Мир

Гітлер домашній: Як створювали образ хорошого фюрера

Любитель пирогів з аґрусом, вегетаріанець, який дбає про собак, бібліофіл, скромник з відмінним смаком — у 30-х роках преса зображала Адольфа Гітлера саме в такому позитивному ключі. Фюрер «у домашніх капцях» з’являвся на сторінках New York Times, Vogue, Life та інших авторитетних видань аж до початку війни. Розповідаємо, хто і як створював цей міф.

Навесні 1932 року Гітлер, тоді — голова другої за величиною партії Німеччини, боровся за посаду президента країни з героєм Танненберзької битви Паулем фон Гінденбургом і лідером комуністів Ернстом Тельманом. З великим відривом лідирував Гінденбург, проте і 7 мільйонів голосів не вистачило для перемоги, тож через місяць мав відбутися другий тур. Цей час нацисти присвятили представленню своєї нової стратегії — створенню образу фюрера «у домашніх капцях».

До виборів з Гітлера малювали насамперед агітатора мас і лідера войовничо налаштованої політичної сили. Щоб залучити більше прихильників, нацистські пропагандисти вирішили розповісти про людські якості їхнього кандидата і направити світло софітів на його особисте життя. Гітлера намагалися представити високоморальним гуманістом, який міг би сподобатися німецьким бюргерам і жінкам, адже раніше ті в більшості своїй голосували за Гінденбурга.

Гітлера намагалися представити високоморальним гуманістом, який міг би сподобатися німецьким бюргерам і жінкам.

З огляду на обставини особистого життя Гітлера це було дуже сміливим рішенням. Адже йшлося про холостяка середніх років, у якого було мало родичів і жодного відомого романтичного зв’язку. А ще після того як у 1931 році у квартирі Гітлера в Мюнхені застрелилася його племінниця Гелі Раубаль, поповзли брудні чутки про сімейне і сексуальне життя фюрера. Однак нацисти почали створювати власний образ свого лідера, придатний для публічного розповсюдження.

Так, у 1932 році, незабаром після першого туру виборів, вийшов фотоальбом авторства Генріха Гофмана — персонального фотографа Гітлера. Видання називалося «Гітлер, якого ніхто не знає», а на обкладинці був сам Адольф, який лежав на гірському лузі у традиційному баварському жакеті і капелюсі з гнучкими крисами поруч з однією зі своїх собак. Як дізналися німці в післявоєнні роки, образ Гітлера, створений Гофманом, мав мало спільного з реальністю.

_hitler_at_home
«Краєвид з тераси Хаус Вахенфельд на Берхтесгаден» (напис у правому нижньому кутку), листівка Генріха Гофмана. Фото: East News / AKG Images

Книга повинна була стати свого роду ілюстрацією до Mein Kampf. Подібно до сімейного альбому, вона починалася з фотографій Гітлера в дитинстві, вдома, де він з’явився на світ; потім йшли знімки його батьків, далі були показані шкільні роки, служба в армії, і, нарешті, фотокнига описувала його сходження як оратора і політика. Гофман використовував і репортажну зйомку — наприклад, кадри, де Гітлер перекушує перед промовою або розмовляє з робітником, який підійшов до його машини.

Відносно мало фотографій представляло Адольфа в міському антуражі; в основному так зване приватне життя Гітлера розгорталося на тлі пасторальних пейзажів. Його зображували на гірській базі відпочинку в Оберзальцберзі, у звичайному одязі, включаючи ледерхозен — традиційний баварський костюм, — або таким, що насолоджується активним відпочинком. Це знімки в жодному разі не були аполітичні. Зокрема, фото Гітлера, який сидить на траві і з широкою посмішкою тримає газету, супроводжувалося підписом про те, що він розважається, читаючи «казочки», які публікує про нього вороже налаштована преса: «…вечірки з шампанським, єврейські подружки, розкішна вілла, франки, що ллються рікою…» Глядачеві пропонувалося посміятися з усього цього разом із Гітлером.

