Досвід

Барабани, миготливе світло, дихання та інші способи поговорити з дельфінами без ЛСД

Стробоскопічне світло, шаманська музика, камери депривації, гіпервентиляція легенів — до яких лише хитрощів не вдається людина, щоб відчути легальний кайф. Здається, що якщо при цьому не вживати заборонені та взагалі будь-які речовини, то нічого страшного й не станеться. Але питання як до дієвості, так і безпеки подібних методів опинитися у зміненому стані свідомості залишаються. Журналістка Bird in Flight випробувала найсвіжіший спосіб — спеціальний додаток на смартфоні, а також вивчила давніші практики і дізналася у психотерапевта, чи варто у це все вплутуватися.

«Ось до чого тебе довів карантин і зачинені клуби!» — думаю я, сидячи на пакеті зі шкарпетками у шафі. У мене в руках телефон, ліхтарик якого блимає мені прямо в обличчя. Чим не стробоскоп на вечірці? Навіть із заплющеними повіками очам дискомфортно від спалахів, але я смиренно продовжую своє заняття. Моє завдання — зловити кайф, не використовуючи при цьому ніяких психостимуляторів.

Експериментувати зі своїм сприйняттям реальності ми починаємо ще в дитинстві — наприклад, кружимо на місці до швидкоплинного «сп’яніння». З віком на зміну таким розвагам приходять інші забави: щоб запустити в організмі вироблення гормонів щастя та інших цікавих речовин, хтось починає бігати марафони або поринає у медитативні практики, а хтось — в алкоголь і наркотики. Схоже, що змінений стан — така ж природна потреба, як секс, і ми не втомлюємося винаходити все нові способи й інструменти, які в цьому допоможуть.

Моє завдання — зловити кайф, не використовуючи при цьому ніяких психостимуляторів.

За словами Артема Осипяна, члена Національної психологічної асоціації та Української асоціації когнітивно-поведінкових терапевтів, наше бажання експериментувати зі своєю психікою безпосередньо пов’язане з еволюційними процесами. Просто хтось більше відкритий новому, а хтось менше. «Кожен некласичний і незвичний досвід, який переживає людина, — свого роду адаптація. І якщо ми подивимося на змінений стан свідомості з точки зору еволюційної психології, то побачимо, що його функція безпосередньо пов’язана з виживанням. Це якийсь спосіб підготувати себе до різного роду ситуацій, навчитися їх контролювати і зробити свою психіку гнучкішою», — зазначає фахівець.

Однак до зміненого стану свідомості частіше вдаються, щоб просто відпочити — переключитися або відсторонитися від стресу. І крім прийому речовин у справу вступають візуальна стимуляція, химерні пристрої та аудіодозинг.

Трансстани і шаманські перкусії

Коли письменниці та композиторці Корін Сомбрен було шість, вона пережила спонтанний транс під час похоронної церемонії в Буркіна-Фасо. Пізніше Сомбрен згадувала, що її повністю поглинула музика, яка супроводжувала обряд. Після закінчення церемонії мама розповіла дівчинці, що в якийсь момент ту буквально почало трясти.

Епізод повторився, коли письменниця вже у дорослому віці почула звук шаманського барабана в Монголії, де готувала репортаж для BBC World Service. Цього разу Корін відчула сильний емоційний сплеск, який супроводжувався втратою контролю над рухами. Після того, що сталося, один із монгольських шаманів сказав, що вона наділена унікальним даром, і запропонував стати його ученицею. У 2009 році Сомбрен була першою та єдиною на той момент західною людиною, яка мала право називатися ундган.

жінка-шаман у монгольській культурі

Шаманський транс — стан, який раніше допомагав соціалізуватися, а також був частиною лікувальних обрядів у племінних суспільствах. Його часто описують як подорож в іншу реальність, для якої шаман вдається до допомоги психоактивних речовин і до різного роду тілесних та духовних практик. Це може бути тривала відмова від їжі або сну, соціальна ізоляція, випробування надвисокою температурою. Але, мабуть, звук барабанів — один із найцікавіших трип-тригерів у всьому арсеналі.

Гра на барабанах може супроводжуватися співом і танцями або використовуватися окремо. Повторюваний ритм, до якого, як правило, вдаються шамани, — близько 4,5 удара на секунду. Згідно з дослідженням, такі частоти резонують з тета-коливаннями головного мозку, що породжує різного роду візуальні переживання, відчуття потойбічного і розмиває кордони его. Використання барабанних технік для переходу у змінений стан свідомості та містичних духовних практик набуло особливого поширення в епоху New Age, чому сприяла книга антрополога Майкла Гарнера «Шлях шамана».

