Досвід

«Не заводьте більше тварин, ви на них не заслуговуєте»‎: Як волонтери рятують домашніх улюбленців під час війни

Евакуюючись, українці не завжди беруть із собою кота чи собаку. Їх залишають у квартирах, на вокзалах чи прямо на вулицях. Але є волонтери, які рятують цих тварин, навіть дістаючи їх із зачиненого житла у місцях бойових дій. Вони розповіли Bird in Flight, як працюють рятувальні патрулі та скільки коти і собаки можуть протриматися без господарів.

Марія Єрохіна працювала асистенткою продюсера, але після російського вторгнення залишилася без роботи та почала волонтерити в «Зоопатрулі». Ця організація з порятунку тварин з’явилася у Києві 3 березня, і один із засновників, продюсер Дмитро Ревнюк, попросив Марію про допомогу. Зараз Єрохіна приділяє волонтерству весь вільний час вдень та вночі. За два тижні війни «Зоопатруль» врятував більше 200 залишених тварин. Команда отримує по кілька десятків запитів на день — крім безпосередньо порятунку із зачиненої квартири просять доставити корм або допомогти літнім людям перенести кота чи собаку. Ще жодного разу волонтери не заставали тварину на місці виклику мертвою. Корм зазвичай надають безкоштовно жертводавці або інші волонтери, а інструменти для порятунку та паливо «Зоопатруль» купує самостійно. З початку місяця бригада витратила на це близько 5 тисяч гривень. Кожного дня у Zoom команда обговорює результати таких виїздів.

На виклик зазвичай приїздить «дипломат» — людина, яка пояснює сусідам, що волонтери не займаються мародерством.

Є два випадки, коли допомогти тварині неможливо: коли вона знаходиться в зоні активних бойових дій і коли до квартири неможливо потрапити через броньовані двері або заборону власників. На виклик зазвичай приїздить «дипломат» — людина, яка пояснює сусідам, що волонтери не займаються мародерством. Якщо господар не дає дозволу на злам замка, то саме «дипломат» телефоном вмовляє його надіслати ключі від квартири чи дозволили ламати двері. Він детально розписує власникові, наскільки болісна смерть тварини від голоду. Але якщо дозволу все ж не дають, доводиться їхати, залишивши тварину за зачиненими дверима.

Найдовша операція «Зоопатруля» тривала два тижні — власниця кота звернулася до організації ще на початку березня. Її сусіди не дозволили ламати стіну, тож волонтери та місцева територіальна оборона годували тварину крізь двірне вічко. Як тільки почала працювати пошта, господиня надіслала єдиний наявний комплект ключів, але він йшов аж 9 днів. Отримавши їх, двоє рятувальників у присутності свідків з територіальної оборони району, представників патруля та сусідів зайшли до квартири. Крім того, все фіксували на дві камери смартфона. Тварина вижила, але на той час у неї вже не було їжі та води. При цьому, як зазначають рятувальники, усі два тижні кіт ходив у туалет виключно в лоток, нічого не пошкодив і дуже сумував.

Волонтерів найчастіше викликають саме власники, в яких не виходить повернутися за домашнім улюбленцем. Без води та їжі тварина може провести у зачиненій квартирі менше ніж тиждень. Якщо є чим харчуватися — від 10 до 14 днів. Якщо ж господарі перед від’їздом залишать удосталь корму та декілька великих ємностей з водою, наприклад відер, то місяць або навіть півтора.

Владислав Антонов займається порятунком тварин разом із командою Kyiv Animal Rescue Group уже 8 років. Відчинити двері за допомогою лому, за його словами, є найбільш ефективним та швидким — займає кілька хвилин. Найчастіше їх можна потім зачинити. Зазвичай після цього кота чи собаку забирають волонтери. Якщо двері не можна зламати, у стіні дриллю роблять отвір чи просять сусідів підгодовувати тварину крізь двірне вічко або кватирку, закидаючи туди шматочки їжі. Отвір у стіні потім намагаються закласти цеглою, але тварини переважно не поспішають виходити назовні.

