Кіберспортивний коментатор Олексій Малецький: «Counter-Strike уже нічого не вб’є — я швидше повірю, що футбол помре»

Як і будь-який великий спорт, кіберспорт приваблює мільйони глядачів — з тією лише різницею, що змагання поки не транслюють по телевізору, а тільки онлайн. Зате минулорічний турнір з League of Legends подивилося 100 мільйонів чоловік, тоді як фінал Ліги чемпіонів з футболу — 11 мільйонів. У кіберспорту вже є все необхідне, щоб продовжувати захоплювати увагу глядачів: турніри, кіберарени і навіть студії мовлення з коментаторами. В одній такій компанії — медіахолдингу WePlay Esports з українським корінням — і працює зараз Олексій Малецький, більш відомий як уXо.

Про ігрову індустрію

Люди дивуються, коли дізнаються, чим я займаюся. Швидше за все, вони чули про Counter-Strike і кіберспорт, але не замислювалися, що хтось висвітлює такі змагання. У середині 1990-х — на початку 2000-х це взагалі здавалося дикістю, зараз уже простіше пояснити, ким я працюю.

Виросло ціле покоління, знайоме з культурою кіберспорту, і за останні роки увага до нього збільшилася в рази. Мої діти — 6 і 10 років — уже добре грають, їм подобається. Їхня шкільна вчителька просила мій автограф для племінниці, так що їм моя професія не здається дивною. Ось моя дружина ніколи не грала, але ще 12 років тому вона сказала мені: «Добре, що у тебе є захоплення, багато друзів, ти подорожував — я тебе в усьому підтримую»..

Мій перший комп’ютерний клуб знаходився в кінотеатрі «Братислава» на Оболоні: в холі стояло п’ять-шість телевізорів «Електрон» і комп’ютер Atari. Тоді, на початку 90-х, ігри запускали на касетах, і за 10 хвилин потрібно було заплатити 10 копійок. Там я вперше побився: якийсь місцевий задирака вирішив дати мені в живіт. Але культура комп’ютерних клубів завжди була про спілкування підлітків і подібне беззаконня.

Комп’ютерні клуби того часу — це збіговисько маргіналів. Туди ходили всі: гопники, мажори, бомжі, прості пацани. Це зараз молодим людям є чим зайнятися, але на початку 2000-х у підлітків вибору особливо не було. Клуби, ігрові автомати були ковтком свободи, таємним товариством, де, коли б ти не приїхав, ти завжди зустрічав знайомих. Навіть зараз моє коло спілкування — в основному ті, з ким я познайомився там.

У комп’ютерні клуби ходили всі: гопники, мажори, бомжі, прості пацани.

У 1998-му на відпочинку в Болгарії я побачив Counter-Strike і зрозумів, що грати можна не тільки проти комп’ютера. Це мене дуже захопило. Я повернувся до Києва і почав шукати можливість пограти і вдома. Виявилося, що в інтернеті вже все є: існує ціла ліга, хлопці на форумі забивають один одному стрілку, пропонують грати на ящик пива. Я вирішив вписатися в цю тусовку, хоча мені і було вже 20 років, для кіберспорту забагато. Спочатку у мене навіть нік був не уХо, а Старуха.

У нас проходили свої чемпіонати — наприклад, турнір у клубі «Живчик», на якому розігрувався ящик «Живчика». А найкрутішими на них були хлопці зі своїми комп’ютерними мишками і килимками, особливо якщо останні ще й різнокольорові.

Про свою кар’єру

Моя кіберспортивна кар’єра почалася в 2001 році. Тоді я познайомився з кістяком ком’юніті — Тафою, Кохановським та іншими. А ще дізнався про World Cyber Games — великий чемпіонат, фінал якого проходив у Кореї. Я зібрав команду з хлопців з форуму — Hello, Колобок, ще хтось і я, Старуха. Відбіркові ми програли, але їх я запам’ятав на все життя: два ігрових поля на 20 комп’ютерів і 83 або 84 команди. З цього моменту я почав їздити на турніри Україною, а потім і в Москву, Білорусь.

Часто доводилося позичати гроші, щоб з’їздити на турнір. Коли їздили на змагання до Москви, думали, що там більш конкурентоспроможні команди, у яких є чому повчитися. Але скоро ми усвідомили, що тактики там посередні, а гру всі будують чисто на стрільбі. У Росії хороший інтернет з’явився раніше, тому в 2004-му ми також їздили до Пітера, до чемпіонської команди M19, щоб потренуватися перед черговим WCG у Сан-Франциско.

Зарплату я отримував лише у 2005 році, коли нашу команду спонсорував один журнал. Просто за те, що ми тренувалися, нам платили по 250 гривень на день. Ще нам колись платив учасник нашої ж команди — гроші для нього не були проблемою, він просто хотів грати на високому рівні. В інший час я жив на призові.

