Кіно

Війна тільки починається: «Відблиск» Валентина Васяновича — один із головних українських фільмів наступного року

«Відблиск» став першою за останні 29 років українською картиною, яка змагається за «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю. Алекс Малишенко подивився стрічку Валентина Васяновича та розповідає, яким вийшов фільм про війну та все, що вона лишає після себе.

Перш ніж говорити про «Відблиск», варто згадати, що два роки тому минула робота Валентина Васяновича «Атлантида» взяла у Венеції премію в секції «Горизонти». Для міжнародного глядача це була дуже неочікувана історія: з одного боку, зрозумілий антиутопічний світ та екологічна тематика, з іншого — гостре політичне висловлювання, яке постулювало перемогу України у війні з Росією.

«Відблиск» певним чином спирається на попередні здобутки. Він знову пропонує нам зробити стрибок у часі, але цього разу не до кінця війни, а до її початку. З огляду на спільну кіномову, політичність висловлювання, залучення акторів без професійної освіти (хоча значно менше, ніж раніше) не буде помилкою сказати, що це — приквел «Атлантиди».

З огляду на спільну кіномову, політичність висловлювання, залучення акторів без професійної освіти не буде помилкою сказати, що це — приквел «Атлантиди».

Зараз буде трохи спойлерів, але не більше, ніж в офіційному синопсисі.

Отже, ми опиняємося восени 2014-го. Сергій (Роман Луцький — «Сторожова застава», «Віддана») працює хірургом в обласній лікарні, часто оперує поранених із фронту. Згодом він вирішує піти на війну, де потрапляє у полон. Після звільнення за обміном Сергій намагається адаптуватися до нової реальності та знайти спільну мову з власною донькою.

«Відблиск» Валентин Васянович

Простір фільму фактично поділений на два світи — воєнний і мирний. Це дозволяє картині вийти за межі кіно про війну і стати у ряд екзистенційних драм. А зважаючи на фестивальну історію «Відблиску», йому вже можна пророкувати долю однієї з головних українських стрічок наступного року.

Воєнний світ буде дещо знайомий тим, хто бачив інше українське кіно про окуповані території — «Погані дороги» Наталії Ворожбит чи «Забуті» Дарії Онищенко. Васянович, як і його колеги, теж намагається правдиво відтворити те, що відбувається у застінках так званої ДНР. У цьому він частково спирається на досвід Станіслава Асєєва — українського письменника, журналіста і колишнього полоненого, який зіграв у «Відблиску» роль офіцера ФСБ та виступив консультантом фільму. Це знання реального бекграунду перетворює сцени катування у стрічці на тортури і для глядача.

Картина Васяновича певним чином вступає у полеміку з американським фільмом про полювання на Усаму бен Ладена «Тридцять хвилин по півночі» Кетрін Біґелоу. У її стрічці, також частково заснованій на реальних подіях, тортури виправдовувалися як «зло заради блага». Через це фільм бойкотували і провели спеціальне розслідування у лавах спецслужб. Васянович же бачить у тортурах безжальний і беззмістовний процес.

«Відблиск» Валентин Васянович

Утім, сам режисерський стиль, який візуально нагадує водночас манеру Веса Андерсона з його нав’язливим центруванням і Роя Андерссона з дальніми планами й живими діорамами, створює простір для критики картини через естетизацію насилля. Але дальні плани — це необхідність кінематографічного світу «Відблиску», і Васянович радо позбувається жорстокості у наступних актах.

Загалом його намір можна порівняти із методом американського режисера Сема Пекінпи: той будував токсичні мачистські світи, де насилля було головним аргументом у розв’язанні конфлікту, але водночас намагався показати всю непривабливість такої жорстокості. Герої Пекінпи навіть мають дещо спільне з героями Васяновича. Вони живуть у світі, який змінюється незалежно від їхнього бажання, і пошук свого місця стає для них своєрідним екзистенційним викликом.

Герої Васяновича живуть у світі, який змінюється незалежно від їхнього бажання.

«Відблиск» Валентин Васянович

Слово «екзистенційність» добре описує те, що показує нам Валентин Васянович, змушуючи не лише розглядати наповнення кадру і стежити за діями персонажів, а й розмірковувати над побаченим. Недаремно «Відблиск» у міжнародному прокаті називається Reflection — словом, яке охоплює значення і «відображення», і «рефлексія» над чимось.

Слово «екзистенційність» добре описує те, що показує нам Васянович.

Другий умовний світ фільму, мирний, присвячений намаганню осягнути розрив між воєнним та звичайним життям. Тим, куди герой приносить тягар пережитого на війні, яким не може поділитися навіть із близькими. Режисер показує цей кодекс поствоєнного мовчання та непросту адаптацію героя.

Дивлячись «Відблиск», ви, скоріше за все, будете думати про жорстокість війни та особистий вибір, про смерть і життя після неї, про буддистську і християнську концепцію душі й навіть трохи про привидів. Для когось це виявиться приємним досвідом заглиблення у себе, а хтось буде страждати від довгих сцен і складної кіномови. Як показують перші критичні відгуки, обидва відчуття легітимні.

4 389

58

55
137

Більше матеріалів