Звірячі злочини: Як зоопарки переживають війну

Що може статися з дикими тваринами в зоопарках, звіринцях, цирках, приватних господарствах чи притулках під час війни та збройних конфліктів? Ми вже бачили талібів, які наводять зброю на ведмедів Кабульського зоопарку, виснажених левів, що вмирають у сирійських звіринцях. Тепер спостерігаємо, як тварини на окупованих або прифронтових територіях України гинуть під обстрілами, вмирають від голоду, холоду, вогню чи затоплення в замкнених клітках.

Тварин зазвичай утримують на локаціях, зручних з точки зору логістики — постачання кормів, опалення, тощо, і їх історії тісно пов’язані з історією цих місць. Забрати тварин з організованого простору означає наразити їх на небезпеку, та, звісно, небезпека лишитися під бомбардуванням зазвичай переважає. Однак масово евакуювати диких тварин — надскладне завдання навіть за більш локальних катаклізмів. Приміром, у 2022-му через пожежі в регіоні частково евакуювали французький зоопарк Аркашона. Вивозили менше половини колекції, але частина звірів усе одно загинула у процесі транспортування. Коли ж уся країна охоплена полум’ям війни, організувати евакуацію ще складніше.

Знайти місце для всіх представників фауни, а у великих зоопарках зазвичай 1,5-3 тисячі особин, — проблема. Так, європейські зоопарки пропонували варіанти для окремих тварин і персоналу. Однак просто завантажити кілька тисяч звірів і повезти їх кудись швидко неможливо. Навіть у разі наявності сотень кліток, машин, фахівців та несподівано легкої дороги тварини мають кудись прибути — в уже готові вольєри, басейни, акваріуми, тераріуми тощо. Якщо йдеться про перетин кордону, потрібно готувати документи, на отримання яких зазвичай йде від кількох тижнів до року. Тоді як під час війни зайвий день поруч із бойовими діями може стати фатальним.

Історія загалом вчить нас, що будь-які місця утримання тварин у неволі (клітки, вольєри, акваріуми тощо) та напіввільних умовах (огороджені природні угіддя) не розраховані на подібні обставини.

Звіринець Саду рослин у Парижі заснували 1793 року — владі революціонерів довелося управляти приватними зооколекціями страчених французьких аристократів, на чому наполягали вчені. Проте вже під час облоги Парижа часів Франко-прусської війни більша частина колекції Звіринцю загинула внаслідок ударів артилерії або ж тварин забили на їжу містянам через голод. Ще один старожил, віденський зоопарк Шенбрунн, заснований 1752 року, до світових війн не мав критичних потрясінь. Та з 3,5 тисячі тварин Першу світову пережили лише 400 — решта загинули внаслідок проблем із логістикою і доступністю кормів. До початку Другої світової зоопарк відновив колекцію до 3,5 тисячі особин, але масові бомбардування вбили 2 тисячі з них.

Те саме відбувалося і в інших містах Німеччини та її країн-союзниць: зоопарки Гамбурга, Дрездена, Берліна, Франкфурта були знищені вщент авіаційними фугасними й запалювальними бомбами і втратили до 98% фонду. Лише дивом вижили звірі у Лондонському зоопарку, який теж зазнав руйнації під час бомбардувань, — тварини буквально ховалися в укритті разом із доглядачами.

У Лондонському зоопарку, який зазнав руйнації під час бомбардувань, тварини буквально ховалися в укритті разом із доглядачами.

У Гамбурзі слонів навіть змусили допомагати розгрібати залишки зруйнованих будівель. Тварин Київського зоопарку примусово вивозили в ході нацистської окупації до Німеччини, але більшість із них загинула під обстрілами. Тварини Ленінградського зоопарку вмирали від голоду під час блокади міста. Однак такий досвід аж ніяк не вплинув на емпатію російських фахівців зоопарківської сфери.

24 лютого 2022 року на офіційну електронну пошту Київського зоопарку надійшов лист від Московського зоопарку, що очолює Євразійську асоціацію зоопарків та акваріумів (EAZA), з вимогою негайно надати список тварин. Росіяни були настільки впевнені у «трьох днях», що вирішили одразу перелічити свої трофеї.

24 лютого 2022 року на пошту Київського зоопарку надійшов лист від Московського зоопарку з вимогою негайно надати список тварин.

Зрештою зоопаркова спільнота України разом із європейськими колегами домоглася, аби російські зоопарки отримали санкції. Їм обмежили можливості транспортування тварин та обміну із західними зоопарками, участь у фахових конференціях, позбавили права голосу і слова на зборах EAZA та в комітетах з окремих питань та консультативних групах з таксонів, заморожено саму можливість отримувати членство в EAZA і проходити фаховий скринінг, що позбавило їх мільйонів євро прибутків щороку та перспектив розвитку у цій галузі. Але, звісно, представникам фауни в Україні це мало допомогло. Загалом йдеться про загрозу для тисяч диких тварин різних видів — від великих хижаків до маленьких комах, які повністю залежать від людини і яких не так легко евакуювати, як домашнього той-тер’єра.

