Світ старіє, а народження дітей усе частіше відкладають на потім. Чи нормально взагалі не хотіти нащадків?

У нас є інстинкт розмноження, як у тварин?

Не зовсім: у нас дійсно є інстинкти, але ми здатні їх контролювати. Якщо генетична інформація не передається, вона зникне, а в наступному поколінні популяція буде представлена ​​вже генетичними комбінаціями тих, хто не переставав народжувати.

Однак стратегії розмноження різних видів відрізняються. Для людиноподібних мавп, великих тварин на зразок слонів, китів, гіпопотамів, а також людини характерна так звана K-стратегія. «У людиноподібних довге дитинство, і на те, щоб виростити кожне дитинча, самки витрачають величезну кількість сил і часу. Поки самка вигодовує дитинча, вона не здатна до зачаття», — пише біолог Олександр Марков у книзі «Мавпи, кістки і гени».

Тобто за своєю природою людина і не повинна народжувати якомога більше, головне — забезпечити дитині необхідні умови для виживання.

Люди хочуть мати дітей не тільки через інстинкти, а ще й заради соціалізації. Найбільш проста і доступна форма соціуму — це родина. Бажання завести власну дитину може бути викликано навіть її появою у друзів. Як пише докторка соціологічних наук Ніколетта Бальбо з університету імені Луїджі Бокконі, одночасне батьківство здатне допомогти знизити рівень стресу, пов’язаний з переходом у статус матері або батька. Якщо вся компанія друзів кардинально змінює спосіб життя, то не страшно і самому піти на це.

Якщо я не хочу дітей, зі мною щось не так?

Швидше за все, з вами все відмінно. Бездітних людей іноді називають егоїстами або інфантилами, але причини, через які люди заводять дітей, можуть звучати не менш егоїстично. «Правильніше буде сказати, що серед усіх варіантів мотивації заводити або, навпаки, відмовитися від дітей є інфантильні та не інфантильні. Інфантилізм — це риса особистості, а як саме вона буде реалізовуватися, через народження дитини або відмову від цього, залежить від цінностей людини», — говорить соціальна психологиня Ольга Кухарчук.

Але ось упереджене ставлення в суспільстві до бездітних — правда. Американська психологиня Леслі Ешберн-Нардо у 2016 році провела дослідження, для якого дала учасникам експерименту текст про вигаданих людей. Бездітних героїв сприймали як менш задоволених життям. А іноді учасники дослідження висловлювали навіть огиду, роздратування і гнів по відношенню до них.

Чи може небажання мати дітей бути вродженим?

За словами біолога Олександра Маркова, бажання або небажання мати дітей залежить від складного комплексу факторів: генетичних, культурних і «середовищних». Причому всі вони складним чином взаємодіють один з одним.

«Саме по собі „небажання мати дітей“ у чистому вигляді не може розвинутися під впливом природного відбору, тому що відбір завжди максимізує дарвінівську пристосованість. Однак воно цілком може бути побічним ефектом якихось комбінацій генів, культури, виховання або поточної життєвої ситуації», — стверджує Марков.

Він зазначає, що вивчати залежність важко, а результати таких досліджень будуть неоднозначними. Наприклад, фінські вчені взялися з’ясувати, чи залежить дітонародження від темпераменту. Така особиста характеристика, як «схильність до пошуку новизни», в одних ситуаціях сприяла, а в інших — перешкоджала прояву бажання мати дітей.

Якщо я все ж хочу дитину, але не хочу народжувати, то усиновлення задовольнить мій інстинкт продовження роду?

Репродуктологиня та ембріологиня Ольга Малюта, яка проводить процедуру штучного запліднення, називає кілька основних причин, з яких її пацієнти хочуть мати дітей. По-перше, страх ніколи не дізнатися, як це — бути батьком чи матір’ю; по-друге, бажання отримати об’єкт для турботи; і по-третє — бачити своє «відображення» у новій людині.

Дві перші потреби можна задовольнити взявши дитину з інтернату. Батьківська турбота формується не тільки по відношенню до власної дитини, але і до будь-якої істоти, яка володіє так званими дитячими обрисами (baby shape): великою головою, великими очима, загальною округлістю форм, короткими кінцівками і загальною незграбністю. Це — своєрідний сенсорний подразник, який провокує у ссавців виділення окситоцину, а отже, бажання піклуватися про істоту. Якщо у когось образ немовляти не викликає розчулення, наприклад через тиск у родині, його все одно зачіпають дитинчата тварин або анімаційні персонажі, намальовані в характерній манері.

