти, — бути доброю сусідкою. Вона нерідко підвозила їх до аеропорту, коли вони летіли на черговий курс лікування до Канзас-Сіті. Проте мати та донька виглядали щасливими. Настільки, що часом Емі навіть заздрила.

Їхня історія була ідеальною картинкою для вечірніх новин: маленька сім’я, що пройшла через трагедії та катаклізми і зуміла заново вибудувати своє життя наперекір усім труднощам і негараздам. Але то був не кінець історії. Два роки тому, в червні, у фейсбуці Ді Ді з’явився новий пост: «Ця сука мертва!»

Два роки тому, в червні, у фейсбуці з’явився новий пост: «Ця сука мертва!»

Це було 14 червня 2015 року у полудень спекотної неділі, який загнав багатьох людей під рятівні потоки кондиціонованого повітря. Перші коментарі, що з’явилися під постом, були від друзів Ді Ді, які не повірили їй. Може, її сторінку зламали? Хто знає, де вона живе? Може, хтось має зателефонувати до поліції, дати її адресу?

Поки вони обговорювали, що зробити, під постом з’явився новий коментар з облікового запису Ді Ді: «Я НАШИНКУВАВ ЦЮ ЖИРНУ СВИНЮ І ТРАХНУВ ЇЇ СОЛОДКУ НЕВИННУ ДОНЮ… ВОНА КРИЧАЛА ТАААААК ГУЧНО ЛОЛ».

Кім Бланшар, яка жила неподалік, була однією з перших, хто відреагував. Хоча Кім мала однакове прізвище з Бланшарами, вони не були родичами. Вона познайомилася з Ді Ді та Джипсі у 2009 році на кінофестивалі наукової фантастики в Озарці, де Джипсі могла носити костюми та не виглядати дивною. «Вони були просто ідеальними, — згадувала Кім. — Нещасна хвора дитина, про яку дбала прекрасна терпляча мама, що хотіла лише допомагати іншим».

Джипсі Бланшар. Особиста сторінка у фейсбуці
Джипсі Бланшар. Особиста сторінка у фейсбуці

Кім набрала номер Ді Ді, але ніхто не відповів. Девід, чоловік Кім, запропонував поїхати до їхнього будинку, аби переконатися, що все гаразд. Коли вони прибули, натовп стурбованих сусідів уже почав збиратися. Ді Ді та Джипсі й раніше іноді зникали — вони могли полетіти на лікування, не повідомивши інших. Вікно закривала захисна плівка, і було складно роздивитися, що всередині, а стукіт у двері не давав жодного результату. Але тут хтось виявив припаркованим біля будинку фургон Ді Ді, в якому вона возила Джипсі з візком.

Кім набрала 911. Поліція не могла зайти до будинку без ордера, але Девіда це не зупинило. Залізши у житло через вікно, він не виявив нічого підозрілого. Світло було вимкнено, жодних ознак зламу чи пограбування. Також у будинку стояли усі візки Джипсі. Страшно було уявити, що вона могла десь опинитися без них.

В очікуванні ордера поліція почала збирати свідчення людей. Кім тим часом поділилася новинами у фейсбуці. Так, вони були в оселі. Так, поліцію викликали. Френди Ді Ді почали закидати Кім питаннями. Вона відповідала, наскільки могла, але її пост уже почали шерити по всьому Міссурі. «Така справа, друзі… Я знаю, що всі дуже переживають, — написала Кім у фейсбуці. — Але треба розуміти, що той, хто запостив усе це, може зараз це читати».

Ордер на обшук було отримано лише о 22:45 того ж дня. Поліція знайшла тіло Ді Ді у спальні. Її закололи ножем, вона була мертва вже кілька днів. Але Джипсі в будинку не було.

Наступного дня Кім організувала чергування, а також завела обліковий запис на GoFundMe для збору грошей на похорон Ді Ді — і, можливо, Джипсі. Усі готувалися до найгіршого. Усе своє життя Джипсі викликала у людей бажання захистити її. Вона була така маленька й така безпорадна. Ніхто не міг зрозуміти: чому це сталося саме з нею? Хто міг підняти руку на беззахисну істоту?

