Опыт

Дивись і вчись: Чому важливо вивчати фотографію, перш ніж почати знімати

Ірина Попова розмірковує про те, що в першу чергу необхідно творчій людині, щоб реалізувати себе в фотографії, — знання чи ідеї, чужі приклади чи безстрашність. І наскільки важливо знати історію та вчити теорію, щоб «просто натискати на кнопку».

Скільки потрібно надивитися, щоб уже почати знімати своє, оригінальне? Про це сперечаються теоретики і практики, новачки і викладачі, адже фотографія здається однією з найбільш профанних сфер культури. Мовляв, натискати на кнопку може кожен, а ти спробуй на заводі за верстатом постояти.

Тарковський в одній зі своїх лекцій нарікав на те, що кіно знімати дуже складно, — крім знань потрібні техніка, матеріали і неминучі інвестиції. Фотографія теж довго чекала, щоб нарешті стати доступною, а в підсумку перетворилася на сміття під ногами. Надії Тарковського не виправдалися: великих майстрів не побільшало тому, що їх уже не зупиняє економічний бар’єр. Навпаки — фотографія стала розхлябаною, розгнузданою, її виробляють усі, але вона не цікава нікому.

Фотографія стала розхлябаною, розгнузданою, її виробляють усі, але вона не цікава нікому.

Існує й закритий, елітарний світ, який сам про себе дуже високої думки, — це інституції, які вирощують художників. Наприклад, щоб потрапити до Школи Родченка, потрібно витримати іспит-тортури, де викладачі буквально знущаються з новачків, що вважають себе художниками, але не мають поняття навіть про найбільші імена в історії фотографії.

Пам’ятаю, як під монотонний голос Міші Сидліна в затемненій студії-кінозалі ми дивилися нескінченні слайди з історії фотографії. Освіта здавалася суперечливою, плутаною, політизованою і ніби підспудно запрограмованою на те, щоб учні перестали знімати. Адже у світі й так уже стільки всього сказано, що у тебе повинна бути вагома причина, щоб хоча б узяти камеру.

Незнання — сила

Будь-яку творчу діяльність можна розділити на п’ять форматів. Людина, яка нічого не знає і нічого не створює, — з нею все зрозуміло, це первинний хаос, матерія, з якої згодом може вийти щось, але шанси невеликі. Такі люди головним чином зайняті тим, що заробляють гроші та міряються статусом. Але щоб творити, потрібно бути хоч трохи неспокійною душею, нещасним або тим, хто шукає.

Людина, яка створює, але не знає, найбільш небезпечна. Вона носиться полем, наче курка, якій тільки що відрубали голову. І таких більшість. Якось в одному сибірському місті я зустріла життєрадісну, засмаглу і в міру вгодовану людину, яка проїхала 49 країн, назнімала там тонну матеріалу і влаштовувала нескінченні виставки в кав’ярнях. Не можу зрозуміло пояснити чому, але мені від цього хотілося плакати.

Щоб творити, треба бути хоч трохи неспокійною душею, нещасним або тим, хто шукає.

Але є й хороші приклади. Так, один китайський художник усе життя зображував тільки певний вид крабів. Коли він помирав у віці 106 років, біля нього зібралися всі його учні. Наостанок він вимовив: «Як шкода, що я вмираю. Я тільки почав пізнавати їхню справжню сутність». Цікаво, досліджував цей художник усе, що було створено до нього? Чи робив ресерч, чи збирав референс?

При цьому суспільство дуже любить самородків-неуків. Багато хто вірить, що талант — це вроджене вміння, яке прокльовується незважаючи ні на що.

vivian05

Однією з популярних постатей у світі фотографії стала Вівіан Маєр, няня, яка знімала у вільний від роботи час. Архів виявили тільки після її смерті. Закономірно, що особиста історія фотографки виявилася цікавішою за роботи — хороші, але не унікальні. Вона відгукнулася саме у «незнайок», які нічого не створюють, але у глибині душі вірять, що одного разу зможуть.

Серед таких же самородків-самоучок можна назвати Євгена Васіна, якого вважають або генієм, або божевільним. Його фотографічна кар’єра тривала всього десять років: він знімав життя на вулицях Сахаліну в люті дев’яності, опублікував дві фотокниги, а потім як у воду канув.