Однак фотоальбом переслідував ще одну, більш глобальну політичну мету: через призму приватного життя представити Гітлера «хорошою людиною». При цьому німці знали, що він радикальний антисеміт, зрадник, вина якого доведена, і лідер воєнізованого формування. Яким же чином автор передмови до фотоальбому Бальдур фон Ширак, глава гітлерюгенду і зять Гофмана, і сам Гофман здійснили це масштабне перетворення? Відійшовши від демонстрації ідеології, вони звернулися до оспівування традиційних цінностей. Гітлера описували людиною спартанських звичок і найбільшої самодисципліни. «Навряд чи хтось знає, — вигукував Ширак у передмові, — що Гітлер не п’є, не курить і є вегетаріанцем».

«Навряд чи хтось знає, — вигукував Ширак у передмові, — що Гітлер не п’є, не курить і є вегетаріанцем».

_hitler_at_home
Фото з особистого альбому Єви Браун, де зображена вона з Адольфом Гітлером та їхніми собаками у Бергхофе в 1938 році. Фото: Leemage / East News

Самодисципліна Гітлера, відзначав також Ширак, проявляється в його безмежній продуктивності. Адже він не тільки керує всіма справами партії, а ще й здійснює «виснажливі поїздки», щоб виступити з промовою «сьогодні в Кенігсберзі, завтра в Берліні, післязавтра в Мюнхені, відмовляючи собі у повноцінному сні».

Крім роботи Ширак звернувся до хобі Гітлера. «Найбільше задоволення йому приносить бібліотека з 6 тисяч томів, кожен з яких він не тільки побіжно перегорнув, але і уважно прочитав, — писав Ширак. — Найбільше в бібліотеці книг з архітектури та історії. Мистецтво, особливо музика, йому життєво необхідне». Репродукції акварелей, які Гітлер малював, будучи солдатом у Першу світову, нібито свідчили про його «величезний архітектурний талант». Згадка хобі саме в такому ключі мала представити Гітлера, який кинув школу у 16 років, культурною і освіченою людиною.

Інші якості, які приписували Гітлеру, мали відвернути виборців від його політичних поглядів. Фото на тлі альпійських пейзажів показували фюрера людиною енергійною, залученою до популяризації занять спортом на природі. Ба більше, цей образ акуратно підводив читача до думки, що політичні суперечності не такі вже й важливі і цілком переборні. Багато виборців вважали расизм Гітлера огидним, а його заклики до революції — страшними, але що можна протиставити прогулянкам на природі і любові до тварин? Також Гітлера зображували у книзі таким, який любить дітей, і малося на увазі, що ця любов взаємна. Гітлер був далеко не першим політиком, який намагався достукатися до сердець виборців позуючи в оточенні дітей, проте за допомогою Гофмана він зміг вивести цей інструмент на новий рівень. Фото Адольфа з дітьми, сповненими захвату, було особливо корисне для залучення жінок на бік політика-холостяка, а також для пом’якшення образу його партії, пов’язаного з агресивною маскулінністю.

«Гітлер, якого ніхто не знає» продавався дуже добре: до 1942 року альбом пережив безліч перевидань, було куплено більше 400 тисяч примірників. У 1937-му журнал Life присвятив велику статтю фотографіям Гітлера з дітьми; американські редактори визнавали, що знімки пропагандистські, але все одно надрукували їх, супроводивши сентиментальними підписами. «Неофіційний» Гітлер, придуманий заради президентських виборів 1932 року, став знаменитістю світового рівня.

Американські редактори визнавали, що знімки пропагандистські, але все одно надрукували їх, супроводивши сентиментальними підписами.

AKG109781_hitler_at_home
Гітлер годує оленятко в Оберзальцберзі, листівка Генріха Гофмана під назвою «Фюрер — друг тварин» (напис у лівому нижньому кутку), 1936 рік. Фото: East News / AKG Images

«Гітлер, якого ніхто не знає» встановив стандарт, окресливши головні характеристики приватного життя фюрера для демонстрації публіці. Після 1933 року основною локацією, яку використовували для цих вистав, був Хаус Вахенфельд — літній будиночок Гітлера в Оберзальцберзі. Цей будинок у Баварських Альпах став втіленням того «хорошого життя», яке нацистська партія обіцяла всім німцям. Подібний до пряникового будиночка відьми з «Гензеля і Гретель», насправді він обіцяв лише принадну і небезпечну брехню.