Сьогодні дослідження шаманських практик тривають. Так, у 2015 році студенти Школи витончених мистецтв у Нанті взяли участь в експерименті, в ході якого на них впливали повторюваними барабанними патернами. Шістнадцять із двадцяти учасників дослідження змогли зануритися у транс. Це привело вчених до думки про те, що трансовий стан — не прерогатива обраних і не відхилення, а скоріше не до кінця вивчена можливість, яка має великий потенціал.

залежно від частот коливання комбінованої електричної енергії, виробленої нашими нейронами, поділяють на групи бета, альфа, тета і дельта

рух, який поширився через окультні та метафізичні релігійні спільноти в 1970-х і 1980-х роках

Аудіомарихуана і бінауральні ритми

Так звані аудіонаркотики стали помітним хайпом в інтернеті минулого десятиліття. Їх розповсюдження почалося на ресурсі I-Doser, у каталозі якого донині представлена низка психотропних речовин у популярних аудіоформатах — від марихуани до психоделіків, а також спеціальні дози для релаксації, стимуляції, сексуального збудження тощо. При записі подібних файлів використовують бінауральні ритми, які, за словами творця I-Doser Ніка Ештона, впливають на наш мозок і здатні імітувати різний досвід.

По суті, бінауральний ритм — не що інше, як слухова ілюзія. Вона відбувається за рахунок того, що у два вуха — аудіонаркотики обов’язково «приймати» в навушниках — програються звукові сигнали трохи різних частот. Намагаючись поєднати ці звуки, мозок починає чудити і каже нам, ніби існує якийсь третій сигнал, і ми, звичайно, йому віримо. Власне, це ілюзорне аудіо і є бінауральним ритмом, а його частота визначається як різниця частот у правому і лівому навушнику. І ось тут у теорії повинна починатися чудова подорож: мозок наче зламали, його діяльність підлаштовується під неіснуючий ритм, що приводить нас до того чи іншого стану.

Намагаючись поєднати ці звуки, мозок починає чудити і каже нам, ніби існує якийсь третій сигнал, і ми, звичайно, йому віримо.

Саме явище ще в 1839 році відкрив фізик Генрі Дове, і відтоді бінауральні ритми вивчали нейрофізіологи. Деякі дійшли висновку, що такі ритми здатні знижувати тривожність, допомагати в самопізнанні та навіть впливати на сприйняття болю; інша ж частина вчених скептично налаштована по відношенню до феномену. Тож узгодженої відповіді, чи насправді подібні коливання можуть управляти мозковими хвилями, все ще немає.

На самому сайті I-Doser розміщено таблицю з оцінками, які користувачі дали дії аудіонаркотиків. Відповідно до неї, на 35% людей дози впливали кожного разу, на 29% — майже кожного разу, 19% пощастило менше — вони відчули щось лише в кількох випадках. А 17%, як і я, ніякого ефекту не помітили.

Якщо вірити автору книги Get High Now (without drugs) Джеймсу Нестору, то I-Dosing спрацює за умови, що ви цього дійсно захочете, тобто будете максимально сконцентровані й уважні.

Психотерапевт Артем Осипян розповідає, що в цілому сприйнятливість тієї чи іншої людини до інструментів і практик, які допомагають змінити свідомість без наркотиків, пов’язана з однією простою особистісною шкалою: комфортність. Це як із гіпнозом, коли хтось схильний до нього, а хтось не дуже. «„Комфортні“ люди — ті, які у принципі більш довірливі і схильні розслаблятися при соціальній взаємодії, — пояснює він. — І спочатку вони більше схильні до навіювань. Тож це скоріше відноситься до загальних людських якостей».

Дослідження підсвідомості та ліхтарик айфона

Інший технологічний стартап, який обіцяє занурити у стан десь на кордоні психоделічного трипу і медитації, — мобільний додаток Lumenate, придуманий двома випускниками ліверпульського університету Джеєм Конлоном і Томом Галеа. Вони прагнули зробити ті унікальні переживання, які трапляються в ході дослідження підсвідомості, доступними як ніколи раніше. Підприємцям не довелося винаходити велосипед, вони звернулися до багаторічних експериментів у галузі так званого гіпнагогічного світлового досвіду. Ще у 1918 році вчений Ян Пуркіньє описав візуальні явища, які виникли, коли він махнув рукою між ліхтарем і очима. А письменник Олдос Гакслі, відомий своїми дослідами з психоделіками в 50-х роках, узагалі вважав, що миготливі вогні можуть впливати на людину так само, як ЛСД.

