Вдохновение

Робота у мене пильна: Малюнки на брудних кузовах вантажівок

Московський художник Микита Голубєв буквально малює на бруді. Кілька років тому він вирішив, що забруднені кузови машин — несправедливо недооцінене іншими художниками полотно, і відтоді його картини «виставляються» по всій Росії.

Після зимівлі в Індії Микита Голубєв повернувся додому і подивився на бруд по-новому — йому захотілося якщо не почистити все навколо, то хоча б щось із цим зробити. Крім того, він відчував потребу відкрити для себе нову техніку і матеріали — і бруд підійшов якнайкраще. Так він уже три роки малює на запорошених кузовах вантажівок.

Микита Голубєв 39 років

Художник, ілюстратор. Живе і працює в Москві. За освітою лікар-педіатр. Займається розписом стін, створює принти і полотна.

— Проєкт з малюванням на бруді став для мене своєрідною творчою зарядкою. Незадовго до цього я відчув якийсь занепад — мені не зовсім подобалося те, що роблю. І ось після повернення з Індії я стояв у пробці і раптом зрозумів, як довго дивлюся на брудні поверхні інших авто. Вирішив, що текстура бруду дуже контрастує з білим кузовом машини і якщо з нею попрацювати, то цілком може вийти якась «краса». Складно сказати, що саме мене підштовхнуло до такого рішення, але гадаю, це була сума вражень.

Текстура бруду контрастує з білим кузовом, і якщо з нею попрацювати, може вийти якась «краса».

Якби мені хтось колись сказав, що картини на бруді так піднімуть мій інстаграм, я б розсміявся. Про те, що став популярним, я дізнався від друга: він побачив мої роботи на одному відомому ресурсі. З деякими своїми малюнками я потім стикаюся в місті, а інші більше ніколи не зустрічаю. Але у мене немає потреби обов’язково побачити їх знову, хоча це і приємно, — адже залишаються фотографії.

За освітою я лікар-педіатр, але ще на четвертому курсі зрозумів, що не буду працювати за спеціальністю. Гадаю, зараз медична освіта дає мені потрібне розуміння анатомії та додає цинізму.

Я починав з роботи дизайнером у невеликих рекламних компаніях, потім перейшов на позицію арт-директора, але якоїсь миті зрозумів, що дизайн мені вже не такий цікавий, і став більше часу приділяти ілюстрації. Більше десяти років тому усвідомлено пішов на фріланс і почав брати проєкти, пов’язані з ілюстрацією і живописом. Навіть зайнявся дизайном принтів для шпалер — у мене з партнером свій магазин. Поки цей бізнес приносить нам не дуже багато грошей, але там точно багато краси, і я вірю, що рано чи пізно це спрацює. Час від часу я займаюся розписом стін — від абстракцій до реалізму з птахами і рослинами.

Перехід у живопис дався мені зовсім непросто — було нелегко відмовлятися від проєктів, які приносили гроші, але я не хотів займатися дизайном у чистому вигляді. Мені здається, що мій мозок став підсвідомо шукати потрібні мені проєкти, і, що цікаво, я знаходив їх.

Малювати на вантажівках не те щоб комфортно. Це пильно, брудно, і взагалі потрібно кожного разу змушувати себе це робити. Але я не втратив запалу і все ще знаходжу на це внутрішній ресурс. Я завжди рухаюся від ідеї і хочу зобразити якісь осмислені речі.

Малювати на вантажівках пильно і брудно, потрібно кожного разу змушувати себе це робити. Але я не втратив запалу.

Щоб знайти потрібну машину, доводиться постаратися. Бувають і розчарування, коли ти заздалегідь обираєш підходяще авто, а потім його не виявляється на місці. Або що ще гірше — вантажівка стоїть уже мита. Усупереч загальноприйнятому стереотипу водії абсолютно звичайні люди і частіше неконфліктні. Звісно, були випадки, коли мене проганяли або водій говорив, що ніякі малюнки йому не потрібні. Але таке відбувається досить рідко.

Начерки я роблю заздалегідь, кожен ескіз вичікує своєї черги, поки я не знайду потрібну машину.