Берхтесгаденський поміщик

З 1936 по 1938 рік журналіст і романіст Вільям Джордж Фіцджеральд продав розповідь про те, як він їздив до будиночку в горах свого «близького друга» Адольфа Гітлера, як мінімум семи виданням із національною або міжнародною аудиторією: Country Life (1936), Current History ( 1936), National Home Monthly (1936), Saturday Review (1936), Windsor Magazine (1936), American Kennel Gazette (1937) і Homes and Gardens (1938). Англомовні читачі з різних країн дізналися деталі зустрічі Фіцджеральда з Гітлером, якого той прозвав «вахенфельдським поміщиком».

Ремілітаризація Рейнської області в березні 1936-го та Олімпіада в Берліні в серпні того ж року прикували увагу всього світу до Німеччини та її лідера, й особисті відносини між Гітлером і Фіцджеральдом значно підвищували продажі. «Вихідні разом із Гітлером: його близький друг розповідає про особистий візит до фюрера — максимально неупереджено!» — сповіщав заголовок статті, що вийшла в липні 1936 року в Current History. Фіцджеральд розмірковував про те, як відрізняється від диктатора людина, яка гаряче вітала його в гірському районі Оберзальцберг.

«Вихідні разом із Гітлером: його близький друг розповідає про особистий візит до фюрера — максимально неупереджено!»

Фіцджеральд відзначав, що «Гітлер виглядав так, як міг би виглядати найнятий ним садівник. Він був одягнений у застебнутий на всі гудзики старий твідовий піджак, занадто короткий для нього, і пошарпані штани, які погано на ньому сиділи». У викладі Фіцджеральда Гітлер не тільки не був схожий на всемогутнього диктатора, в руках якого знаходилася доля всієї Європи, але і не поводився відповідним чином. Замість образу грізного, «месіанського» фюрера, що лякав і був чужим, Фіцджеральд пропонував своїм читачам портрет сільського джентльмена, фігуру впізнавану і заспокійливу, особливо для жителів Британії та Британської Співдружності.

AKG192288_hitler_at_home
Оберзальцберг, краєвид на Хаус Вахенфельд, листівка Генріха Гофмана. Фото: AKG Images / East News

Залежно від того, де саме публікувалася його стаття, Фіцджеральд змінював деякі деталі, намагаючись потурати смакам конкретної аудиторії. Перш за все образ створювало вбрання. Віддалений від Берліна з його політикою і нацистів з їхніми мітингами, Берхтесгаден був місцем для простого одягу, на зразок горезвісного «старого твідового піджака», що асоціювався водночас з недоглянутим холостяком і дрібним поміщиком. Читачеві натякали, що Гітлеру не чуже і деяке франтівство: згадувалося, що на прогулянку він ходить у брюках гольф — різновиді бриджів, які зробив популярними принц Вельський.

Такий одяг був більш ніж доречний у гірському будиночку для відпочинку, навколо якого, за словами Фіцджеральда, розташувалася невелика ферма, «де тримали породисту худобу. Вождь також вирощує пшеницю і люцерну, а його вишневий сад відомий по всій території на кордоні між Австрією і Німеччиною». Те, що фюрер розводить також собак, згадується в матеріалі, який вийшов в American Kennel Gazette у січні 1937 року і був озаглавлений «Гітлер говорить, що собаки — його справжні друзі». Сільське господарство, собаки — все це цілком співзвучне образу англійського аристократа. Фіцджеральд відверто проводив паралелі між британськими землевласниками, які корінням вросли в рідну землю, і Гітлером, глибоко прив’язаним до Оберзальцбергу.

У нацистській пропаганді Оберзальцберг поставав місцем уявної зустрічі нації зі своїм лідером. Типовий приклад — ці слова з публікації Current History, що описують візит поміщика до своїх селян: «Усміхнений фюрер постукає у відчинені двері. Зайшовши — швидше за все, під час обіду, — він поцікавиться, чим харчуються численні дітлахи… І звичайно, пуститься в міркування про те, як багаті вітамінами молочні супи, рис з корицею, картопляні оладки й інші страви, звичайні на його власному столі». Гітлер був описаний як людина ввічлива, уважна і злегка ексцентрична, що повністю відповідало архетипу милостивого землевласника, який піклується про підданих.

