За кого ти себе маєш: Історія українських аферистів

Доктор Пі (Андрій Слюсарчук)

52 роки
Здобув славу людини з феноменальними здібностями. Не маючи жодного підтвердженого диплома про медичну освіту, зробив кар’єру нейрохірурга.

Андрій Слюсарчук став відомим на початку 2000-х як видатний лікар і людина з феноменальною пам’яттю. Крім того, на радіо «Ера» він вів власну програму «Ігри розуму», де обговорював політику.

Зрештою на його операційному столі почали гинути пацієнти. У 2006 році Андрій Слюсарчук прооперував 38-річного Ігоря Тиховецького, який помер на другий день. Родичі загиблого стверджують, що операція проходила без анестезіолога. Але це не завадило Слюсарчуку у 2010-му влаштуватися на роботу до Національного університету «Львівська політехніка».

Кар’єра нейрохірурга здавалася карколомною: хлопець із Вінниці рано залишився без батьків, які потрапили у смертельну ДТП, але зміг здобути три вищі освіти. Школу він нібито закінчив у дев’ять років, а вже у двадцять сім став доктором медичних наук. Встановив три рекорди, занесені до Книги рекордів України. Один із них — за те, що запам’ятав і відтворив 30 мільйонів знаків числа Пі після коми, за що й отримав своє прізвисько. Другий — за те, що за дві хвилини запам’ятав та відтворив понад 5 тисяч чисел. Третій — за те, що обіграв у шахи комп’ютер (згодом цей випадок викреслили з Книги рекордів). Слюсарчук заявляв, що знає напам’ять 20 тисяч книг, але жодних підтверджень цьому немає.

За каденції Віктора Ющенка той мав стати головою Інституту мозку. У 2009-му президент видав указ про створення цієї наукової установи для досліджень у неврології, психіатрії та психології (він так і не отримав фінансової підтримки). У науковому середовищі новина викликала обурення, але у суспільстві на неї майже не звернули уваги: компетентність Слюсарчука у широких колах не обговорювали. Віктор Янукович за своєї каденції також вручив Слюсарчуку державну нагороду в галузі освіти.

У 2011 році журналісти львівської газети «Експрес» опублікували іншу версію його біографії (сьогодні ця сторінка недоступна, але розслідування передрукували інші медіа). Згідно з їхньою інформацією, Андрій Тихонович Слюсарчук народився 10 травня 1971 року в Житомирі. Його мама Наталія Тихонiвна Слюсарчук нібито покинула свого новонародженого сина у пологовому будинку. Журналісти знайшли працівників спецінтернату для сиріт із села Гришківці, які розповіли, що Слюсарчук був їхнім вихованцем. Інформація про батьків, які загинули в автокатастрофі, не підтвердилася. Після закінчення інтернату Слюсарчук вступив до професійного училища залізничного транспорту у Козятині, де у 1991-му отримав спеціальність штукатура-плиточника-облицювальника (сам він стверджував, що в цей час закінчив російський виш).

Розслідування набуло розголосу, і врешті-решт відбувся арешт. Слюсарчука звинувачували у шахрайстві, незаконному проведенні операцій без медичної освіти, заподіянні тяжких тілесних ушкоджень. Загалом у результаті «лікування» померло двоє людей. Згідно з рішенням Сихівського райсуду Львова, винесеним у 2014-му, Слюсарчук отримав вісім років позбавлення волі.

Але у 2016-му він вийшов на свободу за «законом Савченко» — відповідно до нього кожен день ув’язнення у СІЗО до винесення вироку має бути зарахований як два дні основного покарання. Тож Слюсарчуку скоротили термін. Як зазначено у розслідуванні ТСН 2023 року, сьогодні він живе у передмісті Києва та працює у фармацевтичній компанії. Усі звинувачення чоловік називає помстою за критику тогочасного президента Януковича. «Я вийшов із тюрми, і друзі дали мені тільки 300 доларів. Я купив будинок, машину. У мене п’ять годинників, які коштують по 170 тисяч. Моя зарплата складає приблизно 210 тисяч гривень», — заявив він журналістам.