В Україні є кілька зоологічних парків, що входять до професійних європейських асоціацій або почали змінювати стандарти на прийняті в цих об’єднаннях. Проте більшість диких тварин у неволі тут — це не фахові реабілітаційні центри чи серйозні зоологічні парки з дотриманням стандартів та спеціалістами. Це крихітні звіринці або гігантські еко-біо-сафарі-парки, приватні чи напівкомунальні або взагалі нез’ясованої форми власності. Також це контактні звіринці й зоокуточки, цирки — державні і приватні, стаціонарні та шапіто. Це мисливські станції, де на живих тваринах тренують мисливських собак. Це просто поодинокі екзотичні улюбленці від папуг до пум. І власники у них різні — хтось кидає тварину напризволяще, навіть не повідомляючи нікого. Деяким щастить, коли їх підбирають волонтери чи військові. Такою була історія ведмедя, якого українські захисники ледве живим знайшли у клітці у приватному подвір’ї в Бахмуті. За кілька днів його змогли перевезти до Ведмежого притулку «Домажир» на Львівщині.

Більшість диких тварин у неволі тут — це не фахові реабілітаційні центри чи серйозні зоологічні парки з дотриманням стандартів та спеціалістами.

На фермі під Ямполем загинули майже всі тварини, але гімалайського ведмедя Борю з контузією після влучання снаряду у вольєр також врятували військові. Його спочатку привезли до ведмежого притулку «Біла скеля» на Київщині, а згодом відправили в реабілітаційний центр в Бельгію.

Деякі звіринці віддали частину колекції, аби зменшити навантаження на персонал і врятувати бодай частину фонду. Так зробили у місті Білицькому на Донеччині, передавши Центру порятунку диких тварин 12 левів, що вже живуть за кордоном у реабілітаційних центрах, а ведмежому притулку «Біла скеля» — полярну вовчицю Джа.

У деяких випадках персонал залишається з тваринами поруч до деокупації регіону або й досі перебуває під окупацією. Так, в окупації знаходиться Біосферний заповідник «Асканія-Нова» імені Фрідріха Фальц-Фейна з унікальною колекцією рідкісних тварин, що живуть у тому числі в напіввільних умовах на величезній території. В окупації приватні звіринці Бердянська, Маріуполя, Василівки.

Уже не існує звіринця в Новій Каховці, де більшість тварин загинула через підрив греблі та затоплення. Деяких викрали і вивезли росіяни, імітуючи гуманітарну активність в окупованих регіонах.

Уже не існує звіринця в Новій Каховці, де більшість тварин загинула через підрив греблі та затоплення.

Приватний звіринець з Харківщини «Фельдман Екопарк» евакуював частину тварин з-під обстрілів. При цьому багато особин не змогли вивезти, частина розбіглася. Одних звірів забирали з-під обстрілів з області до Харкова, який тоді теж постійно перебував під вогнем, когось — до більш безпечних регіонів. Лише кількох тварин активістам дозволили доправити в реабілітаційні центри за кордоном.

Звіринець «12 місяців» на Київщині потрапив під окупацію, пережив голодні часи й відсутність опалення. Евакуйовані були лише кілька найцінніших особин. Також частину тварин вивозив Харківський дельфінарій. Частину колекції змогли транспортувати з контактних звіринців Херсона вже після звільнення і з Менського зоопарку одразу після звільнення Чернігівщини.

Єдиний реабілітаційний центр із великими хижаками, який ризикнув тимчасово евакуювати всіх своїх ведмедів з Київської області через наближення бойових дій, — уже згаданий ведмежий притулок «Біла скеля». Але йдеться всього про сім ведмедів, тому на той момент це і стало можливим.

Київський, Миколаївський, Харківський і Одеський зоопарки, яким загрожувало наближення фронту, не евакуювали тварин, а навпаки, приймали звірів з областей та інших міст.

Тож попри спільні проблеми й загрози історії у звіринців різні та залежать від багатьох факторів. Більшість великих зоологічних парків і реабілітаційних центрів усе ж знаходяться на неокупованих територіях, де наразі немає активних воєнних дій. Але навіть вони стикаються з проблемами. Утримання диких тварин — це дуже дорого, це складна логістика обслуговування і забезпечення кормами, це вода та опалення, багато електрики, це подекуди незамінний навчений персонал, який може емігрувати чи піти на фронт.

Повномасштабна війна висвітлила проблему масового утримання диких тварин загалом. Відсутність ліцензування, стандартів, хаос із дикими тваринами у приватних власників та фактична відсутність контролю і відповідальності — усе це ще більше проявилося в екстремальних умовах. Хоча так само в екстремальних умовах ще більше проявляється людяність, завдяки якій тварин часто й рятують.

Відсутність ліцензування, стандартів, хаос із дикими тваринами у приватних власників — усе це ще більше проявилося в екстремальних умовах.

Крім того, стало очевидним, що скільки б протоколів не розробляли, але гарантованого алгоритму, як повністю врятувати умовний зоопарк, немає. Проте є алгоритми, як пережити голодні часи чи блекаути, зменшити шкоду. Це і називається планом дій на випадок надзвичайних ситуацій. В ідеалі профільні організації постійно готуються до війни, пожежі, втечі тигрів, потопу та нападу марсіан, бо дикі тварини — це величезна відповідальність.

Фото на обкладинці: Вовчиця Дора. Колишні власники залишили тварину у клітці на кордоні з Білоруссю. У центрі Дора тимчасово, після вирушить до реабілітаційного центру у Європі. 

Усі фото: Михайло Палінчак, спеціально для Bird in Flight

Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки ГО «Лабораторії журналістики суспільного інтересу» та проєкту Documenting Ukraine в Інституті гуманітарних наук у Відні (Institut für die Wissenschaften vom Menschen, IWM).