Переказуючи подробиці свого візиту до Оберзальцбергу, Фіцджеральд не обходив мовчанням політичну діяльність, яка велася в цьому будинку, проте надавав їй форм, що не суперечать образу благородного поміщика. Він писав, що Гітлер йшов з дому «незабаром після світанку, одягнений у штани гольф, і біля його ніг трусили ретривер Мук або чудово вишколена східноєвропейська вівчарка Блонда. На спині собака, що супроводжувала його, несла невеликий кошик, де лежали сендвічі з помідорами, фрукти і пара пляшок мінеральної води. І потім між сосен […] герр Гітлер сідав, розмірковував над своїми проблемами і продумував промови». Таким чином, політика в житті Гітлера поставала у вигляді абстракцій і заслонялася безліччю дрібниць — автор перемикав увагу своїх читачів зі змісту цих «проблем і промов» на вміст кошика для пікніка.

«Між сосен Гітлер сідав, розмірковував над своїми проблемами і продумував промови». Так політика в житті Гітлера поставала у вигляді абстракцій.

AKG192285_hitler_at_home
Вітальня з обіднім альковом у Хаус Вахенфельд Адольфа Гітлера. Листівка Генріха Гофмана. Фото: East News / AKG Images

Фіцджеральд десятиліттями вивчав вчинки політиків і дипломатів, але його аналітичний склад розуму абсолютно не проявлявся, коли він описував те, що відбувалося в Хаус Вахенфельд і зображував Геббельса дотепним оповідачем, Йоахіма фон Ріббентропа — знавцем вин, а Ернста Ганфштенгля — відмінним піаністом.

Створення міфу

Так, з великою майстерністю і ретельністю, Фіцджеральд перетворив диктатора на впливового землевласника. Однак переконлива історія, розказана ним, рясніла неточностями, багато з яких можна списати на художню вільність. Щоб надати образу фюрера духу сучасності, Фіцджеральд забезпечив його будинок уявною злітно-посадковою смугою, яку, за його твердженням, Гітлер використовував для прямого зв’язку Оберзальцбергу з Берліном. Такими ж уявними були вишневий сад і пшеничні поля (ці культури не ростуть на альпійських висотах), а також прогулянки щоранку (насправді день Гітлера починався близько полудня).

Щоб надати образу фюрера духу сучасності, Фіцджеральд забезпечив його будинок уявною злітно-посадковою смугою.

Однак були у Фіцджеральда й серйозніші помилки, які не можна залишити без уваги. Так, у середині 30-х років будиночок в Оберзальцберзі ще можна було назвати відокремленою обителлю, але потім старий Хаус Вахенфельд значно розширили, і він перетворився на великий і просторий Бергхоф; гірський схил був укріплений і став воєнізованим курортом для ближнього кола фюрера, куди входили, зокрема, Герман Герінг, Мартін Борман і Альберт Шпеєр, а більшість місцевих жителів примусово виселили. Іншими словами, в окрузі залишилося лише кілька людей, до яких «пан» міг би зайти в гості, а припущення про те, що він виходив зі свого укриття, яке добре охоронється, щоб постукати у двері селянина і обговорити вміст вітамінів у молочних супах і картопляних оладках, взагалі немислиме. Але найбільш кричущою помилкою було впевнене твердження журналіста, що він приїздив до Хаус Вахенфельд саме навесні 1936 року: насправді в цей час на місці будинку було гігантське будівництво, і Гітлер там не жив.

Якщо копати глибше, з’ясовується, що багато деталей, згаданих Фіцджеральдом, скопійовані — найчастіше слово в слово — з інших джерел. Кількість і масштаби неточностей і запозичень в історії Фіцджеральда змушують серйозно розглянути питання про її автентичність. Колишній прем’єр-міністр Ірландії Гаррет Фіцджеральд у книзі, присвяченій його дядькові Вільяму Джорджу, писав, що «пізні роки свого життя він провів у Лондоні, прикутий до ліжка, там і помер у 1942 році». Можливо, в середині 30-х здоров’я дозволяло Фіцджеральду з’їздити до Німеччини, а може, він вигадав історію з вихідними в горах, не встаючи з лондонського ліжка? Так чи інакше, факт залишається фактом: Фіцджеральд плагіатив з інших джерел, включаючи нацистську пропаганду, і подавав усе це як інформацію з перших рук. Це приводить нас до наступного питання: як редактори такої кількості шанованих видань могли пропустити настільки очевидні сигнали? Сміховинно улесливі байки неодмінно повинні були викликати підозри, адже до середини 30-х патологічна схильність нацистів до насильства була всім добре відома.

