Мир

Моя прекрасна няня: Чи повинна держава рятувати своїх громадян від них самих

Обмеження свободи пересування, обов’язкове носіння маски у приміщенні, зачинені магазини і ресторани — ось уже рік нові карантинні обмеження викликають обурення у найрізноманітніших людей по всьому світу. Противникам «держави-няні», яка опікується здоров’ям своїх громадян, здається, що вони у змозі самі нести відповідальність за власне життя. Bird in Flight розбирався, де починається і закінчується гіперопіка держави і чому заборона газованої води — це дійсно обмеження свободи, а маски і соціальна дистанція — обов’язковий захід.

У 1980 році лорд Гарольд Бальфур з Інчрі, знаменитий льотчик-ас Першої світової війни, під час виступу в Палаті лордів назвав обов’язкове використання ременя безпеки обмеженням особистої свободи і відповідальності британців. На той час ремені безпеки ще не використовували повсюдно, але деякі європейські країни зробили їх обов’язковими задовго до Британії. Швеція, наприклад, — у 1957 році. «Чому б у такому випадку медичному лобі не ввести обов’язкове носіння рятувальних жилетів для людей, які пливуть у човні?» — обурювався політик-консерватор Бальфур.

Те, що сьогодні сприймається як даність, сорок років тому було предметом жвавої дискусії. Через три роки після виступу лорда використання ременів безпеки у Великій Британії все ж зробили обов’язковим. Бальфур застав введення цього закону — політик помер тільки в 1988-му — і, ймовірно, вважав, що ненависне йому «медичне лобі» перемогло.

Держава-няня і «податок на гріх»

У своїй промові лорд Бальфур назвав Британію, в якій водії будуть зобов’язані пристібатися за кермом, державою-нянею. Поняття з’явилося ще в 1960-х і відтоді частіше використовувалося в негативному ключі. Так зазвичай називають уряд, який дуже старанно стежить за здоров’ям жителів своєї країни.

Страх перед владою, яка, опікаючи громадян, обмежує їхні права, добре показали в американському фільмі 1984 року «Вільні». Його головний герой, учень старшої школи, переїздить до провінційного містечка, де заборонені танці й музика. Виявляється, міська рада запровадила заборону після аварії: в ній загинув хлопець, який повертався додому з вечірки напідпитку. Зрештою головний герой вступає в конфронтацію з владою і вмовляє місцевих жителів знову почати танцювати всупереч забороні.

У 2012 році мер Нью-Йорка Майкл Блумберг запровадив заборону на продаж солодких газованих напоїв в ємностях більше, ніж пів літра. Таким чином Блумберг намагався боротися з ожирінням і діабетом городян, але нічого не вийшло. Виробники газованої води і звичайні американці виступили проти закону, і врешті-решт його скасували в суді.

«Уряд був створений не для того, щоб втручатися в наше життя або обмежувати свободу вибору подібним чином. Американці досить розумні, щоб зробити правильний вибір без схвалення влади», — писала у своїй колонці для Forbes юристка Карен Гарнед. Як і Гарнед, ми зазвичай думаємо про себе як про розумних людей, здатних самостійно приймати рішення, які стосуються нашого здоров’я.

Ми зазвичай думаємо про себе як про людей, здатних самостійно приймати рішення, які стосуються нашого здоров’я.

Один із найбільш затятих борців з «державою-нянею» — британський журналіст Крістофер Сноудон. На своєму сайті він публікує рейтинг країн, в яких діє найбільше заборон, пов’язаних зі здоров’ям громадян. А також регулярно виступає на телебаченні й досліджує теми регулювання охорони здоров’я, зокрема «податку на гріх» — цим акцизним податком обкладають товари, які вважаються шкідливими для суспільства. Серед них — алкоголь, сигарети, деякі продукти з вмістом цукру і фастфуд. Сноудон критикує патерналістські відносини держави і громадян, наполягаючи на тому, що товари, які обкладаються «податком на гріх», найчастіше законні, а отже, люди здатні самі вирішувати, вживати їх чи ні.

По той бік Атлантики про втручання держави у приватне життя пише американський публіцист-консерватор Девід Джон Гарсані, щоправда, на відміну від Сноудона, не соромлячись у виразах. У 2007 році він видав книгу під назвою «Держава-няня: як продовольчі фашисти, непитущі добродійники, прискіпливі моралісти й інші тупоголові чиновники перетворюють Америку на націю дітей».

