Вікно в майбутнє у проєкті Онорато і Кребса, експертів Bird in Flight Prize ‘21

Німецька письменниця і кураторка Крістін Мюллер цікавиться темою документальної фотографії й тим, як змінюється сам цей медіум та межі його матеріальності. Вона розповідає про серію «Спогади про майбутнє», де час і простір існують не так, як ми звикли.

З моменту винаходу фотографію розглядали як вікно у світ, що показує нам частину іншої реальності. А перший знімок, зроблений Нісефором Ньєпсом ще в 1826 році, навіть буквально зображував краєвид з вікна його кабінету. Згодом фото мандрівників дали людям можливість побачити далекі країни та культури. Сьогодні пости в інстаграмі — не що інше, як вікна у незліченні особисті реальності.

Тайо Онорато і Ніко Кребс за допомогою фотографії досліджують, як змінювалися наші уявлення про майбутнє. Спочатку це здається парадоксальним: адже, незважаючи на можливості обробки зображень, фотографія пов’язана з фіксацією реального світла в певний момент. Отже, нові зображення Онорато і Кребса повинні містити світло з майбутнього й дозволити часу, що застиг на знімку, поширюватися вперед.

«У майбутнього — стародавнє серце», — говорив італійський письменник Карло Леві в 1956 році. Якщо бути точнішим, майбутнє починається глибоко в минулому, продовжує розвиватися у теперішньому і все більше формується нами. Так, у 2020-му вчені заявили про те, що маса створених людиною об’єктів уперше за всю історію переважила біомасу.

Онорато і Кребс шукають у своєму архіві зображення, які б вказували на майбутнє, що зароджується. В останні роки робота привела їх до США та Китаю — країн, де розвиваються концепції майбутнього, а також технології, необхідні для їхнього втілення. Нещодавно художники були на Мальдівах, де прогнозована екологічна криза вже вочевидь проглядається в ландшафті. Крім того, вони використовують фотографії з Греції, розширюючи часовий інтервал. Багатовікові храмові комплекси розповідають про бачення, втілене у камені задовго до початку нашої ери. Вітрини музею зберігають минуле, обране для майбутнього перегляду.

Розмірковуючи про можливі сценарії, Онорато і Кребс зіштовхують фрагменти різних зображень. І роблять це абсолютно непередбачуваним чином — ніби з вікна знайомої нам кімнати раптом відкрився інший краєвид.

Онорато і Кребс зіштовхують фрагменти різних зображень таким чином, ніби з вікна знайомої кімнати раптом відкрився інший краєвид.

У «Спогадах про майбутнє» художники концентрують видимий світ, виходячи за межі не лише простору, а й часу. Вони візуалізують питання про те, як наше ставлення до світу зміниться в майбутньому. Автори розмірковують, які події розігруватимуться за нашим вікном, чи потрібен нам екран, щоб сприймати навколишню реальність, і що перебуватиме у музеях майбутнього: природа, її забруднення чи штучний світ, в якому нічого подібного більше не існує?

Світло та реакції фотографічного матеріалу на знімках Онорато і Кребса відіграють провідну роль. Єдиний зв’язок із реальністю — технічний, через сліди, залишені лазером, а також відбитки геометричних форм та загадкових предметів. Орієнтуватися у цих образах аж ніяк не просто. Можна лише розмірковувати, у що ми вдивляємося, — у підводний світ чи космічні краєвиди. Простір та час повністю призупинені. Залишаються образи невідомого, які можуть бути частиною нашого майбутнього.