Тим часом поліція почала прояснювати деякі деталі. До них звернулася дівчина на ім’я Алія Вудмансі. Вона знала, що могло бути корисним для поліції. Наприклад, що у Джипсі був онлайн-бойфренд.

23-річна Алія була донькою сусідки Емі Пайнгер. Вона почувалася старшою сестрою Джипсі, і зрештою та почала відчувати те саме. Але наодинці вони проводили дуже мало часу, тому що мама Джипсі не відходила від неї ні на мить. Відтак, коли Джипсі почала довіряти Аліє, вони розмовляли через секретний фейсбук-акаунт Джипсі, зареєстрований на ім’я Емми Роуз.

«Це мій особистий обліковий запис. Мама надто мною опікується, тому вона про нього не знає», — написала Джипсі у жовтні 2014 року. Потім вона зізналася, що познайомилася з хлопцем на сайті самотніх християн і закохалася у нього. Джипсі сказала, що не говорила про це мамі. Вона писала, що Ді Ді цього не схвалить і що їй не дозволено ні з ким зустрічатися, хоча вона намагалася подорослішати й хотіла, щоб у неї з’явився бойфренд, як у інших дівчат її віку.

«Одного разу я сказала мамі щось на кшталт того, що я хотіла б, аби твоя мама була моєю, тому що місіс Емі дозволяє Аліє зустрічатися, з ким вона захоче, і це дуже образило мою маму», — писала Джипсі. Її нового хлопця звали Ніколас Годжон. Вони переписувалися упродовж двох років. Йому було байдуже, що вона прикута до візка, і Джипсі планувала вийти за нього заміж. Вони обоє були католиками. Вони навіть вигадали імена своїм майбутнім дітям. Джипсі виношувала план, щоб Ді Ді випадково зустріла Ніка у місцевому кінотеатрі. Після цього, сподівалася Джипсі, вони з Ніколасом нарешті зможуть розповісти про свої стосунки.

Її нового хлопця звали Ніколас Годжон. Вони переписувалися упродовж двох років.

Це не був перший раз, коли Алія отримувала пікантні повідомлення від Джипсі про хлопців. Вона знала, що Джипсі намагалася познайомитися з хлопцями в онлайні й раніше. І, незважаючи на слова Ді Ді про мозок 7-річної, думки про стосунки та секс брали своє. Але Алія була стурбована з цього приводу, оскільки Джипсі завжди здавалася їй наївною. У жовтні 2014-го Джипсі написала: «Мені вісімнадцять, Ніку… двадцять чотири». Плюс те, як вона описувала ці стосунки, звучало також дуже дивно. «Це була просто якась чарівна казка», — розповідала мені Алія за чашкою кави.

Її також турбувала Ді Ді, яка одного разу влаштувала скандал із приводу їхнього листування у чаті, заявивши, що Алія псує дитину. «Я не розповідатиму твоїй матері про те, що ти сказала, — заявила вона Аліє, — але я не хочу, щоб ти розмовляла з Джипсі подібним чином». Ді Ді забрала телефон і комп’ютер Джипсі на якийсь час. Але донька, незважаючи на це, завжди примудрялася знайти лазівку в нескінченній маминій опіці та зв’язатися з Алією. Хоча після цього бачитися вони стали все рідше, а після повідомлення про Ніка восени 2014-го Алія більше нічого не чула від Джипсі.

Коли через пів року Алія стояла навпроти будинку в натовпі сусідів, їй здалося, що поліція повинна знати про все це. Вона показала поліцейським повідомлення у фейсбуці, й вони записали всі імена. Поліція також простежила останні пости в обліковому записі Ді Ді. IP-адреса була зареєстрована на ім’я Ніколаса Годжона в Біг Бенді, штат Вісконсин.

15 червня команда офіцерів в окрузі Вокешо, штат Вісконсин, вирушила до будинку Годжона. Нік швидко здався. На щастя, Джипсі була з ним, ціла і неушкоджена. Усі зітхнули з полегшенням.

«Справи не завжди такі, якими здаються на перший погляд», — заявив шериф Спрінгфілда на пресконференції наступного ранку.