На початку 60-х вчений Ієн Соммервілл, художник-сюрреаліст Брайон Гайсин і письменник Вільям Берроуз розробили Dreamachine — простий з інженерної точки зору апарат, який робив можливим особливе переживання. Людина заплющувала очі та сідала перед циліндром із безліччю прорізів; усередині лампочка, закріплена на спеціальному столику-механізмі, робила 78 обертів на хвилину. Згідно із задумом користувачі Dreamachine повинні були відчувати стан трансу, спостерігаючи яскраві образи, що виникають за заплющеними повіками. Подібний пристрій пізніше сконструював і австрійський невролог і психолог Дірк Проекл, однак його винахід нагадував швидше великий прожектор, що миготів яскравим білим світлом, ніж калейдоскопічну карусель.

Користувачі Dreamachine повинні були відчувати стан трансу, спостерігаючи яскраві образи, що виникають за заплющеними повіками.

Dreamachine не стала комерційно успішним продуктом і не замінила телебачення, як про те мріяв Брайон Гайсин. Однак винахід зацікавив тих, хто бачив у ньому можливість втекти від реальності та джерело натхнення. Наприклад, ним користувалися Іггі Поп і Курт Кобейн.

Цій диво-машині знайшлося місце і в українському мистецтві. У проєкті I’m going to художниця Катерина Лібкінд провела паралель між гіпнотичною дією пристрою і непевністю людських станів загалом, коли «потрібно себе загіпнотизувати, щоб хоч щось зробити».

Dreamachine у ​​виконанні розробників Lumenate — це миготливий ліхтарик смартфона, який у теорії провокує візуальну стимуляцію, властиву психоделічному досвіду. Коментуючи принцип роботи програми, Том Галеа розповів, що мозок реагує на миготливе світло, синхронізуючись із ним. Поступово ці спалахи синхронізації поширюються, дозволяючи людині досягати бажаного стану. Залежно від обраних налаштувань і версії програми (існує безкоштовна і платна) можна як пройти короткий розслабляючий сеанс, так і кілька сесій медитативного дослідження підсвідомого. Також є можливість обрати саундтрек для супроводу подорожі.

Деякі користувачі описують свій досвід, який додаток дає в поєднанні з псилоцибіновими грибами. Але якщо не шахраювати, вдаючись до допомоги психоделіків, то питання до обіцяного ефекту Lumenate залишаються. Доказової бази стосовно того, що миготливе світло здатне вводити нас у змінений стан свідомості, поки бракує. Незважаючи на це, додаток заручився підтримкою деяких впливових наукових інституцій Великої Британії, які позитивно оцінили його потенціал у терапевтичних цілях.

Особисто мене 15-хвилинна сесія Relax exploration привела у шафу з одягом (додаток потрібно тестувати в темному місці), але, на жаль, таємні двері до Нарнії так і не відчинилися.

Флоатинг і дельфіни під ЛСД

Поки одні намагалися досягти альтернативного стану свідомості за допомогою зовнішніх чинників, що впливають на наш мозок — чи то звуків, чи то світла, — нейропсихолог і психонавт Джон Ліллі йшов від зворотного. Він запропонував повністю ізолювати органи чуття людини від будь-яких подразників. На перший погляд завдання здається нездійсненним, проте серйозно захоплений дослідженням ЛСД Ліллі знайшов рішення. Він придумав використовувати так звані камери сенсорної депривації, або floating tank, — своєрідні саркофаги, до яких не надходить ні світло, ні шум, ні навіть запахи. Усередині ці бокси наполовину заповнюються водою з розчином магнезії (англійської солі), що дозволяє утримувати тіло на поверхні. Таким чином людина втрачає відчуття гравітації та проводить у цілковитій темряві без руху близько години.

Учені встановили, що подібні практики добре допомагають знижувати стрес, а також справлятися з депресією і больовим синдромом. Що ж стосується станів, близьких до психоделічного трипу, то тут думки розходяться. Деякі послідовники сенсорної депривації, серед яких виявився квантовий фізик Річард Фейнман, розповідали про найсильніші трипи і видіння, які вони пережили у резервуарах.

Деякі послідовники сенсорної депривації розповідали про найсильніші трипи і видіння, які вони пережили у резервуарах.

Незважаючи на те що вживання алкоголю і психотропних речовин не можна поєднувати з флоатингом, сам винахідник та ідеолог практики Джон Ліллі зайшов максимально далеко у плавучих експериментах. Крім дослідів із ЛСД він також був відомий своїми важливими, але абсолютно божевільними дослідженнями дельфінів. Одного разу ці дві теми його наукових пошуків перетнулися: він приймав ЛСД, перебуваючи у флоатинг-резервуарі, і намагався розмовляти з дельфінами, які теж були під ЛСД. Ліллі також побудував заповнені водою кімнати, в яких він і його колеги-науковці могли б жити разом із дельфінами і розвивати те, що, як він сподівався, стане певною спільною мовою тварин і людей.