У мене є улюблена вантажівка в районі станції метро «Теплий Стан». Я намалював дві картини на її кузові, а коли прийшов утретє — у кабіні сидів водій. Я сказав: «Я на вашій машині вже малював і хочу намалювати ще одну картину», але він уперся. Виявилося, що через мої малюнки його зупиняла поліція.

Через півтора року я зустрів цю ж вантажівку, і вона якраз так класно забруднилася. Водія всередині не було, і я почав малювати мурену. Коли зробив уже половину, до мене підійшов чоловік. Я подумки приготувався, що зараз знову почнуть проганяти. Виявилося, що це був власник машини, який, навпаки, дуже хотів, щоб я намалював нову картину на його вантажівці. «У нас на всіх станціях запитують, де нові малюнки, а ми навіть не знали, як вас знайти».

У середньому на одну роботу у мене йде хвилин сорок, рідко — трохи більше години. Мої роботи — це рух в один бік, адже я нічого не переробляю і не перемальовую. Я взагалі досить швидко працюю, не тільки з брудом, але і з іншими матеріалами. Просто бруд допоміг мені прискоритися. Я малюю в межах південного заходу Москви. Навіщо далеко їхати, якщо потім машини вже з моїми картинами поїдуть самі.

Періодично я беру уроки живопису, але класичної художньої освіти у мене немає. Однак я сумніваюся, що вона потрібна в тому вигляді, в якому існує сьогодні. Усі мої роботи можна позначити як dirty art або зворотне графіті.

Мої роботи — це рух в один бік, адже я нічого не переробляю і не перемальовую.

Ніякої ідеї та далекосяжних планів у мене не було: я не мав наміру захопити світ за допомогою вантажівок, на яких будуть мої картини. Я навіть не думав просувати себе як художника за допомогою цього бруду. Просто в той момент мені дуже хотілося почати простіше ставитися до своєї творчості. Багатьом художникам, та й мені в тому числі, знайома історія, коли ти робиш якусь роботу так довго, що вона перестає тобі подобатися. Ти мучиш себе, мучиш цю роботу. Я ж хотів опинитися в умовах, де б у мене не було можливості ні перемалювати, ні виправити, і дати волю матеріалу працювати самому по собі.

Мені дуже хотілося почати простіше ставитися до своєї творчості.

Я намагаюся просто і чітко висловлювати думки, для мене це по-справжньому важливо. А ось до самого малювання по бруду, звичайно, я ставлюся з певною іронією.

Коли мені було 22 роки, я брав участь у реаліті-шоу «Голод». Зйомки були в Берліні, але коли я повернувся до Москви, то страшенно здивувався: мене всі впізнавали в метро, ​​на вулицях. З одного боку, це приємно, з іншого — сильно напружує. Я ж нічого не зробив, щоб мені зізнавалися в коханні. Але сьогодні я чудово розумію, що навіть ту впізнаваність можна було конвертувати в щось більше — малювати і рухатися в цьому напрямку, — а я ж тоді більше тусувався.

Тоді як ця хвиля популярності через інстаграм виникла тому, що я зробив щось нове — нехай навіть почав малювати на бруді, — але для мене вона означає набагато більше. Після мені стало простіше продавати свої полотна і авторські принти, адже складно просувати роботи, коли тебе ніхто не бачить і не знає.

Мені не дуже подобаються мурали в Москві, хоча я, на свій сором, навіть узяв участь у декількох таких проєктах. Найприкріше, що коли я відправляв замовнику ескізи, зазвичай він обирав найбільш посередній і сумовитий, а потім художник перемальовував його на стіну. Мені здається, це робилося швидше для звітності і виходило максимально погано. А ті мурали, які малювали приїжджі художники, на жаль, незабаром зафарбували. У Києві є мурал іспанського художника Okuda (Оскар Сан Мігель Ерік), і це дуже здорово. Та й в цілому зустрічаються непогані роботи. У Москві ж я в основному стикаюся з муралами, які швидше мають пропагандистські цілі.

35

26

9
104

Більше матеріалів