Як виявилося, Джипсі не користувалася інвалідним візком з того моменту, як вийшла з дому. Він їй був просто не потрібний. Вона чудово могла ходити сама. З її м’язами все було гаразд. Кисневого балона, як і пігулок, при ній теж не було. Вона носила короткий їжачок, але вона не була лисою — вона просто голила голову все своє життя, щоб здаватися хворою. З мовленням у неї теж усе було добре. Образ хворої дитини, з якою вона асоціювалася у оточуючих, зник умить. Це було обманом, як вона розповіла поліції. Абсолютно до останньої деталі. Робити все це її змушувала мама.

«Я просто заплакала», — розповідала мені Алія. Розчарування від того, що сталося, просто приголомшило її.

Кім Бланшар теж плакала. Вона казала, що тієї миті думала: «Я нічого не знаю про цю людину. У що я взагалі вірила? Як я могла бути настільки дурною?»

«Ніхто ніколи не питав про додаткову документацію. Ніхто навіть бровою не повів», — зізналася мені Емі Пайнгар. «І що? За зачиненими дверима вони сміялися з нас? — Вона замовкла на секунду. — Покидьки…»

Джипсі Бланшар. Фото: Waukesha County Sheriff’s Department / AP Photo / East News
Ніколас Годжон. Фото: Waukesha County Sheriff’s Department / AP Photo / East News

Справжнє ім’я Ді Ді було Клоддін Бланшар. Протягом багатьох років вона використовувала різні варіації написання свого імені: ДеДе, Клодін, Дено. Жодна з її історій не була брехнею. Вона справді виросла в маленькому містечку Голден Мідоу в Луїзіані разом із п’ятьма братами та сестрами. Її мати померла у 1997 році, але батько був і досі живий.

Також був живий і Род Бланшар, батько Джипсі. Він досі живе в тій же місцевості, неподалік Голден Мідоу. У Джипсі його ніс. Род небагатослівний, але з гарним почуттям гумору. Ді Ді він зустрів у останньому класі школи. Йому тоді було сімнадцять, їй — двадцять чотири. Вони зустрічалися пів року, коли Ді Ді завагітніла, і на той момент єдиною логічною річчю для Рода було одружитися з нею. «Я прокинувся у день свого 18-річчя та усвідомив, що мене не повинно бути тут, — розповідав він мені нещодавно. — Я не був закоханий. Я знав, що одружився з інших причин». Він покинув Ді Ді, і хоча вона намагалася кілька разів повернути його, їхній шлюб це не врятувало.

За словами Рода, Джипсі народилася абсолютно здоровою. Але коли їй виповнилося три місяці, Ді Ді переконала себе, що у дитини апное і що Джипсі припиняла дихати на якийсь час, коли спала. Це було, коли Ді Ді почала тягати її по лікарнях. Фахівці не змогли знайти нічого підозрілого після трьох «раундів» аналізів та моніторингу сну. Переконання у тому, що Джипсі хвора, лише прогресувало. Ді Ді пояснювала проблеми з її здоров’ям хромосомним дефектом. Більшість хвороб, на її думку, мали одну причину.

Усе розвивалося дуже швидко. Ді Ді завжди мала свіжу ідею з приводу того, що може бути не так із Джипсі, — новий лікар, нові ліки. Колись вона працювала помічницею медсестри і, звертаючись до медичної термінології, використовувала ці знання, аби дістати те, що їй було потрібно. Здавалося, що у Ді Ді все було під контролем, — у неї на все завжди була відповідь.

Род згодом одружився ще раз і був щасливий із дружиною та двома дітьми. Він і його дружина Крісті часто бачилися з Джипсі перші 10 років її життя — Род показував мені знімки щасливих сімейних зустрічей, що тривали аж до 2004-го. Род та його дружина пам’ятають, як разом із Джипсі вони ходили на Паралімпійські ігри. У них збереглася фотографія, на якій дівчинка посміхається, стоячи між татом та братом. Протягом усіх тих років Джипсі не сказала жодного поганого слова про маму.

