Світ

У Британії існувало бюро передчуттів. Ось як його засновник намагався запобігти трагедіям

Психіатр Джон Баркер цікавився паранормальними явищами. Тож дізнавшись про катастрофу в селі Аберфан, яку передбачили діти, він одразу вирушив туди. А вже за кілька місяців Баркер створив, мабуть, найдивнішу установу у Великій Британії  — «Бюро передчуттів».

У травні видавництво Penguin Press випустило книгу «Бюро передчуттів» про незвичайну установу Великої Британії. Автор книги, журналіст та письменник Сем Найт, розповідає про британського психіатра Джона Баркера, якого цікавили надприродні здібності. Баркер сподівався знайти людей, що передбачають катастрофи, аби у майбутньому запобігти їм. Ось історія цього бюро, яку розповів The New Yorker.

Одного жовтневого дня 1966 року у шахтарському селі Аберфан у Велсі за годину загинуло 144 людини. Уранці вугільний терикон, який утворився на гірському схилі, через затяжні дощі раптово зсунувся та накрив місцеву школу. Якби це сталося хоча б годиною раніше, шкільні коридори були б ще порожніми.

Серед загиблих виявилося 116 дітей. І одна з жертв терикону, десятирічна дівчинка Еріл Мей, напередодні розповіла матері про свій сон, в якому її школи більше немає, а на місце будівлі насувається щось чорне. Інший учень, восьмирічний Пол Девіс, незадовго до трагедії намалював людей, які викопали на схилі пагорба слово «кінець». Ймовірніше за все, ми б ніколи не довідалися про ці спогади, якби не 42-річний психіатр Джон Баркер, котрий за кілька днів після катастрофи приїхав до Аберфана. Туди його привела історія хлопчика, що вижив у самій катастрофі, але загинув від переляку. Баркер займався лікуванням залежностей електрошоком, але також він цікавився межовими психічними станами, особливо феноменом психічної смерті — тим, що відбувається з людиною, яка переконана, що ось-ось помре.

Поховання жертв катастрофи в Аберфані, 27 жовтня 1966 року. Фото: AP
Поховання жертв катастрофи в Аберфані, 27 жовтня 1966 року. Фото: AP

Баркер був членом Британського товариства психічних досліджень (SPR), заснованого ще в 1882 році. У статті для журналу SPR він розповідав про те, що дізнався в Аберфані. Зокрема, що ті, у кого були передчуття стосовно цієї трагедії, не мали жодної змоги попередити про нещастя, а тим паче бути сприйнятими серйозно.

Тож сам Баркер, який завжди цікавився паранормальним, вирішив зібрати й інші передчуття про Аберфан з усієї країни. Він попросив Пітера Ферлі, наукового журналіста лондонського Evening Standard, написати про його задум: зібрати свідчення людей, у яких були передчуття нещастя. Свій проєкт Баркер назвав «Бюро передчуттів». Надсилати розповіді можна було прямо в журнал. Звичайно, психіатр не сподівався отримувати кожного дня з десяток точних прогнозів. Але він гадав, що якщо серед сотень вигаданих буде хоча б кілька правдивих, то можна буде виокремити та дослідити певну закономірність. Особливо його цікавили випадки, коли видіння супроводжувалися болями, наприклад мігренню, чи будь-якими іншими змінами у фізичному стані.

Журналіст Майк Джей у статті для Literary Review порівняв «Бюро передчуттів» зі Службою сейсмологів чи метеорологів — саме таким начебто був задум Баркера.

Ще до створення бюро психіатр передбачав, що зіштовхнеться з «дилемою Йони». Йона — персонаж Старого Заповіту, який отримав наказ від Бога вирушити до Ніневії та попередити її мешканців, що якщо вони не покаються у гріхах, то будуть покарані. Проте Йона втік. Він розсудив — якщо Ніневія прислухається до його попереджень і буде врятована, пізніше люди питатимуть себе, чи дійсно місто коли-небудь було в небезпеці. А потім можуть навіть покарати Йону за те, що він змусив їх приносити непотрібні жертви. Але якщо жителі Ніневії проігнорують передречення і загинуть, то Йона зазнає невдачі як пророк. У будь-якому випадку він програє. Баркер визнавав, що якщо катастрофі вдасться запобігти, тоді їй може і не передувати передчуття. Однак вирішив спробувати. «Якби у такий спосіб можна було запобігти бодай одній катастрофі, то проєкт виправдав би себе назавжди», — цитує його статтю The Guardian.

Психіатр вважав, що якби він зміг запобігти бодай одній катастрофі, то проєкт виправдав би себе назавжди.

Бюро було створене 4 січня 1967 року. Пророцтва зрештою можна було надсилати щодо будь-якої події в майбутньому, не тільки щодо Аберфана. Їх сортували за такими категоріями: «Королівські особи», «Перегони», «Пожежі» та «Невизначені катастрофи». Не всі прогнози були лякаючими. Наприклад, Джордж Кранмер із Бекінгема стверджував, що передбачив переможця кінних перегонів Grand National. Із 469 пророцтв, зібраних за перший рік, Ферлі та Баркер визнали такими, що справдилися, лише 18, причому 12 із них були отримані від двох людей: телефоніста поштового відділення із міста Дагенхем Алана Генчера та вчительки музики з Лондона Кетлін Міддлтон. Остання, наприклад, передбачила залізничну катастрофу 1967 року, у якій загинуло 49 людей, та вбивство Роберта Кеннеді.

Експеримент Баркера завершився через вісімнадцять місяців після запуску, коли ці ж двоє повідомили йому, що він ось-ось помре. Через це, вірогідно, психіатр сам опинився у стані очікування смерті, який до того вивчав роками. Невдовзі Баркера знайшли мертвим на підлозі своєї вітальні: в його мозку луснула кровоносна судина. Тож найстрашніший прогноз, який фахівець отримав у бюро, справдився. Але було багато інших подій, які «провидці» не змогли передбачити, як-от пожежа, що знищила частину лікарні, де працював Баркер, та призвела до загибелі багатьох пацієнтів.

Чи вдалося завдяки «Бюро передчуттів» уникнути катастрофи? На жаль, ні. Коли один із візіонерів, з якими спілкувався Баркер, Алан Генчер, заявив, що бачить у майбутньому падіння літака, цьому надали мало уваги. Через дев’ять днів літак Britannia із 130 пасажирами впав, намагаючись приземлитися в Нікосії під час грози. Генчер передбачав, що загине 124 людини, — на Кіпрі померло 126. Уже після Ферлі опублікував передчуття Генчера в Evening Standard.

Письменник Саймон Катерсон у рецензії на книгу Найта в The Sydney Morning Herald пояснює, що наш мозок налаштований на розпізнавання закономірностей і ми схильні вигадувати пророцтва, встановлюючи зв’язки навіть там, де їх немає. Усе заради того, щоб у світі був сенс.


Фото: Аберфан, 22 жовтня 1966 року / AP Photo

Нове та Найкраще

3 663

33

32
290

Більше матеріалів