AP Historical Hard Drive 2000_hitler_at_home
Кімната з гобеленом у Хаус Вахенфельд Адольфа Гітлера, 1938 рік. Фото: Associated Press / East News

Розвиток у 1920—1930-х роках «культури знаменитостей» чимало допоміг Фіцджеральду продати його історію. Радіо і телебачення зробили шоуменів і політиків одночасно особистостями титанічного масштабу і практично членами родини, нові технології створювали і постійно підігрівали неослабний інтерес до подробиць приватного життя цих знайомих незнайомців. Гітлер міг скільки завгодно бути диктатором, але крім цього він був знаменитістю, на якій можна зробити гроші.

Захоплення знаменитостями пробудило інтерес до будинків багатих і відомих — інтерес, який преса могла задовольнити. У 30-х роках Architectural Digest почав публікувати статті про будинки голлівудських зірок і режисерів. Слідуючи цьому тренду, в серпні 1936-го американське видання Vogue запропонувало своїм читачам віртуальне турне домівками трьох «вершителів закордонної політики»: Адольфа Гітлера, Беніто Муссоліні та міністра закордонних справ Британії Ентоні Ідена. Більш докладно пояснюючи загальноприйнятий стереотип про те, що власність нібито відображає справжню сутність людини, журнал заявив, що манера, в якій ці «великі люди» прикрашають свій будинок, може багато що сказати про дух нації, до якої вони належать. «Кожне житло, безсумнівно, характеризує і свого господаря, і його країну: лондонський будинок Ентоні Ідена, по-англійськи замкнутий, безликий, як британська дипломатія; гірський будиночок Гітлера по-німецьки набитий речами і затишний; а вілла Муссоліні, без міри прикрашена, приголомшливо співрозмірна, прекрасно підходить для вираження імпозантної гордості італійської нації».

Фотографії, як і підписи до них, фокусувалися на побутових моментах: «Тут Гітлер обідає», «Тут Муссоліні грає на скрипці», «Тут Іден спить» і так далі. У статті розмістили зображення (зроблене Генріхом Гофманом) місця, яке в Хаус Вахенфельд було відведено для прийому їжі. «Цей будиночок на схилі гори відрізняється непомітною охайністю, властивою сільському житлу: засклена веранда з канарейками і кімнати, подібні до цієї, набиті всякою всячиною, яка створює затишок: годинник, фігурки гномів і диванні подушки зі свастикою». У цілому складається враження, що фотографії спеціально підібрані, щоб підкреслити стереотипи про національні особливості мешканців цих будинків. Так, контрастуючи з затишком будинку Гітлера, «розкішні покої» вілли Торлонія, що належала Муссоліні, втілювали «імперську помпезність». Кімнати Ідена «розкриваються перед глядачем, демонструючи яскравий ситець оббивки на майстерно зроблених копіях меблів XVIII століття і нехай невиразний, але безсумнівно хороший аристократичний смак».

Фотографії, як і підписи до них, фокусувалися на побутових моментах: «Тут Гітлер обідає», «Тут Муссоліні грає на скрипці», «Тут Іден спить».

Таким чином Vogue нормалізував вуайєристське бажання підглянути за приватним життям цих знаменитих людей. У порівнянні з матеріалом Фіцджеральда, що сповнений нестримного романтизму і є, по суті, дуже слабо замаскованою пропагандою, стаття Vogue здається практично нешкідливою. Однак насправді журнал поширював небезпечну брехню.