На той час стосунки Ді Ді та її сім’ї, які й так ніколи не були ідеальними, почали псуватися ще більше. Ді Ді та її донька перебралися до Слайделла, міста за дві години їзди від їхнього колишнього місця проживання.

Роки у Слайделлі Ді Ді та Джипсі провели блукаючи лікарнями. Мати переконувала медиків, що у Джипсі трапляються напади кожні кілька місяців. Вона доводила лікарям, що у її доньки м’язова дистрофія, навіть коли м’язова біопсія показала зворотне. Також спостерігалися проблеми з очима та вухами — Ді Ді говорила, що у Джипсі поганий зір і часті вушні інфекції. Лікарі скрупульозно проводили обстеження при кожному зверненні. Якщо Джипсі мала кашель чи застуду, її відразу клали в реанімацію.

У 2005-му на Слайделл обрушився ураган «Катріна». Електрику відновлювали тижнями. Мама з донькою опинилися у таборі для постраждалих. Ді Ді сказала персоналу, що медичну карту її доньки знищила повінь, і показала фотографії того, що залишилося від їхнього будинку.

У вересні 2005 року матір та доньку перевезли до Міссурі, де вони жили, поки Habitat for Humanity не звела для них будинок у березні 2008-го. Коли Джипсі брала участь у благодійних заходах для дітей з обмеженими можливостями, Ді Ді часто залишалася у розкішних помешканнях від різних благодійних організацій. Це була найбільша вигода, яку вона змогла отримати для себе в той час. І через це її апетит розігрався ще більше. Будучи у Спрінгфілді, Ді Ді та Джипсі безкоштовно літали країною завдяки волонтерським авіаційним організаціям, залишалися в кімнатах для онкопацієнтів, безкоштовно їздили до Дісней Ворлду.

blancharde_01
Скриншот гугл-мап із зображенням вулиці, на якій жили мати та донька Бланшар

Ді Ді завжди тримала Рода в курсі стану здоров’я їхньої дитини. Вона продовжувала це робити навіть тоді, коли сказала лікарям та її новим друзям у Міссурі, що батько Джипсі — наркоман, який покинув свою доньку. У той час Род і Крісті спілкувалися з Джипсі досить часто. Вони постійно планували відвідати її, але, за словами Рода, «з тієї чи іншої причини це ніколи не вдавалося».

Род продовжував переказувати $1 200 на місяць для дитини на рахунок у банку Нового Орлеана, як і завжди. Час від часу він надсилав Джипсі подарунки, які хотіла Ді Ді, наприклад новий телевізор або «Нінтендо». Він продовжував це робити навіть після повноліття Джипсі, тому що Ді Ді заявила, що його донька, як і раніше, потребує цілодобового догляду. «Коли я припиню платити аліменти — питання навіть не стояло», — казав Род.

Коли він зателефонував привітати Джипсі з 18-річчям і почав по-батьківськи жартувати з приводу її повноліття, Ді Ді втрутилася в розмову. Вона нагадала, що Джипсі не знає свого справжнього віку, і попросила не засмучувати її реальністю: «Вона думає, що їй чотирнадцять».

«Я вважаю, що проблеми Ді Ді почалися з моменту, коли вона стала брехати. Однією брехнею вона прикривала іншу, іншою — третю і так далі. Вона настільки в ній загрузла, що по-іншому жити вже не могла». Род і Крісті нічого не знали ні про сюжети, присвячені Ді Ді та Джипсі в місцевих новинах Міссурі, ні про трюки з благодійністю, які Ді Ді використовувала.

Усе змінилося в червні, коли Род зателефонував Крісті посеред робочого дня і, схлипуючи, повідомив, що Ді Ді мертва, а Джипсі зникла безвісти. «Я була нажахана від думки, що вони забрали Джипсі з собою і кинули десь помирати, — розповідала Крісті. — А якби її знайшли живою? Як я могла би про неї подбати, якщо тільки Ді Ді знала, як її доглядати?»

Уперше після цього Род побачив свою доньку на ногах у якомусь випуску новин на фейсбуці: в ролику Джипсі вели до суду штату Вісконсин для пред’явлення звинувачення. Він був настільки вражений, що першою його думкою було: «Я такий радий, що вона може ходити».

