Вдохновение

«Дружина вважає мене невдахою, але я — візіонер»: У Києві пройде показ фільму про порятунок останнього заводу Polaroid

Останній завод з виробництва плівки Polaroid повинні були закрити в 2008 році, але безумці, закохані в аналогову фотографію, вирішили врятувати його і заснували «Неможливий проєкт». Тоді мало хто вірив у майбутнє плівкових фотоапаратів, і деякі матеріали, необхідні для моментальних знімків, уже не випускали — тому і «неможливий», але згодом успішний. 23 листопада в київському кінотеатрі «Жовтень» покажуть фільм Єнса Мойрера, який задокументував цю історію. Розповідаємо про головних героїв картини, які вірять у Polaroid більше, ніж керівництво компанії.

Пік популярності Polaroid припав на 1991-й, але вже на початку двохтисячних повсюдна діджиталізація змусила компанію змінити фокус. Так, у 2004 році Polaroid вирішила припинити виробництво негативів і зосередитися на випуску телевізорів та цифрових фоторамок. У 2007-му, коли презентували новий айфон, взагалі здавалося, що ось вона — цифрова революція, яка вже відбулася. Тому наступного року компанія мала намір і зовсім закрити свій останній завод з виробництва плівки.

Щоправда, прогнози не виправдалися — попит на неї все ж залишався вищий, ніж очікувалося, а запасів негативів уже вистачало не на десятиліття вперед, а приблизно до кінця того ж 2008-го. Але це не рятувало завод в невеликому нідерландському містечку Енсхеде, головну європейську базу Polaroid протягом 20 років: підприємство все одно збиралися ліквідувати.

NETHERLANDS-PHOTOGRAPHY-POLAROID
Polaroid Fabriek Enschede
Завод Polaroid в Энсхеде. Фото: Erik Van T Woud / ANP / AFP

Закрити цей комплекс у Енсхеде мав 56-річний Андре Босман, який за 28 років роботи в компанії пройшов шлях від інженера до директора заводу. Перспектива Босмана зовсім не влаштовувала, і він ще за кілька років до того розробив рятівний план, запропонувавши скоротити виробництво плівки в 10 разів. Але керівництво не погодилося: мовляв, навіщо докладати зусиль і підтримувати потужності підприємства заради того, щоб випускати мінімум продукції та заробляти мізер.

У результаті Босмана все ж попросили зайнятися інвентаризацією обладнання, продати все, що тільки можна, і попрощатися зі співробітниками, багато з яких присвятили цій роботі близько 30 років. Було ще одне невелике доручення — поговорити з професором біології та членом ломографічного товариства Флоріаном Капсом, який замучив керівництво Polaroid пропозиціями врятувати виробництво плівки. Але як Босман міг переконати його, якщо сам був одержимий цією ідеєю?

Капс захопився аналоговою фотографією досить пізно, лише у 2003-му, коли знайшов на барахолці свій перший Polaroid. Але вже через пару років Флоріан разом із партнером заснував торгову компанію і став великим продавцем тієї самої плівки, тому йому було складно змиритися з настільки швидким кінцем її часу. «У всіх є CD або MP3-плеєри, але це не означає, що люди не витрачають гроші на хороші платівки», — наводив він аналогію.

«У всіх є CD або MP3-плеєри, але це не означає, що люди не витрачають гроші на хороші платівки».

Так що Босман і Капс, які зустрілися на вечірці з нагоди закриття заводу, у тому ж 2008 році й запустили свій проєкт, покликаний зберегти підприємство хоч в якомусь форматі. «Ми одразу ж надихнули один одного. Ми дуже різні люди: він маркетолог, підприємець, а у мене управлінський, технічний досвід. Але ми обидва хотіли одного і того ж — зберегти Polaroid», — розповідав Босман про їх знайомство Wired.

В одному з інтерв’ю Едвіна Герберта Ленда, засновника Polaroid, Капс зустрів фразу: «Не робіть того, що може створити будь-хто. Не беріться за проєкт, якщо він не здається важливим і майже неможливим». Тому свій проєкт партнери назвали Impossible Project, і, власне, так само він і «поплив». Деякі матеріали для виробництва плівки Polaroid уже давно не випускали, і для її порятунку Impossible Project потрібно було придумати заново саму формулу.

«Не робіть того, що може створити будь-хто. Не беріться за проєкт, якщо він не здається важливим і майже неможливим», — говорив творець Polaroid.

Для початку Капс залучив до Impossible Project третього ентузіаста — Марвана Сабу, потім команда проєкту орендувала будівлю, яка раніше була частиною того самого заводу в Енсхеде. Також партнери вмовили керівництво Polaroid не знищувати збиткове обладнання, а здати його в оренду. До січня 2009 року до роботи приступила команда вже з десяти чоловік.

Таким чином, на початку 2010 року у продажу з’явилася чорно-біла плівка для моментальних фотографій Impossible Project, коштувала вона £15 за вісім касет. Журналіст The Guardian Шон О’Хаган протестував її та в своїй колонці зазначив, що плівка отримала неоднозначні відгуки блогерів. За його словами, такі знімки виглядали навіть старшими, ніж зроблені на плівку Polaroid. Але це не зупинило команду. «Моя дружина вважає, що я один із найбільших невдах у всьому світі, але я вважаю за краще думати, що я один із найуспішніших візіонерів», — каже Капс.

Потім Impossible Project взялися за виробництво кольорової плівки, і тут уже було над чим попрацювати: якщо монохромна касета складається з чотирьох шарів, то кольорова — не менше ніж із п’ятнадцяти.

З 2018-го плівка, створена цією командою, продається вже не як Impossible Project, а під своєю рідною назвою — Polaroid Originals. Схоже, неможливе в результаті стало можливим. Про те, як розвивалася історія Флоріана Капса, Андре Босмана і Марвана Саби всі ці роки, й розповідає фільм Єнса Мойрера «Неможливий проєкт». Показ пройде в київському кінотеатрі «Жовтень» 23 листопада о 9:10. Повторний показ у рамках фестивалю EUNIC Film Festival проведуть у Дніпрі 2 грудня о 19:00 в «Планеті кіно». Прем’єра картини відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Роттердамі.


Фото: Dieter Nagl / AFP

50

14

73
14

Більше матеріалів