Усі люди вільні, але деякі більш вільні, ніж інші

Після того як Швеція у 2020-му відмовилася слідувати рекомендаціям ВООЗ і не примушувала громадян обов’язково носити маску, багато хто утвердився в думці, що жителям більш розвинених країн потрібно менше обмежувальних заходів. Шведська конституція гарантує громадянам повну свободу пересування країною в умовах мирного часу (за винятком ув’язнених і призовників). Навіть пандемія, згідно з шведськими законами, не привід запроваджувати обмеження.

Український соціолог генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто на запитання Bird in Flight, чи дійсно є взаємозв’язок між рівнем життя у країні та суворістю законів, відповів, що він існує не завжди: «Правильніше буде сказати, що громадяни більш розвинених країн потребують не меншої опіки, а меншого контролю з боку держави».

Громадяни більш розвинених країн потребують не меншої опіки, а меншого контролю з боку держави.

Деякі розвинені країни на кшталт Данії та Швеції, говорить Паніотто, дійсно менше обмежують своїх громадян заради турботи про їхнє здоров’я і при цьому регулярно входять до переліку держав з найбільшою тривалістю життя. Але є й розвинені країни з високим рівнем міграції, які через соціальну диференціацію населення вимагають більшого контролю, наприклад США.

Крім того, деякі держави надають більше свободи не через високий рівень розвитку, а через недостатньо сильні інституції. У 10-мільйонному Каїрі працює лише кілька світлофорів, та й ті в центральній частині міста. Згідно зі звітом Світового банку 2019 року, на 97% усіх вулиць Єгипту немає світлофорів, а на 78% вулиць — пішохідних доріжок. Хоча закони, що регулюють допустиму швидкість руху, концентрацію алкоголю у крові, використання ременів безпеки і шоломів, прийняті, дотримуються їх погано. За даними ВООЗ, щорічно на дорогах Єгипту гине 9-12 тисяч людей (для порівняння: в Україні торік у ДТП загинуло 3,5 тисячі осіб).

Сам собі няня

Борець з державою-нянею Крістофер Сноудон на перших сторінках своєї книги «Killjoys: критика патерналізму» цитує британського філософа Джона Стюарта Мілля, який жив у XIX столітті. Обійтися в тексті про індивідуальну свободу без згадки Мілля — справа не з легких. Згідно з його «принципом незавдання шкоди», держава не повинна застосовувати закони для захисту громадянина від нього самого. «Кожен індивідуум є найкращий сам для себе охоронець свого здоров’я, як фізичного, так і розумового та духовного», — писав Мілль.

Однак бувають і винятки. На думку філософа, примусити до чогось людину можна, щоб попередити з її боку дії, шкідливі для інших. Також подібне втручання виправдане, якщо людина робить необачний вчинок, наприклад переходить річку по несправному мосту, не здогадуючись про небезпеку.

Можливість заразити інших людей під час пандемії — саме такий випадок. Якби Мілль застав пандемію 2020 року, він би, ймовірно, підтримав введення локдауну, адже в такому випадку йдеться про збереження здоров’я багатьох — за рахунок збереження здоров’я кожного громадянина окремо. У інших випадках заборона тільки породить корупцію, як було, наприклад, у США після запровадження сухого закону.

«Державі потрібно створити умови, в яких ми можемо продовжити своє життя, зробити його більш здоровим і щасливим, — говорить Володимир Паніотто. — Заборонні заходи тут зазвичай погано працюють. Краще намагатися зробити здоровий спосіб життя модним, розробити систему профілактичних заходів».

До 2021-го 95% населення земної кулі живуть у країнах, де носіння маски є обов’язковим. Не вимагають цього від громадян у Туркменістані, Судані та ще кількох країнах Азії та Африки. У грудні минулого року шведська влада все ж запровадила антикоронавірусні обмеження, в тому числі рекомендувала носити маску у громадському транспорті і заборонила збиратися в ресторанах групами більше чотирьох осіб. На той момент від COVID-19 у країні загинули 13 тисяч громадян. На початку березня у Стокгольмі пройшов мітинг проти карантинних обмежень — його учасниками стали близько 600 людей. Дехто з них заявляв, що не збирається виконувати нові вимоги.

«Зараз в інтернеті є багато рухів, прихильники яких не вірять ні в коронавірус, ні у вакцину, — зазначив головний лікар стокгольмської лікарні Йохан Стіруд, коментуючи протести. — Усе, що я можу сказати, — приходьте до лікарні і подивіться, як виглядає життя насправді. Нам не знадобиться багато часу, щоб переконати вас».


Фото на обкладинці: Robert Eklund / DP Images / EastNews

259

53

269
3 721

Більше матеріалів