Коли адвокат Джипсі показав їм результати розтину Ді Ді, Крісті розповідала, що тривалий час дивилася на графу, де йшлося про стан її мозку. На запитання адвоката чому, Крісті відповіла, що хотіла дізнатися, що відбувалося в її мозку: «Що в її голові могло викликати все це лайно?»

«Що в її голові могло викликати все це лайно?»

Ді Ді вже ніколи не зможе відповісти на це запитання. Тепер це все частина історії Джипсі. Але вона сама не знає всіх відповідей. З моменту арешту і до моєї недавньої з нею розмови у в’язниці вона плуталася в деталях, як незначних, так і великих. Наприклад, під час арешту вона сказала поліцейським, що їй 19 років. Род та Крісті прояснили цю картину, надавши розслідуванню її свідоцтво про народження. Насправді їй було двадцять три.

Батьки створюють окремий світ для своїх дітей. І Ді Ді створила світ, в якому Джипсі мала рак. Джипсі розповідала, що мама давала їй якісь ліки, пов’язані з онкологією. Але, навіть ставши старшою, вона не знала, як спитати маму про це. З приводу медикаментів було багато запитань. Деякі з них узагалі ніколи не призначали Джипсі. Її адвокат, наприклад, підозрює, що Ді Ді давала їй якісь транквілізатори.

Набір сумнівних діагнозів, плутаний перелік ліків — усі ознаки вказують на так званий синдром Мюнхгаузена від третьої особи. Сам синдром Мюнхгаузена був уперше описаний британським психіатром Річардом Ашером у 1951 році. Його послідовник Рой Мідоу визначив синдром Мюнхгаузена від третьої особи 1977-го. Якщо коротко, то особистість із синдромом прикидається хворою з єдиною метою привернути увагу чи викликати співчуття оточуючих. Якщо людина робить таке із собою — це класичний синдром Мюнхгаузена. Коли симптоми вигадують для іншої людини, це синдром Мюнхгаузена від третьої особи. Медичний довідник рекомендує розрізняти синдром Мюнхгаузена і так звану симуляцію — фальсифікацію симптомів захворювання заради матеріальної вигоди. Симуляцію не вважають психічним розладом. Це чистої води шахрайство.

Хоча найчастіше синдром проявляється у матерів, задокументовані випадки, коли батьки діяли так щодо своїх дітей, чоловіки — щодо дружин, племінниці — щодо тіток. І нерідко лікарі не можуть діагностувати цей синдром місяцями, а то й роками. І навіть коли медики підозрюють щось дивне, часто вони вважають за краще ігнорувати синдром Мюнхгаузена тривалий час, тому що пропустити реальну хворобу набагато страшніше, ніж поставити такий діагноз.

Діагноз «синдром Мюнхгаузена від третьої особи» відноситься до ініціатора, а не до жертви. Але оскільки Ді Ді мертва, обстежити її неможливо. Вона не залишила щоденника або будь-яких записок, що свідчать про її наміри. Однак вона зберігала папку з медичною інформацією, яку використовувала під час спілкування з різними лікарями. І її поведінка підпадала під певні симптоми, характерні для синдрому Мюнхгаузена. Наприклад, вона закінчила медичні курси. Кількість лікарів, яких вона змінила за весь час, і тенденція змінювати місце проживання, щоб історію хвороби було складніше відстежити. Крім того, є підозри щодо апное сну, з якого, виходячи з різних медичних довідників, часто починається синдром.

Також, за словами психіатрів, є цілком звичайним випадком, коли не тільки родичі, а й безпосередні члени сім’ї нічого не підозрюють. Ініціатори — люди далеко не дурні, і вони знають, як маніпулювати іншими. У тому числі й жертвою. І що довше це відбувається, то більше шансів, що жертва погодиться з ініціатором.

Медична історія Джипсі протвережує. У далекому 2001 році лікарі обстежили Джипсі з приводу дистрофії м’язів. Аналізи були негативні. Знімки її мозку та спини також не викликали жодних підозр. Незважаючи на це, Ді Ді продовжувала переконувати лікаря за лікарем, що у її доньки дистрофія. Судячи з історії, більшості фахівців вистачало її слова, і вони не намагалися його оскаржити. Навпаки, вони виписували Джипсі різні ліки для покращення зору, слуху, сну, травлення та від м’язової дистрофії.