Ейфорійні галюцинації та дихальні практики

Станіслав Гроф, один із прабатьків трансперсональної терапії, також активно досліджував ЛСД і його можливий терапевтичний вплив на людину. Після заборони психоделіка і будь-яких наукових експериментів, з ним пов’язаних, Гроф і його дружина Крістіна втратили фінансування. Тому в 70-х роках вони винайшли так звану техніку холотропного дихання, яка дозволяє входити у змінений стан свідомості без застосування наркотиків.

Артем Осипян розповідає, що змінений стан свідомості іноді дійсно використовують у терапії для подолання зайвого спротиву. Наприклад, коли людина надто контролює свої реакції або пригнічує бажання, її можуть вводити у такий стан, щоб дістатися емоцій, які вона стримує. Однак подібні методи не працюють самі по собі, а тільки в комбінації з основним лікуванням. «Якщо ти кудись проникаєш, за допомогою чи то ЛСД, чи то гурджиївських рухів, повинна відбуватися інтеграція досвіду, інакше жодного сенсу немає», — пояснює психотерапевт.

напрямок психології, який вивчає трансперсональні переживання, змінені стани свідомості та релігійний досвід, об’єднуючи психологію з духовними практиками

танцювальна практика, розроблена містиком Георгієм Гурджиєвим; спрямована на гармонізацію енергій всередині тіла і входження в так званий стан «присутності», коли людина розслаблена і пильна водночас

Сеанс холотропного дихання проходить під ритмічну музику у групі, поділеній на пари — «холонавт» (той, хто дихає) і «ситтер» (помічник). У сеансі також обов’язково бере участь досвідчений ведучий — фасилітатор. По суті, це самовільна гіпервентиляція легенів під наглядом. У результаті холотропного дихання з крові вимивається CO2, судини головного мозку звужуються, відбувається гальмування його кори і активується підкірка, що призводить до ейфорії, галюцинацій і дуже сильних емоційних переживань. Також гемоглобін починає міцніше зв’язувати кисень і менш ефективно передає його тканинам. Простіше кажучи, відбувається кисневе голодування.

Незважаючи на певні ризики і обмежені дані досліджень, винахід Грофа став досить популярним в останні роки, потрапивши у струмінь модних езотеричних течій, на кшталт неошаманізму або інтегральної йоги. Наприклад, у 2016-му американський Vogue написав абсолютно захоплений матеріал із заголовком «Чому дихальна техніка, яка відправить вас у подорож без наркотиків, повинна стати вашим новорічним рішенням». І це далеко не єдиний подібний відгук у медіа.

Багато людей сьогодні вдаються до практики не як до терапії, а як до інструменту духовного пізнання. Але хоча холотропне дихання дійсно дозволяє пережити досвід зміненого стану, це скоріше викликано загальним стресом організму, ніж подорожжю всередину себе. Незважаючи на повідомлення про позитивні реакції у тих, хто практикує холотропне дихання, багато дослідників і лікарів все ж критикують методику. Осипян також налаштований скептично: «Нічого хорошого в гіпероксигенації мозку не бачу. Так, у холотропного дихання, як і у гіпнозу та різних трансперсональних практик, є певна історія. Теоретично вони націлені на те, щоб лікувати поведінкові та психічні захворювання. Проте користь того ж холотропного дихання досі до кінця не доведена, тоді як наука сьогодні доводить набагато складніші речі».

Хоча холотропне дихання дійсно дозволяє пережити досвід зміненого стану, це скоріше викликано загальним стресом організму, ніж подорожжю всередину себе.

У холотропного дихання існує низка серйозних протипоказань. Крім того, оскільки практика викликає сплеск дуже сильних переживань і глибоко прихованих почуттів, вона може мати зворотну дію — замість звільнення від проблем і тривог нашкодити психоемоційному стану людини.

Спілкування з духами і священний піт

Якщо вам здається, що кисневе голодування в обмін на ейфорійні переживання — це вже занадто, то, мабуть, ви навряд чи оціните ритуал, який практикують корінні народи Америки і Канади. Вони будують невеликі куполоподібні парні, або «потові будиночки» (sweat lodge), в яких можуть проводити по кілька годин у цілковитій темряві, у той час як температура всередині досягає 100°C. Залежно від регіону принцип дії таких будиночків трохи відрізнявся. Так, на Алясці, в Каліфорнії та Центральній Америці для створення і підтримки високої температури у споруді використовували відкритий вогонь, який запалювали у невеликих напівпідземних заглибленнях. Канадські ж народи брали розжарені камені і поливали їх водою (виходило щось на зразок сучасної сауни).

