Рожевий — хіт сезону: Як у в’язницях експериментували із заспокійливим кольором

Наприкінці 1960-х років американський психолог Александр Шаусс почав вивчати реакцію людського організму на різні кольори. Його зацікавила теорія швейцарського психіатра Макса Люшера про вплив ендокринної системи людини на її колірні уподобання. Шаусс припустив, що це працює й у зворотному боці, тобто певний колір може викликати у людини емоційну та гормональну реакцію.

У 1972-му він закінчив Університет Нью-Мексико, отримавши ступінь магістра мистецтв. Наступні кілька років Шаусс присвятив роботі у сфері кримінального правосуддя у трьох штатах. За цей час він встиг побути судовим інспектором, головою департаменту пробації та офіцером.

У 1978 році американець провів перші випробування з кольором, причому спочатку на собі, і виявив, що той здатний впливати на м’язову силу й серцево-судинну систему. Після експериментів із сотнями різних відтінків рожевого Шаусс зупинився на найбільш ефективному, який він назвав P-618 (він же Drunk-Tank Pink). Щоб отримати його, потрібно змішати галон білої латексної фарби з пінтою напівглянцевої червоної. Психолог зауважив, що якщо подивитися на картку такого кольору, особливо після тренування, частота серцевих скорочень та дихання знизиться швидше, ніж якщо картка буде іншого кольору.

Шаусс виявив, що колір здатний впливати на м’язову силу й серцево-судинну систему.

Експерименти з картками Шаус провів і на інших людях. Поки піддослідні дивилися на рожеві квадрати, стоячи з витягнутими вперед руками, психолог намагався опустити їхні руки. І виходило це в нього набагато краще, коли учасники експерименту дивилися на сині картки. У 1979 році Шаусс вирішив піти далі й запропонував керівництву виправного центру Військово-морських сил США в Сіетлі пофарбувати камери в рожевий колір, щоб перевірити, як це вплине на в’язнів, чи змусить їх розслабитися. Спочатку у тюрмі відмовилися від пропозиції, але Шаусс переконав двох співробітників установи, офіцерів Джина Бейкера і Рона Міллера. На їхню честь відтінок пізніше і назвали, тобто P-618 став відомий уже як «рожевий Бейкера — Міллера».

Бейкер і Міллер перефарбували в рожевий стіни та стелю однієї з камер попереднього ув’язнення. Відповідно до їхнього звіту, за 156 днів із початку експерименту не було зафіксовано жодного випадку некерованої чи ворожої поведінки з боку нових заарештованих. Усього 15 хвилин перебування у рожевій камері було достатньо, щоб знизити ймовірність агресивної поведінки, а сам ефект зберігався у в’язнів протягом пів години після виходу з приміщення. Це полегшило тюремникам оформлення документів та переведення затриманих до постійної камери.

Усього 15 хвилин перебування в рожевій камері було достатньо, щоб знизити ймовірність агресивної поведінки.

Дослідницьке управління ВМС США ще чотири роки вивчало, як рожевий Бейкера — Міллера може впливати на рівень стресу. У ході експериментів, в яких взяли участь близько 1,7 тисячі пацієнтів Університету Джона Гопкінса в Балтиморі, з’ясувалося, що цей колір не тільки знижує рівень стресу, але й пригнічує апетит у деяких піддослідних.

У 1979-му Шаусс провів інший експеримент, цього разу в окружній тюрмі Санта-Клара в Каліфорнії. Проте отримані дані виявилися протилежними. Першого дня ув’язнених зачинили в рожевих камерах на кілька годин — у результаті ті почали здирати фарбу зі стін нігтями. Інших проявів агресії помічено не було, але час перебування в камері все ж таки обмежили 15 хвилинами. Тоді з’ясувалося, що рожевий колір найбільш ефективний у маленькій камері, розміром два на три метри, і за умови, що в ній є одна людина, а не кілька. Утім, незважаючи на зниження числа випадків агресії серед в’язнів упродовж першого місяця експерименту, надалі ці показники зросли і навіть перевищили норму.

Ув’язнених зачинили в рожевих камерах на кілька годин — у результаті ті почали здирати фарбу зі стін нігтями.

Шаусс називав свої результати попередніми і ставився до них скептично, вважаючи, що їх треба науково довести. Тому він попросив Роберта Пеллегріні, професора психології в Університеті Сан-Хосе, провести лабораторні експерименти. У них взяли участь 72 студенти. Дослідники виявили, що у тих, хто дивився на рожевий квадрат, сила стискання кисті була меншою, ніж у тих, хто дивився на синій квадрат. Схожі результати були отримані під час другого експерименту з 60 студентами.