Деякі втручання були хірургічними. Очні м’язи Джипсі були неодноразово прооперовані через ймовірну слабкість. У вуха були введені трубки через ймовірну інфекцію. Переважно вона вживала їжу через трубку. Ротом вона їла дуже мало — та й то консервний м’ясозамінник, яким її годували до останнього. Джипсі видалили гланди через те, що мати скаржилася на її рясне слиновиділення. Її зуби згнили і були видалені — чи то через погану гігієну, чи то через мікс ліків, чи то через хронічне недоїдання. Нині вже складно сказати.

Її зуби згнили і були видалені — чи то через погану гігієну, чи то через мікс ліків, чи то через хронічне недоїдання.

Що очевидно, так це те, що всі, як виявилося, непотрібні втручання у тіло Джипсі були тривалими і серйозними. Також очевидно, що вони почалися, коли Джипсі була в такому юному віці, що авторитет мами і лікарів був незаперечним.

Залишається загадкою, як лікарі жодного разу не запідозрили недобре в нескінченному потоці вигаданих історій Ді Ді. У тому числі фахівець, який лікував проблеми зі сном, — Роберт Бекман: він спостерігав Джипсі і в Новому Орлеані, і в Канзас-Сіті. Навпаки, він опублікував метод лікування Джипсі у лікарняній газеті, назвавши дівчину «улюбленою пацієнткою».

Але був і виняток. У 2007 році дитячий невропатолог Бернардо Фластерштейн, який консультував Джипсі з приводу одного випадку, щось запідозрив. Телефоном він сказав мені, що у нього з’явилися сумніви з їхньої першої зустрічі. Розповіді Ді Ді про нескінченні захворювання Джипсі лише посилили його підозри. У своїй записці головному лікарю після першого візиту він жирними літерами зазначив: «Мати — далеко не найкраща вигадниця». Після цього він відправив Джипсі здати стандартний набір аналізів та зробити МРТ.

Результати не виявили жодних відхилень. «Я пам’ятаю, як поставив її на ноги, — розповідав мені Бернардо, — і вона могла тримати свою вагу». «Я не бачу жодних причин, чому вона не може ходити!» — заявив він Ді Ді.

Між сеансами Фластерштейн знайшов лікаря, якого вони відвідували у Новому Орлеані. Лікар розповів йому, що результати м’язової біопсії були негативними, про що повідомили Ді Ді. Та, почувши пояснення лікаря, просто перестала до нього ходити.

«Проаналізувавши всі факти і поспілкувавшись із попереднім педіатром, — писав Фластерштейн у справі, — я дійшов висновку, що у матері пацієнтки є велика ймовірність наявності синдрому Мюнхгаузена від третьої особи». Ді Ді перестала відвідувати його після цього візиту. «Я думаю, вона побачила мої записи», — вважає Фластерштейн. Медсестри розповідали йому, що Ді Ді, йдучи після цього лікарнею до виходу, скаржилася, що він уявлення не має, про що говорить.

Фластерштейн ніколи не намагався займатися цим далі. Більшість лікарів у Спрінгфілді вірили Ді Ді. І навіть якби він заявив у соціальну службу, йому не повірили б і там. Думаючи про це зараз, лікар шкодує, що нічого не зробив. «Бідна Джипсі, — казав він мені. — Вона страждала всі ці роки дарма. Якби тільки я був наполегливішим у той час».

blancharde
Джипсі та Ді Ді. Особиста сторінка у фейсбуці

Це була не єдина втрачена для влади можливість втрутитися. Навесні 2009 року невідомий зателефонував до поліцейського департаменту і повідомив, що насправді Джипсі лише страждає від усіх ліків, якими її напихає мати. Поліція приїхала до їхнього будинку, але Ді Ді вмить розвіяла всі сумніви, сказавши, що єдина причина, через яку вона іноді використовує різні дати народження та варіанти написання прізвища, — щоб сховатися від чоловіка-тирана. Поліцію пояснення цілком влаштувало, і справа була одразу закрита.

