Світ

Героїня горору «Ноу» каже, що її предок був першою людиною в кіно, — ось чому це цілком могло бути правдою

В український прокат вийшов новий горор Джордана Піла — фільм «Ноу». У ньому головна героїня хизується тим, що її пращур зображений на серії фотографій Едварда Майбріджа, які були основою для перших анімацій. Розповідаємо, чому ця вигадка цілком схожа на правду та як сюжет фільму пов’язаний із життям самого Майбріджа.

У центрі сюжету нової картини Джордана Піла — родина Гейвуд, що успадкувала конярський бізнес. Вони переконані, що безіменний жокей на знаменитій серії світлин Едварда Майбріджа «Кінь у русі» був їхнім предком. Це припущення здається частиною художнього вимислу, але воно не таке вже й нереалістичне.

Англійський фотограф Едвард Майбрідж емігрував до США в середині XIX століття. Його прізвище при народженні було Маггерідж, але протягом життя він кілька разів змінював його та ім’я, бо хотів наблизити до оригінального англосаксонського звучання. Майбрідж прийшов до фотографії доволі пізно: спершу був то книготорговцем, то винахідником пральних приладів, то венчурним інвестором. Він залишив дім у пошуках пригод, і, схоже, нудно йому не було. У США Едвард потрапив в аварію з диліжансом, що вийшов з-під контролю, та застрелив коханця дружини. Кажуть, Майбрідж поїхав із Сан-Франциско до Вальєхо, прийшов додому до чоловіка, сказав: «Я привіз тобі повідомлення від своєї жінки, забери його» — та вистрілив.

Фото: Едвард Майбрідж, 1900 рік / Wikimedia Commons
Фото: Едвард Майбрідж, 1900 рік / Wikimedia Commons

У 1872-му Майбрідж зустрів Ліленда Стенфорда, засновника Стенфордського університету у Каліфорнії. Бізнесмен Стенфорд цікавився кіньми. Він вважав, що якщо зможе зрозуміти, як вони рухаються, то змусить їх бігти ще швидше. Аби визначити, чи тварини коли-небудь відривають усі чотири ноги від землі одночасно, багатій звернувся до Майбріджа, який тоді якраз розпочав експерименти з фотографією. За іншою версією, Стенфорд побився об заклад на $25 тисяч, стверджуючи, що кінь може на долю секунди зависати в повітрі.

Коли підприємець поставив фотографу амбіційне завдання, той спочатку відмовився, бо вважав його нездійсненним. Але врешті-решт погодився зробити неможливе як для технологій XIX століття — зафіксувати рух. Тож очікувано, що перша спроба виявилася невдалою: знімок вийшов маленький та нечіткий.

Наступні декілька років Майбрідж експериментував із технікою, самостійно створюючи деталі, й фотографічними емульсіями. Лише у 1877-му йому вдалося отримати чіткіше зображення скакуна. Перша ж серія «Кінь у русі» з’явилася в 1878-му — саме вона зробила Майбріджа відомим. Тільки після появи «Коня в русі» сучасники фотографа переконалися в тому, що він не шахрай. Раніше критики сумнівалися в його чесності через те, що могли побачити лише гравюру на дереві, зроблену зі світлини: тодішні газети були не здатні надрукувати такі детальні зображення. Проєкційний апарат, за допомогою якого Майбрідж демонстрував свою нову роботу, він назвав зоопраксископом — той нагадував сучасні проєктори. Усього фотограф зробив сім серій з конем, що біжить, — від одного до дванадцяти кадрів. Загалом проєкт обійшовся спонсору у $50 тисяч. Але угода того вартувала: виявилося, що кінь у галопі таки відриває всі чотири ноги від землі.

Критики сумнівалися в чесності Майбріджа: спочатку вони могли побачити лише гравюру на дереві, зроблену зі світлини.

Фото: «Саллі Гарднер у галопі», 1878 рік / Wikimedia Commons
Фото: «Саллі Гарднер у галопі», 1878 рік / Wikimedia Commons
Фото: «Таблиця номер 626», 1887 рік /Wikimedia Commons
Фото: «Таблиця номер 626», 1887 рік / Wikimedia Commons

Фактично покадровий рух, знятий Майбріджем на плівку, став першим відео в історії. Його покази за допомогою зоопраксископа дали поштовх розвитку кіно в майбутньому. А фотографування рухомих людей та тварин дозволило науковцям зрозуміти, що камера фіксує реальність значно краще за людське око.

Хоча Емералд Гейвуд у «Ноу» каже, що її родич з’явився у першому фільмі, це не зовсім так. Темношкірий жокей зображений на більш пізніх знімках Майбріджа із серії «Таблиці номер 626». Він так і залишився безіменним, при цьому кличка кобили вказана — Енні. Режисер Том Андерсон розповідав про це у документалці 1975 року, присвяченій Майбріджу. Як зазначає The New York Times, він підмітив, що люди на світлинах фотографа зазвичай пронумеровані, на відміну від тварин, які названі поіменно.

Варто відзначити, що темношкірі жокеї тоді не були рідкістю. «Спорт та розваги належали до тих небагатьох сфер, у яких афроамериканці могли досягти успіху», — зазначав у коментарі The Insider професор історії мистецтва в Університеті Джеймса Медісона Джон Отт. Наприклад, у 1875-му на перших змаганнях «Кентуккі Дербі» тринадцять із п’ятнадцяти їздців були темношкірими. З 1890 по 1899 рік темношкірі жокеї виграли шість «Кентуккі Дербі». Але на рубежі століть із цього виду спорту їх витіснили білі. У 1905 році газета The Washington Post пояснила, що верхову їзду наприкінці XIX сторіччя вже не вважали неблагородною справою, а призові гроші спонукали все більше білих кататися верхи. Крім того, як зазначають Майкл Лідз та Г’ю Рокофф у статті, присвяченій темношкірим жокеям, білі всіляко заважали афроамериканцям, які у кінному спорті переважали за чисельністю.

Героїня Емералд Гейвуд у фільмі Піла питає, чи відомо її співрозмовникам, що в основу першого двосекундного ролика лягли фотографії темношкірого чоловіка на коні. І, як колись Майбрідж, протягом усієї стрічки намагається зафільмувати те, що спіймати на плівку майже неможливо: рух загадкових об’єктів у небі.

Нове та Найкраще

70

215

80
273

Більше матеріалів