І Марія, і Владислав розповідають, що у більшості випадків люди залишають котів. Коли починається метушня, ті, як правило, ховаються, і про них забувають. Але коти можуть жити самі, якщо вистачить харчів та води. Собакам знаходитися у зачиненому приміщенні тривалий час значно важче. По-перше, вони не вміють ділити їжу та з’їдають усе, що бачать, за раз. По-друге, ці тварини неспроможні довго перебувати без контакту з людиною. «Спочатку собаки голосно виють та жахливо скавчать, роблять усе можливе, щоб їх почули, — розповідає Марія. — Потім у них починається депресія, і вони замовкають. Часто люди вважають, що тварина померла і рятувати її запізно, але ні, собака живий. Просто він уже нічого не хоче»‎. Марія каже, що досі не може забути один із викликів — врятоване цуценя лабрадора, якого залишили господарі.

Підлогу біля дірки у стіні посипають борошном, щоб побачити, чи виходила тварина назовні.
Підлогу біля дірки у стіні посипають борошном, щоб побачити, чи виходила тварина назовні.

Заслаблих тварин зазвичай відвозять до клінік — у Києві найчастіше це заклади мережі «Рудий кіт». Притулки ж наразі переживають непрості часи: більшість із них розташовані у передмісті, де точаться найзапекліші бої. Тож тварин поки розміщують у приватних будинках або по домівках волонтерів.

Фотографії волонтерки Анастасії Тихої, яка евакуює тварин з інвалідністю з Ірпеня, тиждень тому потрапили на сторінки багатьох українських та закордонних медіа. Анастасія входить до київського благодійного об’єднання «Плюшка». «Ми прийняли рішення, що Настя буде просуватися з усіма тваринами до місця евакуації бодай 100 метрів на день, — каже Сніжана, ще одна волонтерка з „Плюшки“. — На шляху від Ірпеня до Києва вона загубила чотирьох тварин, але ми знаємо, де вони, і обов’язково спробуємо повернутися за ними». За словами Сніжани, тварини з притулків на окупованих територіях живі, але їм уже бракує корму.

Часто господарі залишають тварин не через те, що їм байдужа доля улюбленців, а тому, що вважають, що приїдуть назад за кілька днів. Багато хто з українців був за кордоном, коли почалося російське вторгнення, і не встиг повернутися, щоб забрати тварину. Тож волонтери зазвичай готові допомагати їм із визволенням, але не завжди з перетримкою. «Люди хочуть, щоб волонтери та працівники притулків ризикували життям, аби врятувати їхніх улюбленців, а самі повернуться, коли все затихне, — каже Сніжана. — Ні, такого не буде. Зараз ми можемо працювати тільки як переправний пункт». 15 березня на сторінці «Плюшки» у фейсбуці вона написала емоційний пост, де звинуватила таких власників в егоїзмі: «Ми прокидаємося з вибухами та не біжимо, доки не врятуємо всіх наших хвостів. Ми залишаємося. А ви бігли та не взяли маленьку собачку чи котика! Ніколи не заводьте більше тварин, ви на них не заслуговуєте!»

Польща готова приймати українських тварин, але це складний та тривалий процес через нестачу кліток: за три тижні тільки на це «Плюшка» витратила 50 тисяч гривень. Іноді за переноску волонтерам доводиться платити потрійну ціну. Крім того, перевезення тварини вимагає стількох же зусиль, як і перевезення людини: знайти автівку, спланувати безпечний маршрут, якщо потрібно — змінити авто на кордоні. Але найбільша складність полягає в тому, що в Польщі попередньо має бути притулок, готовий прийняти тварину, — знайти його на місці не вийде.

rescue_animal_1
Фотографії надано батальйоном «Реванш»
rescue_animal_3
Фотографії надано батальйоном «Реванш»
rescue_animal_2
Фотографії надано батальйоном «Реванш»

Фінансово підтримати згаданих волонтерів або звернутися до них по допомогу можна наступним чином:

«‎Зоопатруль» у фейсбуці;

патреон Kyiv Animal Rescue Group, їхній телеграм-канал та номери банківських карт волонтерів;

організація «Плюшка» у фейсбуці;

телеграм-канал батальйону «Реванш» (займається порятунком тварин, коли це не перешкоджає бойовим завданням).


Фото: Dima Kornilov, якщо не вказано інше

Нове та Найкраще

842

79

1 563
403

Більше матеріалів