AKG192284_hitler_at_home
Кабінет Гітлера у Хаус Вахенфельд, листівка Генріха Гофмана. Фото: East News / AKG Images

У серпні 1936 року, якраз коли вийшла ця стаття, Гітлер головував на церемонії відкриття Олімпійських ігор у Берліні, яким загрожував міжнародний бойкот через расистську й антисемітську політику Третього рейху. Нацистський режим, вельми зацікавлений у міжнародному позитивному іміджі та збереженні валютних надходжень від туризму, запровадив послаблення репресій, дозволивши одному спортсмену єврейського походження брати участь в Олімпіаді у складі команди Німеччини і тимчасово прибравши антисемітську пропаганду з публічних просторів Берліна. При такому контексті стаття у Vogue, з її нейтральною подачею, працювала на нормалізацію нацизму, стираючи відмінності між двома безжальними диктаторами і обраним членом парламенту, переводячи фокус з їхніх політичних поглядів на дизайн їхнього інтер’єру. У 1945 році, в останні дні Другої світової, Vogue опублікує знімки Лі Міллер, зроблені в Бухенвальді, і вичерпно представить своїм читачам наслідки, до яких призвело панування подібних ідеологій. Але в 1936-му свастика була лише декором для диванних подушок.

Саме в ці роки про приватне життя і побут Гітлера неодноразово писав і New York Times Magazine, знову і знову повертаючись до Оберзальцбергу. У жовтні 1935-го видання розмістило коротку, але захоплену статтю «Гітлер — архітектор власного будинку: він вправляється в цьому мистецтві, змінюючи свій скромний котедж». Згадавши, що колись Гітлер мріяв стати архітектором, журнал приписував йому авторство всіх переробок у будинку (тоді ще дрібних) і вихваляв помірність і хороший смак, з якими вони виконані.

Згадавши, що колись Гітлер мріяв стати архітектором, журнал приписував йому авторство всіх переробок у будинку.

Через півтора року, у травні 1937-го, журнал надрукував на обкладинці прекрасне фото Берхтесгадена і підписав його: «Тут Гітлер мріє і будує плани». На трьох шпальтах був розміщений репортаж Отто Толішуса, берлінського кореспондента. Описуючи перетворення маленького Хаус Вахенфельд на великій і ґрунтовний Бергхоф, Толішус припустив, що доля Німеччини може бути не дуже щасливою. «Присутність голови могутньої держави, — зазначав він, — сама по собі трансформує сільську, невибагливу простоту цього місця і надає йому — більше у відчуттях, ніж наочно, — масштабності і мілітаризованості».

У Оберзальцберзі будівництво нових казарм для СС і заходи, вжиті з метою перетворення резиденції Гітлера на неприступну фортецю, зробили згадану «мілітаризованість» більш вираженою. Бергхоф був оточений таємницею. «Ніхто не уповноважений говорити про це; не дозволені ніякі публікації, за винятком кількох офіційних фотографій і деякої кількості лірики, проте всі пояснення вельми туманні; навіть будівельників зобов’язали мовчати про те, що вони робили і що бачили». Ходили чутки, що будинок обладнаний газотривкими бомбосховищами і «оточений системою ППО». Лісисту територію оточували «башточки, що виглядають досить романтично» — насправді це були сторожові пости, а «весь гірський схил, загальною площею кілька квадратних миль», був обнесений високим муром з колючого дроту. Будинки нацистської еліти мали захищений периметр, однак «усе інше, включаючи дитячий санаторій і безліч сільських будинків, було прибрано звідти». Берхтесгаден був, як повідомляли, очищений від усіх «неблагонадійних» елементів», а туристам доводилося відповідати поліції на безліч питань. Ці заходи розробили «з усією ретельністю, […] ніби мали на меті переконати місцеве населення, що в разі війни Берхтесгаден призначений на роль справжньої столиці». З дивовижною точністю, маючи вкрай мало інформації, Толішус став одним із перших репортерів, які попередили англомовну аудиторію про мілітаризацію Оберзальцбергу.

Однак насторожений і скептичний тон змінився, коли з будинку увага змістилася на його господаря. «Тепер, упевнений у безпеці і недоторканності свого життя, Гітлер може розслабитися, і гостям він відкривається з найчарівнішого боку». З матеріалу читачі дізнавалися про щоденну рутину в житті Гітлера, абсолютно не пов’язану з політикою: про неспішні сніданки, коли на столі «молоко, хліб, геркулес, мед і сир», про гірські прогулянки, про вегетаріанські звички фюрера і його любов до солодкого. Після ланчу, як повідомляв Толішус, Гітлер йшов до «спеціальної майстерні, обладнаної у Бергхофе», де віддавався «улюбленому хобі — архітектурі». Вечори проходили «біля каміна у великій залі, в компанії гостей», там могла звучати музика або, що траплялося частіше, велися неформальні бесіди про поточні події. Таким чином, ця словесна екскурсія Бергхофом вела читача від тривожної фортеці, яку готували на випадок війни, до питань побуту та дозвілля.