За інших обставин історія про жорстоке поводження з дитиною не могла викликати нічого, крім симпатії громадськості. Але в цьому випадку був елемент шахрайства, який зачепив людей. Особливо тих, які не знали Джипсі та Ді Ді особисто. І тоді почали з’являтися групи у фейсбуці: одні підтримували Джипсі, інші припускали, що Род та Крісті були учасниками шахрайства. Деякі групи налічували понад 10 тисяч осіб, тут публікували щоденні оновлення від нових «віртуальних детективів» і нові теорії того, що сталося. Якоїсь миті віртуальні обговорення перейшли у реальний світ. Особливо активні «детективи» телефонували до поліції, щоб повідомити про нові версії, вигадані інтернет-спільнотою, приходили на засідання суду, спілкувалися з журналістами.

Усе це вилилося в інформаційний хаос. Кім та Девіда Бланшар громадськість звинувачувала у фінансових махінаціях через обліковий запис на GoFundMe, який вони відкрили для збору грошей на похорон. Головним аргументом було однакове з Ді Ді та Джипсі прізвище.

Крісті дізнавалася з інтернету, що Род був поганим батьком, який не підтримував свою доньку фінансово. Насправді Ді Ді була цілком забезпечена — Джипсі та Нік втекли з $4 тисячами, витягнутими із сейфа матері. Крісті спочатку намагалася пояснити, як усе було насправді, але когось у чомусь переконати було неможливо. Вона махнула рукою, пішла з усіх груп і попросила рідних та близьких не приймати нових запитів на додавання, адже потік не припинявся.

Прокурор відмовився від смертної кари, але обох, Джипсі та Ніка, звинувачували у вбивстві першого ступеня. У ході розслідування було оприлюднено нові деталі — їхні повідомлення одне одному, в яких молоді люди обговорювали план убивства Ді Ді. «Люба, ти забуваєш, що я безжальний, і моя ненависть до неї змусить її померти, — писав Годжон Джипсі. — Мій темний бік зробить це. Він не облажається, йому подобається вбивати». Представники звинувачення також заявили, що знайшли в соціальних мережах листування, де Джипсі відкрито просить Годжона убити її матір, хоча це листування так і не було оприлюднене.

Джипсі та Ніка звинувачували у вбивстві першого ступеня.

Годжон волав до свого «темного сбоку», бо вони з Джипсі спілкувалися у своєму вигаданому фентезійному світі. Кожен мав свій нікнейм і свою роль. Джипсі та Нік часто фотографувалися в костюмах. Нерідко головним атрибутом костюмів Джипсі ставав ніж. Реальність і фантазія переплелися для них обох досить сильно. Навіть зараз незрозуміло, навіщо Годжон брав участь у всьому цьому. Він не мав жодної судимості. Проте і він, і Джипсі стверджують, що ніж був у нього в руках, а Джипсі в момент убивства знаходилася в іншій кімнаті. Один із таксистів, який підвозив пару після скоєного, розповів в інтерв’ю, що дорогою з них двох саме Джипсі поводилася як головна.

Джипсі дістався державний адвокат, бо ні в неї, ні в Рода з Крісті сплатити за приватного не було можливості. Майк Стенфілд, адвокат Джипсі, зізнавався: «Це найскладніша справа з усіх, які колись були». А за рік через нього в середньому проходить близько 270 справ. Щоб здобути всі медичні довідки Джипсі, Стенфілду знадобилися місяці. Коли довідки нарешті було отримано, Стенфілд зі своєю підзахисною пішли на угоду — 5 липня 2016-го Джипсі було засуджено за вбивство другого ступеня, вона отримала 10 років позбавлення волі з правом на оскарження через 8,5 року. На той час їй виповниться тридцять два. Ніколасу загрожує довічне ув’язнення. Слухання призначено на грудень 2017 року.

У засудженої Джипсі Бланшар довге волосся і чиста шкіра. Вона носить нормальні дорослі окуляри для зору. Джипсі не приймає жодних ліків, і за рік, який вона провела без материнської опіки, вона жодного разу не хворіла. «Більшість моїх клієнтів втрачають вагу за ґратами через жахливу їжу», — зазначає Стенфілд. Джипсі набрала понад 6 кілограмів за 12 місяців.

