Війна у великому форматі: Картини Наталії Левітасової

До війни Наталія Левітасова жила та працювала у Києві: писала краєвиди з натури, зображуючи природу й місто. У її роботах було багато геометрії, барв і світла. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну зміст творчості Наталії змінився. Тепер вона документує дійсність, перемальовуючи фотографії руйнувань у звичній для себе манері — яскраво та без песимізму. Художниця розповіла Bird in Flight, як відмовилася від мирних краєвидів і чому не збирається повертатися до них.

— Я давно мріяла пожити в Карпатах, тож наприкінці січня ми з чоловіком знайшли будинок, а у лютому переїхали. Почали облаштовуватися — помешкання було ще не дуже придатним для життя, — але не встигли. Я спочатку не повірила, що почалася війна, бо не сильно слідкувала за новинами. Тобто я знала, що усе можливо, але до останнього сподівалася, що цього не станеться.

Перші два тижні пройшли як у тумані, взагалі не пам’ятаю, що я робила. Прожила їх без творчості. Було відчуття, що все втратило сенс, і моє малювання також. Узяти пензлик до рук здавалося повною нісенітницею: я ж повинна купувати, збирати, тягти кудись гуманітарку, приймати гостей, розселяти їх. Було важко — в будинку оселилося 10 людей.

Було відчуття, що все втратило сенс, і моє малювання також.

Якоїсь миті у мені накопичилося багато болю, і через те, що я не малювала, він нікуди не йшов. Тож я вирішила створити першу роботу, й мені стало легше. Це була невеличка картина: на фоні грозового неба я написала «МИР» і поруч із тих самих літер — «WAR». Раніше на моїх картинах не було написів. Але зараз інколи я дивлюся на вже завершену роботу й відчуваю, що мушу додати до неї слова. Навіть якщо це щось зовсім ірраціональне.

Я не вважаю свій живопис мегаактуальним. Але в мене і немає мети створювати найбільш передове та актуальне мистецтво. Пишу живопис, бо обожнюю олійні фарби, в них дуже велика амплітуда можливостей, і я не почуваюся так вільно в інших матеріалах.

Раніше я малювала з натури, проте рік тому в мене почалися проблеми зі спиною, тож зараз майже не виходжу на етюди. На маленьких форматах я писати не люблю, а великі дуже важко носити за собою, тому тепер більше малюю з фото. До війни всі знімки я робила сама, а зараз беру світлини з вільних джерел; якщо це авторське зображення, питаю дозволу. Я не вважаю, що малювання зі знімка може зашкодити творчій роботі, це один з інструментів. До того ж сьогодні це єдиний спосіб побачити те, що я хочу зобразити.

Я малюю з фото, беру світлини з вільних джерел. Сьогодні це єдиний спосіб побачити те, що я хочу зобразити.

Перші мої роботи, створені під час війни, були значно темнішими, ніж до цього. Проте я не хочу нічого вигадувати, є і якісь яскраві моменти в цих зображеннях. Тобто я не кажу, що щось хороше є у війні, але реальність така — вона кольорова. Люди бажають мені якнайшвидше повернутися до моїх звичайних сюжетів, мирних. А я цього зовсім не хочу, вони втратили для мене сенс.

Зараз я запустила рекламу в інстаграмі на закордонну аудиторію. Не можна поставити на промо жахливі фото, не можна поставити знімки розстріляних у Бучі, а мою картину — можна. І це побачать, на ситуацію в Україні звернуть увагу, а я б хотіла, щоб більше людей по всьому світу знали про те, що відбувається.

Не можна поставити на промо жахливі фото, не можна поставити знімки розстріляних у Бучі, а мою картину — можна.