Музика

Організатор Next Sound Андрій Кириченко: «Якщо людина з дитинства слухає тільки примітивну музику, складні твори вже не зрозуміє»

Влітку Андрій Кириченко влаштовував концерти для безлюдних полян, озвучував картини Марії Примаченко і вивчав вплив музики на мозок. У планах на осінь — запис похоронної композиції для крематоріїв. В інтерв'ю Bird in Flight Кириченко розповів, чим ще можна зайнятися на карантині, як музика допомагає при деменції та чому з артистами краще не говорити про політику.

Андрій Кириченко на електронній сцені вже близько 20 років. Увесь цей час він видає музику, виступає в Україні й за кордоном. Його музичні проєкти часто включають у себе інші форми мистецтва (живопис, медіаарт), тому творчість Кириченка знаходить місце і на бієнале, і в галереї, і на вулиці.

У 2000-х він брав участь в організації важливого для української електронної сцени фестивалю «Деталі звуку», а останні сім років займався фестивалем експериментальної музики і медіаарту Next Sound. Тут він збирає як українських артистів, так і актуальних електронників з різних країн (Алессандро Кортіна, Emptyset, Abyss X, Zoviet France й багатьох інших).

Цього року Next Sound, як і багато фестивалів, не відбудеться. Тепер у Кириченка більше часу на власну музику, подорожі Україною та роздуми про те, як пояснити магію творчості.

Останнім часом ти постив короткі відео, на яких грав музику для річок, гір, лісів. Це так ти проводиш карантин?

Так, дуже продуктивно. У мене є ще кілька ідей: записати ролик біля кар’єрів з видобутку залізної руди в Кривому Розі та біля крематорію в Києві.

Кар’єри в Кривому Розі виглядають просто неймовірно — там можна сміливо знімати постапокаліптичний фільм. Не хочу лицемірити і говорити, що людство жахливо калічить Землю, і при цьому користуватися досягненнями цивілізації. Але подвійне відчуття все ж виникає, коли дивишся на такі кадри.

А чому біля крематорію?

Ідея виникла просто тому, що місце гарне. Але потім я почав думати, що саме там зіграти, яким повинен бути посил. Кілька місяців тому помер мій дід, а незадовго до нього і моя бабуся. Обох кремували. Я зрозумів, що хочу зробити похоронну композицію, але ідейно таку, як у Брайана Іно в альбомі Music for Airports, — заспокійливу, яка примиряє родичів з втратою, налаштовує на те, що, незважаючи на горе, життя триває. У мене довго не виходив такий реквієм, але зараз, мені здається, нарешті вдається непогано.

У тебе є навіть відео з наслідуванням Кейджа, але чому коротше за оригінал?

Є й повна версія посвяти Кейджу, але в нинішній час навряд чи хтось буде дивитися так багато нехай і умовної, але тиші. Якби Кейдж жив зараз, його композиція називалася б «15 секунд для сторіс інстаграму».

Ти нещодавно виступав на фестивалі Bouquet Kyiv Stage з аудіотрібьютом Марії Примаченко, і в описі заходу значилося, що в її роботах ти знайшов джерело магічного стилю мислення. Як цей стиль мислення співвідноситься з музикою? Що це в принципі означає?

Я переконаний, що коли художники чи музиканти знаходяться у стані творчого потоку, вони не замислюються про сенс своєї творчості, а якщо і замислюються, то вже заднім числом — ніби вимушено раціоналізують і придумують якісь описи. Бувають винятки, коли спочатку з’являється концепція, а потім йде реалізація. Але це скоріше про сучасні форми медіаарту та цифрового мистецтва.

А у випадку з картинами Примаченко мені зрозуміло, що творила вона лише тому, що хотіла творити. Просто не могла не писати свої картини і ніяким особливим змістом їх не наділяла. Я додав до них музичну складову, а хлопці з Blck_Box допомогли створити з цього всього аудіовізуальну казку. Причому ту просту мету, яка була в роботах Марії, — «я хочу дарувати людям радість» — ми залишили незмінною. Хіба це не магія — те, як працює в людині творчий потік?

Примаченко творила лише тому, що хотіла творити. Свої картини вона ніяким особливим змістом не наділяла. Я додав до них музичну складову.

