Музика

Бетховен був темношкірим. Це не точно, але важливо

Хештег #BeethovenWasBlack, що набирає популярність, звучить як ще одне гасло руху Black Lives Matter, проте теорії про африканське коріння композитора вже більше 100 років. Редакторка рубрики «Музика» Іра Грищенко розповідає, якого кольору насправді був Бетховен і чому він усім набрид.

Цього року Людвігу ван Бетховену виповнилося б 250 років, і якби не пандемія, 2020-й був би наповнений святковими подіями з нагоди ювілею. Більшість заходів скасували, але без уваги класик не залишився. Ідею про те, що німецький композитор був темношкірим, сьогодні обговорюють так само, як і п’ять, і п’ятдесят, і сто років тому. Але якщо раніше тема не виходила за межі кола тих, хто цікавиться класичною музикою, то в 2020-му, коли на мем можна перетворити що завгодно, історія розійшлася ширше.

@tutweezyy

Beethoven was black you say?? @kmoorethegoat ##beethovenwasblack ##beethoven ##foryou

♬ original sound - TheRealTutweezy

Бетховен — мавр

Британський композитор і диригент Семюел Кольрідж-Тейлор був дитиною змішаного шлюбу: мати — англійка, батько — зі Сьєрра-Леоне. Кар’єра Кольріджа-Тейлора складалася непогано, під час туру Сполученими Штатами музикант навіть зустрівся з Теодором Рузвельтом у Білому домі. При цьому композитор не шукав легких шляхів — він всіляко підкреслював свою ідентичність і намагався інтегрувати традиції африканської музики в свої твори.

Але в цьому ж турі Штатами на нього чекав не тільки привітний прийом. Говорячи потім з пресою про дискримінацію, Кольрідж-Тейлор раптом згадав Бетховена і заявив: «Якби найбільший з усіх музикантів був живий сьогодні, то не зміг би отримати кімнату в готелі в деяких американських містах». Він уточнив, що знаходить у собі вражаючу зовнішню схожість з Бетховеном і вважає, у того теж було африканське коріння. Оскільки Кольрідж-Тейлор заявив це в 1907-му, через 80 років після смерті Бетховена, звіряти їхні риси можна було вже тільки за зображеннями.

На доказ теорії «чорного Бетховена» до сих пір часто наводять спогади сучасників про зовнішність композитора, якого прозвали Мавром та Іспанцем через смагляву шкіру й темне волосся.

Прихильники цієї ідеї також побачили на посмертній масці Бетховена повні губи і широкий ніс, а на картинах — пишну неслухняну шевелюру. Десятиліттями люди розглядають зображення Бетховена і обговорюють, наскільки його риси є «негроїдними».

Картини, на яких у композитора явно біла шкіра, не заважають і без того не надто стрункій теорії — їх називають прикладом вайтвошингу (відбілювання). Термін зазвичай використовується в контексті кіно, коли ролі кольорових героїв виконують білі актори, але може застосовуватися і в інших випадках. Так, шевальє де Сен-Жоржа, сина французького плантатора та його чорношкірої рабині, називали «чорним Моцартом», а згаданого Семюела Кольрідж-Тейлора — «африканським Малером». Подібні порівняння повинні були поставити їх в один ряд з більш успішними білими колегами, але в дійсності знеособлювали музикантів, позбавляли їх власного імені та значущості.

Шевальє де Сен-Жоржа, сина французького плантатора та його чорношкірої рабині, називали «чорним Моцартом», а Семюела Кольрідж-Тейлора — «африканським Малером».

німецький композитор Густав Малер, один із провідних диригентів свого часу

Свідки чорного Бетховена люблять говорити (ніби це щось доводить), що той мав дружні стосунки з композитором і скрипалем Джорджем Бріджтауером, якого називали «африканським принцем» (батько Джорджа був з Барбадосу). Цікаво, що Бетховен і справді поводився прихильно по відношенню до молодого музиканта, навіть написав для Бріджтауера сонату, але після сварки (нібито через жінку) замінив в посвяті ім’я Бріджтауера на скрипаля Родольфа Крейцера. У результаті твір став широко відомий саме як «Крейцерова соната».

Зараз подібні доводи про африканське походження Бетховена здаються не дуже переконливими, а сама теорія виглядає скоріше як симетрична відповідь на поширений вайтвошинг, тобто як навмисний блеквошинг.

Бетховен — маніфест

Уже в 1940-х ідею про Бетховена-мавра популяризував ямайський історик Джоель Август Роджерс, зібравши всі аргументи в своїй роботі «Стать та раса». Але ніяких переконливих фактів він також не оприлюднював.

Те, що вся ця історія — не стільки містифікація, скільки маніфест, стало ще очевидніше, коли заяви «Бетховен — чорний» зазвучали в 1960-х в ході боротьби за цивільні права в США.

