Розвіртуалимося? Історія нової вигаданої держави, яка стає все реальнішою

Віртуальні мікродержави зазвичай існують лише на папері. Перші такі утворення з’явилися ще наприкінці XIX століття, а термін для них виник тільки у 1970-х. Їх не визнають ані держави, на території яких вони знаходяться, ані міжнародне право.

Деяким щастить трохи більше: наприклад, один із районів Копенгагена, мешканці якого називають себе жителями Вільного міста Християнія, має напівлегальний статус у Данії. Там можна вільно купити маріхуану, яка заборонена у країні (окрім медичного канабісу).

На відміну від таких маріонеткових держав, як «Д/ЛНР» чи Південна Осетія, мікродержави й самі не ставляться до себе серйозно — зазвичай вони виникають як протест. Віртуальні держави набувають різних форм. Сісландія реально існує неподалік графства Саффолк в Англії, кібердержава Вейшнорія — тільки в інтернеті, а Талосса була проголошена незалежною від США у кімнаті американського підлітка. Економіка таких країн якщо й існує, то тримається на продажу сувенірів. Загалом віртуальних держав кілька тисяч — і одна з них навіть допомагає Україні.

Поки однокласники 14-річного британського підлітка Деніела Джексона мріяли про айфон, він у цьому віці уперше замислився про власну державу. У 2019-му разом із вісьмома приятелями школяр заснував Вільну Республіку Вердіс на кордоні Сербії та Хорватії — віртуально. Назва країни відсилає до латинського слова «зелений» (viridis). Він був першою людиною за 25 років, яка претендувала на згадану ділянку згідно з міжнародним правом, оскільки це terra nullius, «нічийна земля». А отже, конкурентів, що теж прагнули б отримати її, не було. Джексон дізнався про це випадково, переглядаючи карту.

Таких ділянок у долині річки Дунай між Хорватією і Сербією декілька. Сусідні країни по-різному визначають кордон: Сербія вважає, що він має проходити за течією Дунаю, а Хорватія — що за межами муніципалітетів. Вийшло так, що на деякі ділянки на кордоні не претендує жодна з цих держав: за хорватським законодавством вони належать Сербії, але країна не вважає їх своїми.

Лазівка у законі приваблює ентузіастів, які мріють про власну, хоч і маленьку, країну. Найвідоміший із них — чеський активіст Віт Єдлічка, що у 2015 році заснував у долині Дунаю мікродержаву Ліберленд. Поряд співіснують віртуальне королівство Енклава та князівство Онгал. Кожна з цих трьох самопроголошених держав має прапор, офіційну мову й ідеологію: Ліберленд — класичну лібертаріанську, Онгал — консервативну, Енклава — щось на кшталт лібералізму.

Поки Сербія вважає, що нові держави не порушують її межі, Міністерство закордонних справ Хорватії наполягає, що ці землі не мають бути окуповані третьою стороною. Відтак хорватська поліція кілька разів заарештовувала засновника Ліберленду Єдлічку за незаконне перетинання кордону.

Вільна Республіка Вердіс Джексона є останньою новоутвореною державою на Балканах. Це невизнана суверенна країна, яка, втім, прагне здобути міжнародний авторитет. Її розміри сягають 0,501 квадратного кілометра — трохи більше за Ватикан. На землях Вердісу немає ні жителів, ні інфраструктури, і щоб потрапити туди, доводиться пливти човном від найближчого населеного пункту, наприклад хорватського Альмаша.

Деніел живе у британському Дуврі. У свою державу він приїжджав кілька разів — перш за все аби переконатися, щоб там немає боєприпасів, які залишилися після югославських воєн. Джексон, якому зараз вісімнадцять, багато часу витратив на побудову іміджу Вердісу, і тепер, за його словами, жителі сусідніх міст схвально ставляться до його держави.

На сайті Вердісу вже представлені законопроєкти й ідеї щодо планування інфраструктури країни. Громадяни також зможуть висувати свої пропозиції стосовно того, як удосконалити устрій. Жити у Вердісі постійно поки не можна, але як тільки держава отримає міжнародний статус (а Джексон на це сподівається), потенційних громадян сповістять. Подати заявку на отримання громадянства Вердісу коштує $16. Заявки надходять з усієї Європи — зараз їх трохи більше тисячі. Найбільше заявок на громадянство подають серби та хорвати.

Мета Джексона доволі амбітна: примирити етнічні групи регіону, сприяти розвитку туризму у Сербії й Хорватії, а також стати взірцем для інших держав. В уяві засновника Вердісу населення країни має бути розділене на 100 груп, у кожній по 150 осіб. Кожні два роки представник від групи засідатиме в Палаті представників, де голосуватиме за закони. Закони, ухвалені більшістю, надсилатимуть на підпис президенту. Загалом у Вердісі буде 13 міністерств та офіс президента. Поки що тимчасовим головою держави є сам Джексон, а посади міністрів займають вісім його приятелів.

І хоча Вердіс зараз існує тільки у вигляді вебсайту, у березні цього року в африканському Королівстві Есватіні (колишній Свазіленд) паспорт країни було офіційно визнано законним документом — нарівні з документами королівства. Це перша держава — член ООН, яка визнала громадянство Вердісу.

Але відсутність юридичного статусу не заважає республіці допомагати іншим країнам. Нещодавно Джексон особисто доставив гуманітарну допомогу в український дитячий садок: іграшки, радіоприймачі і смарт-приставки, а також допоміг перевезти через польський кордон велосипеди для дітей з інвалідністю.

На обкладинці: Прапор Вільної Республіки Вердіс. Фото: verdisgov.org