_DSC1682-min

По-твоєму, можна вбити всю магію, якщо не віддаватися потоку, а, наприклад, писати музику під замовлення? Будь це комерційне замовлення або запит аудиторії.

Коли є конкретна задача і потрібно, наприклад, написати саундтрек до фільму або зробити музику для інсталяції, це теж творча діяльність, вона може і повинна бути креативною і потоковою. Але це в ідеалі. Якщо музика робиться за шаблоном, механічно, то вся магія творчості йде.

Чим ще ти зайнятий у цей період майже без виступів і фестивалів?

За карантин прочитав вісім книг: три художні і п’ять про мислення і мозок. Ну і музикою, звичайно ж, був зайнятий. Зробив нові танцювальну і камерну програми з цих роликів на природі. Досить продуктивно проходить рік.

П’ять книг про мислення і мозок? Що так захопило?

Мені було незрозуміло, чому одні твори мистецтва більше відгукуються в аудиторії, а інші — менше. Ще мені цікавий процес створення творчого продукту, те, як мозок придумує щось нове, за допомогою яких механізмів. Хтось каже, що творчість — це божественне провидіння, хтось — що енергія на чакрі вішудха, ще хтось — що якісь високі вібрації. Треба ж було дізнатися, як це виглядає з наукової точки зору.

І що ти дізнався?

У своїй лекції з історії експериментальної музики я висував гіпотезу про те, що спосіб сприйняття музики у нас визначається культурою. Якби Піфагор і Арістотель інакше будували ранню музичну теорію, то західна музична культура формувалася б по-іншому і поняття про гармонію і музичну красу були б іншими.

Виявилося, що це дійсно так. Наприклад, деякі ізольовані племена Амазонії з задоволенням сприймають звуковий дисонанс.

Тобто ніхто їм не міг розповісти, яку музику вважати красивою і приємною, і в результаті їм подобається така музика, яку ми не змогли б слухати без роздратування?

Так. Як ти навчиш слухову кору мозку, так вона і буде сприймати музику. І якщо людина з дитинства слухає тільки дуже примітивну, одноманітну музику, то розуміти більш складні музичні твори у неї не вийде.

Як усі ці знання про мозок застосовувати у створенні музики?

Якщо максимально спростити, то є три головні факти. По-перше, музика прямо зав’язана на нейромедіаторі дофаміні, отже, усі лайфхаки про дофамін підходять і для створення музики. Наприклад, почати десять нових композицій набагато приємніше, ніж закінчити дві. Це відома проблема музикантів, особливо початківців, — сидіти на голці швидкого і дешевого дофаміну.

Другий момент: у створенні музики бере участь DMN (default mode network) — нейронна мережа пасивного режиму роботи мозку. Це означає, що для початку роботи творцеві потрібні ввідні дані або різні надихаючі стимули — інше мистецтво, якась література або життєві переживання. А потім — стан спокою, наприклад медитація або відпочинок, але без телевізора або мобільного в руках, щоб усе це переварилося і дозріло.

І третій цікавий факт — освоєння музичного інструменту дуже сприятливо впливає на мозок. Це не тільки розширює творчий діапазон, а й знижує ймовірність таких хвороб у старості, як деменція і Альцгеймера.

Ще музикотерапію використовують при синдромі Туретта, заїканні, втраті мови після інсульту, стресі. Ти вже приблизно розбираєшся, як це все влаштовано? Як музика нас лікує і «лагодить»?

Заняття музикою дуже добре розвивають мозочок, премоторну і моторну кору, які відповідають за рухи тіла, розвивають таламус, що відповідає за пам’ять, збільшують кількість зв’язків між лівою та правою півкулею. Тобто люди просто прокачують свій мозок, тримають його в тонусі, і він через це повільніше старіє і в’яне. А ще заняття музикою розвивають здатність мозку самовідновлюватися і перебудовувати зруйновані нейронні зв’язки — це якраз і допомагає при інсульті, заїканні й синдромі Туретта.

Ти згадав про свою лекцію. Почав викладати?

