Кино

«Привиди садиби Блай»: У міру моторошний хоррор про те, що пекло — це ми самі

На Netflix вийшов черговий серіал про будинок з привидами — «Привиди садиби Блай». Це продовження тепер уже хоррор-антології, розпочатої минулого року десятисерійником «Привиди будинку на пагорбі». За постановку відповідає американець Майк Фленаган, який знімає хоррори останні десять років. З майже однакових доданків він перезібрав нову історію — значно менш страшну, але значно трагічнішу та меланхолійнішу. Останнє, щоправда, сподобалося вочевидь не всім. Марія Педоренко розповідає, чи вдалося Фленагану знову зробити цікавою класичну оповідь про будинок з секретом і залишитися вірним собі.

Ще секунда — і смерть! Міс Деніель Клейтон, молода американка в Лондоні, ледь не потрапляє під колеса кеба. Таксі несеться вдалину, залишаючи дівчину в жаху. Але не через страх раптової загибелі — у вікні авто, що пролетіло повз, вона бачить чорну постать з палаючими очима. Мить, щоб прийти в себе, і міс Клейтон біжить далі — на неї чекає співбесіда. Генрі Вінгрейв, королівський адвокат, уже пів року безуспішно шукає нову гувернантку своїм племінникам-сиротам. Юні Флора та Майлз, за ​​його словами, діти виняткові, але проблемні. Щоправда, відлякує здобувачок аж ніяк не це. Для попередньої гувернантки робота в садибі Блай стала останньою: дівчина знайшла свою смерть у ставку біля будинку.

TCDHAOF_ZX003-min

Майк Фленаган не зраджує собі: через рік після успіху «Привидів будинку на пагорбі» Netflix під його керівництвом випустив черговий серіал про будинок з секретом. Нові герої, нова країна, новий період (невичерпна жила 80-х) і старий, як світ хоррорів, сюжет. Фленаган, режисер на службі у любителів жахів, вирішив не просто піти уторованим шляхом, але і зробити з нього свою хоррор-антологію.

Нові герої, нова країна, новий період і старий, як світ хоррорів, сюжет.

режисер фільмів «Лікар Сон», «Гра Джеральда», «Окулус»

В основі нового сезону — «Поворот гвинта» Генрі Джеймса, повість, за останні пів століття екранізована не менше 15 разів. Тільки цього року — двічі. До Фленагана була, м’яко кажучи, невдала спроба Флорії Сигізмунді: фільм The Turning (або просто «Няня» в російськомовній локалізації) виявився настільки невиразним, наскільки багатообіцяючим був його акторський склад. При цьому постановниця вирішила зіграти на ключовому прийомі повісті Джеймса — ненадійній оповідачці (спойлер: у Сигізмунді няня начебто галюцинує на тлі психічного розладу). Фленагану ж такі ігри не властиві. У його роботах привиди та інші потойбічні гості зовсім не плід чужої уяви.

зняла The Runaways з Крістен Стюарт та Дакотою Фаннінг, майже 30 років робить відеокліпи, наприклад для Боуї, Менсона, Агілери й Кеті Перрі

Фінн Вулфхард із Stranger Things, Бруклін Прінс із Project Florida та Маккензі Девіс з епізоду Black Mirror про Сан-Джуніпер

TCDHAOF_ZX029-min

Не властива режисерові і гра у гостросоціальні метафори. В епоху розквіту соціального хоррора, де форми жаху набувають венеричні захворювання, расизм, класова нерівність або дисфункціональні сім’ї, у Фленагана примари — це всього лише примари. Тобто у буквальному розумінні неупокоєні душі мерців.

Але і відвертатися від актуальних проблем серіал не поспішає. «Скляна стеля», сексуальні домагання, психологічне насильство, безправність ЛГБТ-персон — усі ці теми різною мірою отримують свою порцію екранного часу. У «Примарах садиби Блай» хоррор і соціальна несправедливість співіснують, часом зливаючись, але не замінюючи одне одного.

В епоху розквіту соціального хоррора, де форми жаху набувають венеричні захворювання, расизм, класова нерівність або дисфункціональні сім’ї, у Фленагана примари — це всього лише примари.

Мабуть, знайдуться ті, хто дорікне серіалу в заграванні з «лівою проблематикою», кричачи, що у 1980-х такого не було. Але тільки на самому старті серіалу Фленаган, свідомо чи ні, цитує «Ділову жінку» Майка Ніколса. Це драмеді про американку, готову на різні хитрощі, щоб досягти успіху в роботі. Після 32 років про фільм (на відміну від інших кіноробіт того часу) не скажеш, що він did not aged well. Навпаки — легка на перший погляд «Ділова жінка» залишається потужним і актуальним висловлюванням не тільки про бар’єри на шляху до бажаної кар’єри, а й, зокрема, про внутрішню мізогінію. «Привиди садиби Блай» між тим у підсумку теж виявляється зовсім не тим, чого від серіалу чекали.

TCDHAOF_ZX015-min

Після прем’єри «Привидів будинку на пагорбі» історію розібрали на експлейнери — самі тільки заховані в інтер’єрі обличчя та силуети привидів спровокували глядачів на повторний перегляд. Гра продовжилася і цього разу. Найчастішим гостем, до слова, виявився чумний лікар.

Але самих прихованих примар глядачам другого сезону не вистачило: головна претензія полягає в тому, що серіал зовсім не лякає. Тут дійсно немає моментів, які можна порівняти за жахом з торішньою історією про леді з зігнутою шиєю. Не спрацьовують навіть джампскери — наростання саспенсу перекриває почуття нескінченного смутку, яке йде в ногу. Спочатку ледь відчутного, але чим далі вглиб сезону, тим менш стриманого. До смаку це виявилося далеко не всім. На Rotten Tomatoes оцінка глядачів ледь перевалила за 60%. Серед негативних епітетів — «готична мильна опера», а все тому, що на півдорозі історія про привидів робить свій «поворот гвинта» і виявляється перш за все історією про кохання.

На півдорозі історія про привидів робить свій «поворот гвинта» і виявляється перш за все історією про кохання.

Причому Фленаган заявляє про це з порога. «По-справжньому кохати когось — означає розуміти, що праця, вкладена в це кохання, варта болю від втрати цієї людини», — вимовляє один із героїв на передвесільному обіді. Це відбувається на самому початку першого епізоду, і без контексту настільки важливі слова здаються частиною похмурого тосту «за здоров’я молодих». Але з часом «Привиди садиби Блай» повільно зайде на територію «Вічного сяйва чистого розуму» (і зовсім трохи «Щоденника пам’яті»). Як можна здогадатися, зв’язуючий для усіх елемент лежить у площині пам’яті.

Саме тут Фленаган закладає головну думку серіалу: наше пекло рукотворне, а точніше, створене в нашій голові. Безцінний скарб спогадів може одночасно бути і заспокоєнням, і прокляттям, а нескінченний серфінг хвилями пам’яті — дорогою в безодню. Спогади у Фленагана такі ж відчутні, як і примари. Але що б у спогадах не відбувалося, якими б болючими або травмуючими вони не були, за всім цим стоїть тільки одна людина. Власник цих спогадів.


Усі фото: Everett Collection

64

75

25
22

Більше матеріалів