Неймовірно, не факт

Подібні експерименти проводили навіть на американському телебаченні. У 1980-х у телешоу «Це неймовірно» група чоловіків намагалася утримувати вагу на витягнутих руках, дивлячись спочатку на блакитний плакат, а потім на рожевий. Результати говорили про одне — рожевий колір послаблював м’язову силу учасників. У травні 1998 року тренер футбольної команди Університету Айови Гейден Фрай навіть пофарбував роздягальню гостьової команди у рожевий колір, сподіваючись у такий спосіб знесилити суперників та знизити їхню агресію. Як це позначилося на результатах команди, невідомо, проте невдовзі місцева спортивна асоціація встановила правило, згідно з яким роздягальні господарів та гостей не можуть бути пофарбовані у різні кольори.

Тренер пофарбував роздягальню гостьової команди в рожевий колір, сподіваючись у такий спосіб знесилити суперників та знизити їхню агресію.

Деякі дослідники вважають тюремні експерименти Шаусса спотвореними, оскільки у них брали участь лише ув’язнені чоловічої статі, тоді як рожевий прийнято асоціювати з жіночністю. Хоча цей колір не завжди символізував фемінність, стверджує історикиня Аннмарі Адамс. До Другої світової дівчаток зазвичай одягали у речі синього кольору, а хлопчиків — рожевого. Наприкінці 30-х років нацисти почали використовувати перевернутий рожевий трикутник для ідентифікації гомосексуальних чоловіків у концтаборах. Можливо, саме тому після війни рожевий став за замовчуванням «жіночим». У 1950-х в американських пологових будинках немовлят одразу позначали кольором ліжка чи ковдри: хлопчикам діставалися сині, дівчаткам — рожеві. Пізніше цю практику почали використовувати при оформленні дитячих кімнат.

З чистого аркуша

У 1988 році професори Техаського університету Джеймс Гілліам і Девід Анра опублікували власне дослідження впливу рожевого Бейкера — Міллера на поведінку. У їхньому експерименті брали участь пів сотні молодих людей, розділених на дві групи. Першій показували спочатку рожевий колір, потім білий, з другою вчинили навпаки. Паралельно піддослідним заміряли артеріальний тиск, частоту пульсу та силу стискання кисті. У результаті істотних відмінностей між показниками груп не виявили. Оскільки вплив рожевого на зниження тиску чи м’язову силу не підтвердився, вчені рекомендували утриматися від використання подібних методів у пенітенціарних установах.

Одне з останніх наукових досліджень на цю тему провели у 2014 році німецькі психологи Олівер Геншоу та Мікаела Ванке. Вони аналізували поведінку ув’язнених у тюрмі швейцарського міста Регенсдорф, на кілька днів розділивши їх по камерах із рожевим та нейтральним забарвленням. Вчені не виявили зв’язку між кольором стін і рівнем агресії, вкотре поставивши під сумнів результати першого експерименту Шаусса.

Незважаючи ні на що, рожевий Бейкера — Міллера справив помітний вплив на культуру. На честь цього кольору названо американський рок-гурт Bakers Pink, а також альбом Drunk Tank Pink британського постпанк-колективу Shame. У 2013 році був випущений бестселер Drunk Tank Pink Адама Альтера, професора маркетингу і психології у Школі бізнесу Стерна при Нью-Йоркському університеті. У книзі автор описує, як особливості навколишнього середовища, включаючи кольори, формують наші думки, почуття та поведінку. Зрештою, кілька років тому американська модель Кендалл Дженнер перефарбувала стіни свого будинку в Лос-Анджелесі в рожевий. «Це єдиний колір, який, як науково доведено, заспокоює вас та пригнічує апетит. Мені він дуже подобається», — пояснювала Дженнер.

«Це єдиний колір, який, як науково доведено, заспокоює вас та пригнічує апетит. Мені він дуже подобається», — пояснювала Кендалл Дженнер.

Також у 2019-му вийшла стрічка М. Найта Ш’ямалана «Скло», яку знімали у колишній психіатричній лікарні Аллентаун у Пенсильванії, зачиненій ще 2010-го. Одна з головних сцен картини відбувається у рожевому приміщенні з великими вікнами та високими стелями. Кімнату спеціально пофарбували для фільму, коли режисер побачив цей колір у занедбаному відділенні поверхом вище. Минулого року лікарню знесли.

Кадр із фільму «Скло», 2019 рік. Фото: Everett Collection