Активіста Стоклі Кармайкла обурювало поширене переконання, що культура білої Європи перевершує культуру темношкірих. «Бетховен був такий же чорний, як ви і я, нам про це просто не говорять», — заявляв він на зустрічі зі студентами-афроамериканцями в Сіетлі. За кілька років до цього інший активіст, Малкольм Ікс, сказав в інтерв’ю журналу Playboy, що батько Бетховена був мавром.

«Бетховен був такий же чорний, як ви і я, нам про це просто не говорять».

Про Бетховена-мавра розповідало і радіо Сан-Франциско, яке транслювало афроамериканську музику, а в 1969-му музичний журнал Rolling Stone випустив статтю «Бетховен був чорним і пишався цим!».

Заяви вже не могли залишатися непоміченими.

У 1988 році два білих студента зі Стенфордського університету після дискусії про музику і расу розмалювали плакат з Бетховеном, надавши композитору виражених афроамериканських рис. Критики визнали цей вчинок проявом расизму.

6793b7b7fc90c12f8e80797e10bab2b0

У 2007 році південноафриканська письменниця Надін Гордимер опублікувала збірник оповідань під назвою «Бетховен на 1/16 був чорним». Головна історія оповідала про йоганнесбурзького викладача змішаної раси, який шукав свою ідентичність. Схоже, твердження «Бетховен — чорний» остаточно стало тропом, безпосередньо не пов’язаним з композитором. Що, втім, не означає, що Бетховена залишили в спокої.

Так був чи не був?

У 2015-му вийшов альбом Beethoven Was African з сонатами композитора, написаними для піаніно. Варто відзначити, що зовнішність Бетховена — не єдиний аргумент на користь його нехрестоматійного походження. Послідовники теорії вважають, що у творах композитора є поліритмія, невластива європейській музичній традиції. Мабуть, припускають, що це поклик предків спонукав його звернутися до африканських мотивів. Як приклад часто наводять фортепіанну сонату № 32, через яку Бетховену мало не приписують винахід джазу.

Історики й теоретики музики швидше відмахувалися — мовляв, там і спростовувати особливо нічого. Хіба що Ніколас Райнхарт зробив докладний розбір у своїй статті 2013 року «Чорний Бетховен і расова політика музичної історії». Опус на 13 сторінок автор почав зі слів «Чи був Бетховен чорним? Ні, звичайно ж, не був », тим самим позначивши, що кульмінація цієї теорії зовсім не в її доведенні або спростуванні, а в розумінні, про що вона насправді.

Питання «чи був Бетховен темношкірим?» завжди було риторичним. Не тому, що відповідь очевидна, а тому, що важливе саме питання, яке породжує багато інших питань. Чи став би Бетховен настільки знаменитим, якби дійсно був африканського походження? Чи має раса значення, коли йдеться про музику і талант?

Питання «чи був Бетховен темношкірим?» завжди було риторичним.

Ймовірно, активні пропагандисти ідеї про Бетховена-мавра насправді ніколи не вірили в неї. Але з її допомогою запускали дискусію про те, чому в пантеоні класиків неможливо уявити небілого композитора. А те, що багато хто, не вникнувши, все ж увірував у темношкірого Бетховена, лише допомогло ідеї поширитися.

Діра розміром з Бетховена

Важливо також додати, що каталізатором дискусії послужив навіть не стільки рух Black Lives Matter, скільки ювілей Бетховена. Ще до пандемії, коли всі намічені концерти і урочистості ще не були скасовані, деякі музикознавці й композитори заговорили про те, що така помпа — це вже занадто. Композитор Шарлотт Зайтер, виступаючи в Будинку Бетховена в Бонні, заявила, що втомилася як від самого Бетховена, так і від культу його геніальності. А доцент кафедри музики Коледжу Сміта Андреа Мур на сторінках Chicago Tribune взагалі закликала ввести річний мораторій на Бетховена. Мовляв, його музики і так досить навколо, тому саме час скористатися «дірою розміром з Бетховена», щоб нарешті з’явилася нова музика.

Вийшло так, що втома, яка накопичилася від великого і всюдисущого Бетховена, помножена на проблематику BLM, у 2020 році змусила згадати про несправедливо обділених увагою композиторів. Показовий приклад — Джуліус Істмен. Цей музикант був важливою частиною нью-йоркської культури 1970-х, висловлювався на політичні теми, був відкритим геєм і не соромився називати свої твори Evil Nigger, Crazy Nigger та Gay Guerrilla. Він закінчив життя бездомним у парку і тільки в останні роки став дійсно популярний. Істмен не особливо вписувався в образ композитора, якого зазвичай вивчають на уроках музики, і лише зараз він може отримати посмертний шанс протиснутися в «діру», що звільнилася від Бетховена.


У колажі на обкладинці використано зображення Wikimedia Commons

27

317

46
27

Більше матеріалів