Горе з розуму

Третій формат не є небезпечним для суспільства, але небезпечний для людини, оскільки є наркотиком пізнання. Художнику здається, що він вивчив ще недостатньо, щоб почати нарешті щось створювати. Це форма болючої меланхолії, надзвичайної рефлексії та іпохондрії. Чим більше така людина знає, тим гірше її роботи. Цей, на перший погляд, парадокс легко пояснити. Усю інформацію, що існує у світі, не здатний перетравити жоден мозок, так що в підсумку виходить каша і пасивність.

Таких людей можна умовно поділити на дві групи: «технарі» й «філософи». Перші можуть годинами обговорювати світлосилу і різкість того чи іншого об’єктива, накручувати різні фільтри, але так і не зробити жодного цікавого знімка. «Філософи» ж здатні утримати в голові величезну кількість посилань на авторів, їх стилі, методи і теми. Але такі люди часто невпевнені в собі, ранимі, їм бракує енергії, щоб щось створювати.

«Технарі» можуть годинами обговорювати світлосилу і різкість того чи іншого об’єктива, накручувати різні фільтри, але так і не зробити жодного цікавого знімка.

Одного разу мій знайомий по кіноакадемії взявся за тему «спекулятивного реалізму». Два роки він переживав, як би йому самому зрозуміти цей термін, і страждав на комплекс компульсивного читання. Чи варто уточнювати, що свій дипломний фільм він у результаті так і не зняв.

Творення і руйнування

Четвертий формат, тобто «творець-знавець», здається ідеалом. Але фотографія — досить молодий інструмент, якому трохи більше 150 років. Ним в основному орудували бізнесмени, які заробляють на виробництві візиток, самоучки і художники-невдахи. Навіть зараз багато хто осягає лише прикладні можливості фотографії в моді, рекламі, медицині, кримінології. У неї поки немає своєї стрункої теорії, яка б виміряла всю її амплітуду повністю, розклала б усе по поличках. Є тільки окремі імена, окремі цікавинки і так звані «школи», що складаються з людей, які повторюють методи один одного. І лише автор, озброєний докладною картою всього цього поля, буде здатний відшукати нові шляхи.

У фотографії поки немає своєї стрункої теорії, яка б виміряла повіністю всю її амплітуду, все б розклала по поличках.

Знання завжди мало привабливу силу, але для нього необхідна система координат: тільки якщо провести лінії між найяскравішими зірками, виділивши їх із мільярдів інших, вийдуть сузір’я. Можливо, досить прочитати в житті тільки одну книгу, але щоб зрозуміти, яку саме, доведеться перебрати тисячі інших.

За логікою до п’ятої категорії повинен відноситися той, хто пройшов шлях пізнання і шлях створення, але відмовився від обох речей. Після смерті американського фотографа Гаррі Віногранда були виявлені тисячі роликів непроявленої плівки. З’ясувалося, що великий маестро криво і не в фокусі знімав з вікна машини, що рухається, випадкові пейзажі, ймовірно не дивлячись. Його фотографія стала всеосяжною, непізнаваною і не вимагає ніякого результату, тому що все в підсумку дорівнює порожнечі. Так буддійські ченці тижнями створюють красиву картину з піску, щоб потім одразу її зруйнувати, позбуваючись прив’язаностей.

brody-winogrand6

Рятівний еліксир

Зараз я шкодую, що вчилася у Школі Родченка так мало і заперечувала рецепт того концентрованого еліксиру знань, який у нас вливали. Деякі лекції запам’яталися на все життя, хоча тоді й здавалися нескінченним забиванням голови.

Своїм студентам я завжди намагаюся дати набір референсів — систему координат для подальшого руху. Тому що просто не можна жити, не знаючи нічого про Бориса Михайлова, Стівена Гілла, Алека Сота, Річарда Прінса і багатьох інших — таких різних, таких незрозумілих, скандальних, таких, що заманюють у свої світи, поглинають тебе, раз по раз прокручують, немов через м’ясорубку, всі твої погляди на реальність, на творчість, на себе самого. Імена, за якими складаєш карту зірок, щоб не заблукати в темряві.

richard-prince-gagosian

Якщо не вмієш запам’ятовувати, записуй. Купуй книги, читай журнали, ходи на виставки і, як собака-шукач, впізнавай за нюхом «своїх», на яких відгукуються очі й серце. Тих, хто тебе дратує або злить, відзначай особливо — вони найважливіші на твоєму шляху. Потім ти зрозумієш чому, а поки просто запам’ятовуй. Тому що жити без цього знання нудно, дивно і навіть безглуздо.


Фото на обкладинці: Гаррі Віногранд, Fraenkel Gallery

136

62

63
35

Більше матеріалів