Заповіт нової щирості: Діяння Петра Ряски

Ряска вирішив стати художником уже в свідомому віці — вступив до академії мистецтв (кафедра образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва) у 29 років. Але те, що з кар’єрою ветеринарного фельдшера не склалося, навіть на краще: сьогодні Ряску знають як живописця, перформера та куратора, організатора резиденції «Вибачте, номерів немає».

Свої роботи художник називає «діяннями», підкреслюючи їх перформативний характер. Але іноземне слово «перформанс» використовувати він не хоче, тим більше «діяння» означає щось більше, ніж просто дію, — це термін з християнських текстів про життя апостолів, тому в нього закладено також ритуальне і навіть магічне значення.

У роботах художника зв’язок з духовним простежується і завдяки його давньому захопленню ушу. Рух, ритуальність і медитативність у творчості Ряски — все звідти. Причому спочатку він ставився до цієї практики як до спорту, але потім став говорити про неї як про мистецтво, що відбувається з філософського та етичного пошуку.

Рідні пейзажі

У 90-х Ряска був різноробочим в Європі, міг би там і затриматися, але вирішив повернутися до рідного Ужгорода. Додому він їхав з відчуттям, що хоче бути художником. Знайомі пейзажі, вкоріненість і заземлення — все це згодом знайшло відображення в його діяннях.

Однією зі знакових стала робота «Історичний пейзаж Закарпаття» (2019), в якій він поєднував живопис, текст, фотографію та перформанс. За допомогою різних медіа художник побудував розповідь про ідентичність, зв’язок з традиціями, історією та культурою регіону.

Тема Закарпаття проходить через усі проєкти Ряски. Цілком конкретні пейзажі гір, луків, сіл, городів перетворюються у нього на символічне поле, де реальність стикається з міфом. А цілком конкретні дороги, на яких зустрічаються сусіди, давні знайомі і навіть ворогуючі між собою односельці, знаходять метафізичну форму і стають дорогами життя. Так містична свідомість, пошуки духовності й іронія по відношенню до себе і свого часу наповнюють роботи Ряски щирістю.

Ряску — в президенти

Петро Ряска працює з багатьма темами, починаючи з етнографічних досліджень і пошуку ідентичності людини і закінчуючи спортом і політикою. Від інших художників його відрізняє прямолінійне, практично народне почуття гумору, яке просочується в його як побутові, так і політичні діяння.

У перформансу Ряски «Колупання в носі» (Львів, галерея «Дзиґа», 2013) документальна основа — в ютубі можна знайти безліч роликів, де українські депутати буквально колупаються в носі на пленарних засіданнях. Але фраза «колупатися в носі», звичайно, також означає тинятися без діла і перебувати у стані прокрастинації.

Від інших художників його відрізняє прямолінійне, практично народне почуття гумору.

Ще один політичний перформанс «Кандидат у президенти Польщі» він і сам називає актуальним жартом. Художник провів його у 2015 році, будучи стипендіатом Gaude Polonia в Познані. Акція відбулася в «день тиші» напередодні президентських виборів у Польщі. Як «унікальний і безальтернативний кандидат», Ряска виступив перед присутніми на площі, озвучивши їм свою передвиборчу програму «Золоті гори». Звичайно, перформанс був присвячений популізму і безпідставним очікуванням.

Червона кімната для відчуттів

Однією з важливих робіт художника є інсталяція «Думка, що відчується», створена в 2012 році у львівській незалежній галереї Detenpyla. Як говорить сам автор, йому було важливо працювати саме там. Інсталяція трансформувалася вже в самому приміщенні, поки Ряска переосмислював свій художній досвід і працював з кольором поза площиною картини. Він пофарбував у червоний стіни, батареї, меблі та навіть ванну кімнату (яку, щоправда, пізніше відмив). У результаті вся галерея стала мальовничим простором, що повністю поглинає глядача.

Ряска коментував цей проєкт так: «Спочатку художник жив у печерах і малював тому, що потребував вираження власних думок через акт малювання, а сама печера перетворювалася на художній об’єкт. Перебуваючи в галереї Detenpyla, я сприйняв її як знайдений об’єкт, простір, який у поєднанні з чистим кольором здатний передати думку».

Не дарма «красні мистецтва» з української часто перекладають як «красные искусства», а не «изящные», адже червоний — витончений, тонкий і чуттєвий. Незважаючи на те що червоний колір ідеологічно й емоційно заряджений, що у нього є свій образ у культурі, художнику хотілося, щоб у цьому приміщенні людина переживала унікальні почуття. Звідси і назва: думка, що буде відчуватися. При цьому вона може бути тривожною або, навпаки, спокійною, еротичною або агресивною. Червона кімната Ряски майже як «червона кімната» у Девіда Лінча — таємниче місце, що існує в паралельній реальності, де відбуваються найрізноманітніші, часто містичні речі.

Жіноча це справа

Ряска часто використовує редімейд і предмети побуту, залучаючи їх до простору картини. Так, наприклад, частиною діяння «Я є жінка. Ми є жінки» стали картини, де є чайники, сита, кришки від каструль, шумівки й інше кухонне начиння. Художник пояснює це тим, що хоче створювати об’єм.

«Це не про місію або про карму жінки, не про материнство, хоча воно присутнє як складовий каркас думки. Це про конструювання факту моїми очима, — розповідає він про це діяння. — Саме жінка є генофондом людства. […] Від першої жінки, від мами до доньки, від доньки до своєї доньки, доньки наступної доньки і так безперервно живий струмінь крові передається, переливається виключно жінками. Жінка передає кров дитині з тіла в тіло, артерія в артерію, через пуповину. Кров є жінкою. Ми є жінкою через маму, в нас тече кров жінки».

«Кров є жінкою. Ми є жінкою через маму, в нас тече кров жінки».

З цим проєктом пов’язано декілька історій. Одна з них — про сусідку, яка колись сказала матері художника: «Ваш Петро як дівчинка», акцентуючи увагу на тому, що він виконує «жіночу» роботу по господарству. Після Ряска став звертати увагу на подібне. Так, на одному майстер-класі маленька дівчинка намалювала портрет художника у вигляді дівчини з короною і великою бородою. На його запитання, чому так, вона відповіла, що вміє малювати тільки дівчат.

На Закарпатті дуже сильні і часто консервативні традиції та соціальні підвалини. Зазвичай народження дівчинки — менш радісна подія, ніж поява хлопчика, хоча на Закарпатті жінки — головні в родині. Чоловіки їдуть на заробітки, а жінки змушені тримати все у своїх руках: сім’ю, господарство, громадські справи. Але хтонічна і сильна жінка в роботах Петра Ряски не позбавлена ​​чуттєвості. Вона любить рідну землю, своїх близьких, насолоджується сільськими пейзажами і можливістю бути там, де її коріння.

Хтонічна і сильна жінка в роботах Петра Ряски не позбавлена чуттєвості.

Мистецтво закарпатського художника часом здається наївним і простим, проте росте воно з традицій, любові до природи і батьківщини, соціальної критики, гумору та самоіронії. Досліджуючи межі форм мистецтва — живопису, перформансу та графіки, — художник створює унікальні роботи, які сьогодні можна трактувати як нову щирість.