Чому у Швеції почали проєктувати псевдоісторичні будівлі

Змагання в неокласики

Нові квартали учасники конкурсу проєктували для району Фіркльоверн, де є як старі двоповерхові будинки 70-х років, так і дещо новіші восьмиповерхівки. У технічному завданні наголошувалося, що нова забудова не повинна імітувати або копіювати існуючу модерністську. Під «класичним стилем» мали на увазі архітектурні стилі Швеції до появи модернізму та функціоналізму 1930-х років, тобто неокласицизм, югенд-стиль та національний романтизм. Уперше в сучасній Швеції був зазначений конкретний архітектурний стиль у завданні. При цьому учасники мали готували лише проєкти фасадів — без планових чи просторових рішень. З вісімнадцяти робіт журі відібрало шість та передало їх на голосування громаді. Тепер троє переможців спроєктують нові будинки приблизно на 450 квартир.

Конкурс багато критикували, в тому числі і представники Національної спілки архітекторів Швеції. Навіть переможці відбору зізналися, що ідея проєктування будинків, які мають виглядати ніби зведені в минулому сторіччі, викликала у них сумніви. Місцеві політики переконували, що конкурс представляв перш за все інтереси мешканців містечка й вибір стилю базувався на опитуванні, яке протягом двох місяців проходило на сайті муніципалітету. Щоправда, у ньому взяли участь лише 670 мешканців — близько 1% від загальної кількості населення.

Серед прихильників конкурсу — шведська незалежна некомерційна організація Arkitekturupproret (зі шведської — «архітектурне повстання»). Вона займається поширенням «позачасових цінностей краси класичного будівництва» — пропагує архітектурне проєктування у традиційному стилі. Організація веде дискусію щодо вигляду новобудов та наголошує, що існує альтернатива «модерністським квадратним коробкам та будівлям, що хочуть вражати». Arkitekturupproret також збирає зразки сучасної «красивої» архітектури в Європі, і Київ, до речі, посідає почесне місце в її колекції. Серед публікацій цієї організації можна знайти захопливі відгуки про Воздвиженку, торговельно-офісний центр «Булгаков» на Подолі та готель 11 Mirrors.

Пережитки функціоналізму

Проєкт в Уппландс Весбі якраз і має потенціал стати шведською Воздвиженкою. При проєктуванні київських ЖК автори аргументували свої рішення спробою відтворити втрачені історичні риси чи «вписати» новобудову в історичне середовище без контрасту. Тоді як архітектурний конкурс в Уппландс Весбі є категоричним запереченням навколишньої забудови часів функціоналізму. І хоча містобудівний контекст та мета цих проєктів протилежні, містяни в результаті отримують те ж саме — псевдоісторичну архітектуру.

Питання псевдоісторичної архітектури зазвичай постає у країнах, що пережили період функціоналізму та раціоналізму, — ці напрямки у ХХ сторіччі прийшли на зміну так званій традиційній архітектурі. Вони стали відповіддю на виклики часу, адже завдяки стандартизації та спрощенню типових рішень можна було забезпечити житлом містян, кількість яких зростала, у міжвоєнний період та відродити населені пункти після Другої світової.

Поняття сучасної архітектури початку ХХІ сторіччя, яка заступила функціоналізм, ще є недостатньо сформованим і вміщує в себе чимало напрямів — і постмодернізм, і хай-тек, і вже зазначений псевдоісторизм. Термін «сучасна архітектура» важко визначити як у глобальному, так і в локальному контексті. Він швидше є узагальненим наслідком різних факторів та тенденцій. Серед негативних чинників — і прагнення архітектора самоствердитися та створити «вау-архітектуру», і відсутність стратегічного плану розвитку міст на державному рівні, і часто навіть недалекоглядність забудовників. Саме тому частина громади, що виступає проти сучасної архітектури, не обов’язково заперечує право на створення нового — скоріше у неї є питання до якості й доцільності того, що будується сьогодні.

Певно, альтернативу громада шукає не в утилітарності функціоналізму, коли будинки часто позбавлені індивідуальності, а середовище є недостатньо комфортним. Скоріше на думку спадає класична архітектура, адже багато хто чудово почувається серед вузьких вуличок старого міста, де масштаб і висотність забудови зручні для людини. До того ж фасади будинків з багатьма деталями та вивіреними пропорціями класичних архітектурних елементів сприймаються нашим мозком як щось красиве. Додаймо до цього ностальгічні мотиви — ось і відповідь містян на питання, де шукати архітектурні рішення для комфортного середовища: у класичній архітектурі.

Варто зазначити, що мешканці шведського міста непогано виконали свою частину інтуїтивного аналізу і пошуку рішення серед відомих їм варіантів. І проблема не в тому, що «неархітектори» не розуміються на сучасній архітектурі та їм не вистачає смаку чи освіти, як про це часто говорять спеціалісти. Перш за все проблема в тому, що так звані сучасні архітектурні рішення, запропоновані фахівцями, часто не про комфортне міське середовище.

Таким чином, у сучасних містопланувальників, архітекторів та політиків є як мінімум два завдання. Перше — відповідно до реалій ХХІ сторіччя створити таке нове архітектурне середовище, де якість життя буде принаймні не гірша, ніж в історичній частині міста. Друге — вибудовувати діалог між старим та новим у міському ландшафті з повагою. З 1960-х років ЮНЕСКО вже напрацювала низку документів, що мають захистити історичну спадщину в умовах динамічного розвитку міст. Останній із них — Віденський меморандум — зазначає, що «…сучаснiй архiтектурi слід уникати будь-яких форм псевдоісторичного проєктування, оскільки воно суперечить i iсторiї, i сучасності. Один історичний погляд не повинен витісняти всi iншi, оскiльки iсторiя має залишатися такою, якою вона є».

Основне завдання експертів на сьогоднішній день — що в Україні, що у Швеції — зробити так, щоб дискусія стосовно «красивої» псевдоісторичної архітектури нарешті втратила свою актуальність. Досягти цього можна лише залучивши громаду та всі зацікавлені сторони до чесного діалогу, визначивши спільні цінності й майбутні напрямки розвитку. Для початку варто просто дозволити історії бути історією, знайти місце і для традиційної архітектури, і для модернізму. Беручи найкраще з досвіду минулого, слід усе ж створювати чесне нове міське середовище, в центрі якого є не чиїсь особисті амбіції, а потреби людей.