Протягом року слухань розмовляти із обвинуваченою не дозволяли. Але тільки-но угоду було укладено, я відразу ж зв’язалася з Джипсі. Вона охоче погодилася на розмову. З її слів, вона хотіла, аби люди дізналися, що це була не історія, коли дівчинка вбила свою маму, щоб бути зі своїм хлопцем. Це була історія, коли дівчинка намагалася втекти від насильства. У в’язниці вона збирається написати книгу, щоб допомогти всім, хто опинився у подібній ситуації.

Я поставила їй запитання, яке вже давно хотіла поставити: коли вона усвідомила, що в її житті щось не так? «Коли мені було дев’ятнадцять», — відповіла Джипсі, маючи на увазі випадок, коли вона втекла з чоловіком у 2011 році. Коли мама прийшла забрати її додому, Джипсі почала замислюватися, чому їй заборонено залишатися самій, мати друзів. З приводу матері її думка була неоднозначною: «Лікарі вважали, що вона була такою відданою та турботливою. Мені здається, що вона була б ідеальною мамою для когось по-справжньому хворого. Але я не хвора. І в цьому велика-велика різниця».

«Вона була б ідеальною мамою для когось по-справжньому хворого. Але я не хвора».

«Я почуваюся використаною, як і всі інші, — продовжувала Джипсі. — Я була пішаком у її руках. Але я це слабо розуміла. Єдине, що я усвідомлювала, — це те, що я можу ходити і я можу їсти. Вона зголювала моє волосся, примовляючи: „Воно все одно випаде. Давай краще зробимо його охайним“». Ді Ді заявила доньці, що у неї рак, і говорила, що ліки, які вона їй давала, — це ліки від онкозахворювання. Джипсі покірно все приймала.

Їй навіть на думку не спадало сумніватися, а коли й спадало, вона переживала, що образить маму подібними питаннями. Навіть зараз Джипсі іноді думає, що Ді Ді насправді вважала, ніби вона хвора. «Коли я замислююся про це зараз, — коментує Джипсі, — то шкодую, що не сказала спочатку про це комусь до того, як розповіла Ніку».

Нік, за її словами, був першою людиною, яка запропонувала їй реальну допомогу. І вона довірилася йому. Вона неодноразово говорила, що вважає себе винною у тому, що сталося: «Те, що я зробила, було неправильним, і тепер я мушу жити з цим». Але Нік, як стверджує Джипсі, був тією людиною, яка все придумала і реалізувала.

Я кілька разів питала її, чи вона злиться. На маму, на лікарів. Вона говорила, що відчуває лише розчарування: «Мене засмучує той факт, що ніхто з лікарів не бачив, що я абсолютно здорова. Що мої ноги не худі, як завжди у людей, які не можуть ходити. Що я не потребую харчової трубки. Усі ці речі загалом». Я дала їй прочитати визначення синдрому Мюнхгаузена. Закінчивши, Джипсі подивилася на мене і сказала, що її мати відповідала всім описаним критеріям.

Іноді під час наших телефонних розмов, коли Джипсі розповідала в подробицях черговий випадок з її життя з Ді Ді, я не витримувала і мимоволі переривала її своїми вигуками: «Боже! Мені так шкода, що це сталося з тобою!» І тоді Джипсі перетворювалася на ту милу дівчинку з локальних сюжетів новин: «Нічого, чесно. Це зробило мене сильнішою. У сенсі, я вірю, що все у світі відбувається з якоїсь причини».

Навіть до свого тюремного терміну вона ставиться з якоюсь дивною смиренністю. Джипсі казала людям, що почувається у в’язниці набагато вільніше, ніж почувалася вдома. «Цей час є корисним для мене, — розповідала вона мені. — Я була вихована робити те, що веліла мені мати. І ті речі були не дуже добрими».

«Вона навчила мене брехати, а я не хочу брехати. Я хочу бути доброю, чесною людиною».

Нове та Найкраще

641

572

599
912

Більше матеріалів