З матеріалу читачі дізнавалися про щоденну рутину в житті Гітлера, абсолютно не пов’язану з політикою: про неспішні сніданки, коли на столі «молоко, хліб, геркулес, мед і сир».

Temporary_hitler_at_home
Гітлер в Оберзальцберзі у травні 1941 року. Фото: Allstar / Stewart Kendall / Mary Evans Picture Library / East News

Стаття Толішуса, можливо, і суперечлива, але аж ніяк не вільна від критики. Тим дивніше читати матеріал «Герр Гітлер і його будинок серед хмар», опублікований у New York Times Magazine 20 серпня 1939 року. Написана малознаним автором на ім’я Гедвіг Мауер Сімпсон, стаття повертається до вже відомої історії перетворення Хаус Вахенфельд на Бергхоф як відображення «об’єднаної» влади фюрера, коли «літній будиночок» став резиденцією, де Гітлер вів і управлінську, і дипломатичну діяльність, тобто «менш приватною» територією. Але незабаром фокус зміщується на побутову рутину, і читача заспокоюють, знову розповідаючи про прогулянки в горах, про вегетаріанське меню і пироги з аґрусом і, звичайно, про чудові інтер’єри, «гармонійно обставлені у повній відповідності до німецьких традицій».

І все ж, хоча Times Magazine і опублікував цю бергхофську ідилію, на першій шпальті газети New York Times можна було побачити новини з набагато менш гармонійного світу — такого, яким він був 20 серпня 1939 року. Кілька матеріалів повідомляли про наростаючу в Європі тривогу. Близько 100 тисяч німецьких солдатів перебували на польському кордоні, а Словаччина, пов’язана з Гітлером договором про співпрацю, почала мобілізацію. До єврейського гетто у Братиславі були відправлені «поліцейські патрулі», щоб захистити жителів від погромів і побиттів, вчинених місцевими німцями. Папа Пій XII проголосив «пристрасний заклик до миру» і висловив надію, що європейські політики зможуть запобігти війні. Лорд Галіфакс, міністр закордонних справ Британії, перервав відпустку і повернувся до Лондона. Швейцарія посилила гарнізони вздовж німецького та італійського кордону.

Складно уявити реакцію читачів, які, перегорнувши газету, перейшли до журналу. У заколисуючій казці, розказаній у статті «Герр Гітлер і його будинок серед хмар», нічого не відображало страхітливих реалій континенту, що стоїть на порозі війни. Матеріал був проілюстрований уже відомими фотографіями, на яких Гітлер гуляв у горах Оберзальцбергу, і політичною карикатурою лондонського художника Девіда Лоу. На малюнку замислений Гітлер сидів за столом між милою дамою, яка зображує Мир, і трохи моторошною, закутаною у плащ Війною. Ніякого відношення до тексту статті карикатура не мала і, ймовірно, була спробою редактора перекинути міст над прірвою, що розділяла реалії з передовиці газети і далеку від життя казку в журналі. Однак рішення Times Magazine опублікувати саме в цей надзвичайно напружений час, по суті, захоплену оду життя у Бергхофі викликає питання.

На малюнку замислений Гітлер сидів за столом між милою дамою, яка зображує Мир, і трохи моторошною, закутаною у плащ Війною.

Зображення Гітлера в якості люб’язного господаря і любителя пирогів з аґрусом, напевне, давало читачам підстави сподіватися, що новини з першої шпальти перебільшують небезпеку і нагнітають паніку. Через дванадцять днів, коли німецькі війська вторглися до Польщі, читачі New York Times, як і решта світу, переконалися, наскільки марними були ці надії.

Матеріал є адаптацією публікації «Гітлер вдома» (Hitler at Home) у Places Journal, заснованої на однойменній книзі Деспіни Стратігакос (видавництво Yale University Press), і публікується на Bird in Flight з дозволу правовласників.

109

536

554
65

Більше матеріалів