«Завдання виховання — розкрити генетичний потенціал людини, — каже генетик Тарас Олексик. — Хоча поведінка дійсно формується генетичною програмою, те, як саме вона себе проявить, залежить від оточення».

Показовими є результати експерименту, початок якому було покладено в 1979 році. Тоді бізнесмен Роберт Грехем заснував у Каліфорнії Банк сперми нобелівських лауреатів. З учених на це погодилися піти тільки три людини, серед яких був фізик Вільям Шоклі, — він ще в 1960-х захопився ідеєю євгеніки. Через брак донорів Грехем вирішив приймати сперму від чоловіків з високим рівнем IQ, навіть якщо вони не були нобелівськими лауреатами. Завдяки банку на світ з’явилися 217 дітей. Із них тільки одна особа мала неабиякий інтелект, але в молодому віці стала бродяжити, і вчені перестали стежити за її долею. А незабаром закрився і сам банк.

Таким чином, за допомогою усиновлення не вийде задовольнити бажання побачити свою копію. Але і у випадку з власною дитиною не можна бути впевненим, що в ній проявиться ваше «відображення».

Емансиповані жінки народжують менше?

Так. Згідно з проєктом Оксфордського університету Our World in Data, розширення можливостей жінок, зростання їхньої затребуваності на ринку праці та підвищення рівня освіти знижують рівень народжуваності. Тому в економічно розвинених країнах цей коефіцієнт зазвичай нижчий. Через більш високу вартість життя в місті народжуваність знижується також у міру урбанізації.

Але це не єдиний фактор, який вплинув на зменшення темпів народжуваності в останні 70 років. Дослідники відносять сюди і зниження рівня дитячої смертності. У суспільстві, де діти вмирають частіше, жінки народжують більше, щоб точно залишити потомство. Крім того, важливу роль відіграли доступність контрацептивів і загальне підвищення добробуту.

Нинішні темпи народжуваності загрожують планеті перенаселенням? Чи потрібно щось із цим робити?

У 1968 році біолог Пол Ерліх написав книгу «Популяційна бомба», в якій передбачив брак продовольства через зростання чисельності населення планети, але його прогнози не збулися: темпи народжуваності за 50 років знизилися. Потім, уже у 2017-му, ООН опублікувала доповідь, згідно з якою у 2030 році на Землі буде 8,6 мільярда жителів, у 2050-му — 9,8 мільярда, а у 2100 році — 11,2 мільярда. У 2019 році 11 тисяч осіб підписали колективний лист під назвою «Попередження вчених світу про кліматичну надзвичайну ситуацію»: експерти в різних галузях науки серед іншого закликали до контролю за зростанням населення і споживанням ресурсів планети.

Однак чисельність популяції залежить не тільки від темпів народжуваності, а й від рівня смертності (а також темпів міграції, якщо йдеться про конкретну країну, а не про світ у цілому). А ще від того, в якому віці жінки заводять дітей. Збільшуючи проміжок між поколіннями, можна знизити швидкість зростання чисельності.

У 2018 року журналісти The Washington Post писали про те, що обговорення проблеми перенаселення стало табу. Для цього є підстави: іноді практики контролю популяції були євгенічними, як, наприклад, в Індії в 1970-х. А в Китаї політика однієї дитини призвела до того, що сьогодні у країні спостерігається гендерний дисбаланс — чоловіків на 30 мільйонів більше, ніж жінок.

Ірина Курило, завідувачка відділом досліджень демографічних процесів та демографічної політики Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи, підтверджує, що чисельність населення світу продовжує збільшуватися, однак темпи цього зростання вже відчутно нижчі, ніж кілька десятиліть тому:

«У той час як у Європі розвивається депопуляція, в деяких африканських країнах зберігаються високі темпи народжуваності при низькому рівні економічного розвитку. Але з часом навіть країни з високою народжуваністю будуть проходити через демографічний спад. Тобто проблема полягає не в швидкому, а в нерівномірному зростанні чисельності населення планети. Прогнози про перспективи такого вже шаленого перенаселення з катастрофічними наслідками — швидше аларміські. Адже планету можна зробити непридатною для життя вже з нинішньою чисельністю населення.

Процес зниження народжуваності можна прискорити, якщо проводити інформаційно-просвітницькі заходи, формувати контрацептивну культуру і підвищувати рівень освіченості населення. А поступова модернізація у країнах зі швидким зростанням населення, технологічні досягнення і без того з часом призведуть до падіння народжуваності».

Ілюстрації: Marginai