Традиційна церемонія носить релігійний характер і використовується для очищення і духовного зцілення. Проводити її можуть тільки старійшини, які знають ритуал, молитви, мову духів і, звичайно, заходи безпеки. Як правило, ці мудреці ніколи не брали грошей за свої послуги, але приймали підношення, наприклад у вигляді тютюну. Корінні народи вірять, що піт має священні властивості. З його допомогою можна святкувати, оплакувати, дякувати, зцілювати, просити поради і викликати видіння.

sweat_lodge
Комп’ютерний інженер проходить ритуал у парній (sweat lodge) у Канаді у 2002 році. Фото: Dozier Marc / Hemis via AFP

Усередині будиночка учасники сідають навколо вогнищевої ями. Перед початком церемонії старійшина зачиняє вихід назовні. Під час усього ритуалу звучить музика — часто це барабани — і молитви, духів запрошують усередину. Усіх присутніх просять назвати причину, яка привела їх до парної. Це можливість порефлексувати і поспілкуватися з Творцем. Для деяких учасників жар і темрява всередині будиночка можуть бути нестерпними; не дивно, що у когось іноді трапляються галюцинації.

Незважаючи на те що сьогодні парні відкриті практично для будь-кого, дуже важливо не вестися на рекламні виверти маркетологів. У 2009 році три людини померли під час церемонії, організованої ретритом Spiritual Warrior.

Такі церемонії, управління мозковими хвилями, чарівні додатки, неошаманські ритуали, холотропне дихання — техніки, які нібито допомагають нам встановити зв’язок зі своєю підсвідомістю, — змінюють одна одну постійно. Хтось вірить, пробує і залишається розчарований, а комусь подібний досвід допомагає навіть переглянути своє життя; все залежить від волі та концентрації людини. Це як із медитацією: доведено, що вона викликає фізіологічні зміни в мозку, активізуючи ділянки, які відповідають за відчуття щастя, і пригнічуючи ті, які викликають сум і гнів. Однак домогтися подібного ефекту одразу не вийде, іноді на це необхідно витратити багато років.

Але по-іншому і не повинно бути, впевнений Осипян, адже наша психіка неймовірно складна. «Медитація, як і психотерапія, і у принципі все, на що нанизується змінений стан свідомості, — це про спосіб життя. Ти просто повинен навчитися про себе піклуватися, і тоді різкі стрибки у змінену свідомість тобі не будуть потрібні. Так, комусь подобається рухатися різко — від одного адреналінового досвіду до іншого. Але це не про лікування», — вважає він.

Це як із медитацією, яка викликає фізіологічні зміни в мозку. Однак іноді на це необхідно витратити багато років.

Зрозуміло, коли людині хочеться пережити якийсь цікавий досвід, це її право, впевнений психотерапевт, але і тут є два важливі моменти. «Перший — не нашкодити собі, другий — не нашкодити іншим. Якщо у тебе проблема, краще звертатися до доказових методів, зрозумілих і обґрунтованих. Ті ж медитації усвідомленості, наприклад, — це ціла група протокольних технік, і ти знаєш, який від них приблизно може бути результат. А якщо у практиці є якась невідомість, це дивно. Отже, є місце і для маніпуляцій, — пояснює Осипян. — Та й практики одна від одної відрізняються. Науково обґрунтовані методи, для яких потрібна акредитація, [в поєднанні з основною терапією] допомагають, інакше б їх не використовували. Є, наприклад, десенсибілізація за допомогою руху очей — гіпнотичний метод, один із найефективніших і науково обґрунтованих у лікуванні посттравматичного стресового розладу. А ті техніки, які не працюють і залишаються недоведеними, починають розвиватися у всіляких псевдонаукових напрямках».

Звичайно, я знайшла ще багато дивних методик, які нібито дозволяють змінити свідомість. Але для першого досвіду вирішила обмежитися посиденьками в шафі з миготливим ліхтариком. І нехай відчути справжній кайф так і не вдалося, за мої старання мені дісталася інша приємна нагорода — 100 гривень, забуті в кишені зимового пальта. Тож видаляти додаток я, мабуть, поки не буду.


Фото на обкладинці: Johannes Eisele / AFP

66

19

30
83

Більше матеріалів