Так, у минулому навчальному році я працював викладачем на кафедрі медіакомунікацій Харківського національного університету імені Каразіна. Курс називався Sound Art/Sound Design. Мене просили продовжувати, але я змушений був відмовитися. Постійно їздити з Києва до Харкова на лекції досить затратно за часом, та й зарплата в підсумку покривала тільки витрати на дорогу.

Зараз багато говорять про розквіт електронної сцени в Україні. Схоже, що молода аудиторія думає, ніби до недавнього часу і не було ніякої сцени — може, максимум Казантип…

У людей взагалі пам’ять коротка, все швидко забувається, а зараз майже миттєво. Та й розбиратися мало хто хоче.

Але є фактори, які дійсно сприяли піднесенню сцени: війна в Україні стала причиною переселення артистів і художників, трохи опустилася ціна на оренду обладнання, підріс професіоналізм в івент-сфері, прийшли лоукостери. Багато хто почав займатися музикою просто тому, що це стало дешевше. Усе разом і призвело до зростання кількості вечірок, фестивалів. Тому багатьом і здається, що раніше нічого не було, а в 2014-му раптом усе стало відбуватися.

Насправді дуже важливо розповідати про історію електронної музики — це допоможе рухатися далі, придумувати нові змісти і контексти, а не повторювати одне і те ж знову і знову.

Багато хто почав займатися музикою просто тому, що це стало дешевше.

_DSC1669-min

Чи відбулося насправді за останні роки щось таке значуще в цій сфері, що з часом не зітреться для наступного покоління?

Складно сказати. Можливо, запам’ятаються тусовки біля Кабміну.

Зараз жваво обговорюють тему громадянської позиції артистів. Як думаєш, чи зобов’язані артисти її проявляти?

Мені дуже не подобається інтернет-булінг, коли активісти накидаються на музиканта за те, що він не має своєї думки або не висловився на ту чи іншу актуальну тему. Деякі творчі люди просто недостатньо інформовані, не розуміють усіх наслідків і того, хто зацікавлений у соціально-культурних питаннях. Краще у таких людей взагалі не питати їх думки якраз тому, що вони можуть впливати на своїх фанатів.

Я поважаю, коли у людини є певна громадянська позиція і думка, що ґрунтується на фактах і логічних висновках. Але якщо ти артист і не розбираєшся в політичній ситуації в силу різних причин — просто мовчи або спочатку розберися, а потім висловлюйся. Головне — у тебе є право зберігати мовчання.

Якщо ти артист і не розбираєшся в політичній ситуації — краще мовчи.

Найчастіше соціальна повістка асоціюється з репом, роком — будь-якою вербальною музикою, в якій можна буквально озвучити певні думки. А як йдуть справи з електронікою?

Ті, хто робить музику без слів, можуть використовувати своє ім’я, свій бренд для підтримки якоїсь актуальної, резонансної події — банально написати про неї в соцмережах. Або можуть просто брати участь у протестних акціях.

Ще можна написати трек хоч і без слів, але, наприклад, з семплами протестної акції. Або дати йому промовисту назву. Знаєш приклади, коли в такій музиці зчитувалася не тільки концепція, посил, але і той самий творчий потік?

Мені з такої протестної творчості найбільше подобається проєкт Muslimgauze. Ця музика однаково добре працює як без контексту — сама по собі, як цілісний творчий продукт, — так і в контексті певної громадянської позиції. Ходили чутки, що саме за цю позицію артиста й отруїли спецслужби. Взагалі, приклади вдалі є, але і невдалих — достатньо.

На День незалежності влада організувала виступ артистів з попурі. Багато хто схвалив — мовляв, нарешті зазвучав не офіціоз, а дійсно популярна музика, вже яка є. Що ти про все це думаєш?

Я не фанат потурання публіці. Якщо ми постійно будемо давати людям тільки те, що вони хочуть бачити і чути, то потрапимо в залежність від середньостатистичної думки і потреб на рівні хліба й видовищ. Потрібно відкривати людям нове і створювати для них культурно-споживчий виклик. Інакше ми можемо закінчити як у фільмі «Ідіократія».


Фото: Віталій Маріаш

британський електронний музикант заснував його після вторгнення Ізраїлю в Ліван і пропагував пропалестинські ідеї

584

72

27
22

Більше матеріалів