У нашої країни довго не було великих досягнень у кіберспорті, і свого часу здавалося, що ми просто на них не здатні. Можливо, це пов’язано з якістю інтернету: тільки в 2006—2007 роках з’явилася можливість нормально змагатися з гравцями з-за кордону. Хоча в рамках СНД Україна завжди тримала планку.

У 2011 році я відіграв останній турнір і почав стрімити матчі з Counter-Strike — тоді якраз з’явився сервіс own3D.tv. Я став штатним стримером команди NAVI — без якихось спеціальних скилів або поставленої мови. Виходили такі пацанські трансляції, але інших особливо і не було: Вілат (коментатор Віталій v1lat Волочай) стрімив Dota, а я — Counter-Strike. На матчах старого складу NAVI мене слухало 8-9 тисяч чоловік — нереальні цифри на той час.

Я став штатним стримером команди NAVI — без якихось спеціальних скилів або поставленої мови. Виходили такі пацанські трансляції, але інших особливо і не було.

У 2012 році стара версія Counter-Strike, так би мовити, померла, але за новою — Global Offensive — ще ніхто не проводив турнірів. Якщо їх не було, то і стріми були не потрібні; я вже почав думати, що Counter-Strike залишиться для мене лише у спогадах. Тоді саме піднімалася Dota, але я в ній нічого не розумів, і мені було не цікаво. Хоча саме Dota і дала новий поштовх для розвитку кіберспорту.

На три роки я пішов з кіберспорту, торгував зерном, жив у Дубаї, потім заробляв покером. Але в 2015-му Кохановський відкрив Storm Studio, і я попросився в коментатори. У ком’юніті мене вже ніхто не знав, усі гравці були новими. Я ж став усіх поливати в ефірі, розповідати, що вони неправильно грають. У чаті писали: «Приберіть цього дебіла-школяра від мікрофона». Загалом, мене прийняли неоднозначно, але з часом ми знайшли спільну мову.

Про кіберспорт в Україні

Усе, що відбувається в нашому кіберспорті зараз, — це якась дика рвань. У хорошому сенсі. У нас багато турнірних операторів і студій: WePlay, Starladder, Maincast. Нещодавно зустрічався з хлопцями з Esports Battle — у них свій кіберспортивний університет, соціальні проєкти. Гена Веселков влаштовує турніри на 100 команд на сайті Gameinside. Не знаю, яким медом тут намазано, але є гарне конкурентне поле. Головне тепер — розвивати молодих гравців, створювати школи, академії, популяризувати кіберспортивну культуру.

Кіберспорт офіційно визнали спортом, але що зміниться? Мені б хотілося, щоб поменше чуваків на піджаках і краватках розповідало з розумним обличчям, що йому тепер потрібно потрапити на Олімпійські ігри. Навіщо мені Олімпійські ігри, якщо кіберспорт і так уже давно визнаний? Хочете щось робити — робіть турніри, відкривайте академії. Зробили турнір? Давайте ще.

Мені б хотілося, щоб поменше чуваків на піджаках і краватках розповідало з розумним обличчям, що кіберспорту тепер потрібно потрапити на Олімпійські ігри.

Київ може бути кіберспортивною столицею СНД. Медіахолдинг WePlay Esports побудував арену, вона чекає на відкриття. Але це майданчик на 200-300 чоловік, розрахований на висвітлення онлайн-подій. Чи потрібна нам у Києві кіберспортивна арена на 10 тисяч чоловік? Якщо ми вийдемо з пандемії та повернуться міжнародні перельоти, така арена може бути затребувана. Передумов до того, що кіберспорт помре, я не бачу: одного разу я вже пережив цю «смерть» — знаю, що це таке. І судячи з того, скільки людей задіяно в індустрії, вона помре хіба що в разі атомної війни.

Counter-Strike уже нічого не вб’є — я швидше повірю, що футбол помре раніше. Гру можуть перенести на інший движок — зараз про це все більше говорять, — але вона залишиться тією ж. Навіть те, що є зараз, уже практично ідеально.

Пандемія тільки показала сильні боки кіберспорту. Усі: «Ой, удальонка, відеозв’язок…», а ти такий: «Що? Я в TeamSpeak уже 15 років сиджу!»

LG Electronics — новатор і один із лідерів світового ринку електроніки — у 2018 році представив свій суббренд геймерських моніторів LG UltraGear™. Для гравців, які не хочуть миритися з поганою якістю картинки або жертвувати швидкістю реакції, компанія випустила монітори з IPS-матрицею і часом відгуку 1 мс GTG. LG UltraGear™ — це повне занурення в ігрове середовище, плавність зображення і 100% заряду на перемогу.

Усі фото: WePlay Esports