Андрій Авдєєнко

66 років
Видає себе за адмірала та академіка; автор понад десятка псевдоісторичних книжок, які містять багато неточностей та навіть вигадок.

Перші публікації про Андрія Авдєєнка почали з’являтися у 2011 році — він давав коментарі ЗМІ на історичні теми. А вже у 2012-му в Запорізькому національному університеті відбулася презентація його книги «Україна — Русь Арійська». За цим послідувала публікація ще понад десяти робіт.

Книги Авдєєнка присвячені племенам на землях сучасної України, історії Київської Русі та козацтва. Щоправда, у власній інтерпретації. «Тут воєдино змішані трипільці, скіфи, Київська Русь, ординці та козаки, і весь цей „коктейль“ приправлений реверансами у бік неоязичництва та магії, — писав про книги Авдєєнка історик Едуард Андрющенко. — Боги Хорс і Велес — такі ж персонажі його „наукових праць“, як і князі Володимир та Святослав». Улюбленою темою письменника є так звана Лепетиська Січ, яка нібито існувала у його рідному селі на Херсонщині Великій Лепетисі (історики називають це вигадкою). Згідно з версією Авдєєнка, отаманом тієї січі, а також його пращуром був Авдій Шпичка. В одній із книжок можна побачити фото чоловіка на розкопках. Пізніше з’ясувалося, що це зображення було зроблене у фотошопі: на оригінальному знімку Авдєєнко стоїть на тлі автомобілів. Втім, попри сумнівні регалії у 2018 році Петро Порошенко нагородив його званням «Заслужений працівник культури України».

Про звання почесного адмірала у Військово-морських силах не чули. Після того як Авдєєнко похизувався його здобуттям у фейсбуці, на офіційній сторінці ВМС України з’явилося повідомлення про те, що ніяких відзнак Авдєєнко не отримував. Сам же він запевняє, що став адміралом за написання історії українського флоту.

Ще одна сумнівна регалія Авдєєнка — звання академіка. Його надала громадська організація «Українська академія наук». Проте вона не має нічого спільного із Національною академією наук України (НАН), найбільшим центром наукових досліджень у країні. Це не заважає авторові застосовувати гриф установи у своїх книгах. Коли видання «Новинарня» звернулося по коментар до НАН, то виявилося, там навіть не підозрювали, що видавали книжки Авдєєнка.

Чим насправді займався чоловік до 2011 року, точно не відомо. Як пише Едуард Андрющенко, за радянських часів той був військовим, ймовірно розвідником, а у 1990—2000-х працював у кількох відомих комерційних структурах.

Судячи з фейсбук-сторінки Авдєєнка, він продовжує брати участь у культурних заходах, просувати свої книги й називати себе академіком і адміралом. Попри колективне звернення запорізьких істориків та активістів з вимогою скасувати нагородження він усе ще вважається заслуженим працівником культури України. Як пояснив Олександр Сопов, член робочої групи Верховної Ради з реформування нагородної системи, відповідно до чинного законодавства скасувати нагородження практично неможливо. Для цього повинен бути окремий указ президента, а доти Андрій Авдєєнко вважається володарем державної нагороди.

Артур Самарін

29 років
З 19 до 23 років видавав себе за школяра на ім’я Ашер Поттс, щоб його могла всиновити американська пара.

Артур Самарін родом із Нової Каховки Херсонської області. У 2012-му, 19-річним, він потрапив до США за програмою Work and Travel. У місті Гаррісберг у Пенсильванії хлопець влаштувався працювати в закусочну і швидко зрозумів, що хоче залишитися у країні довше, ніж на три місяці. Випадково він познайомився з парою Майклом та Стефані Поттс. Досі достеменно не відомо, хто першим запропонував план із всиновленням. Проте невдовзі Артур узяв ім’я Ашер і став сином Поттсів — щоправда, 14-річним. Хлопець пішов до школи, де був улюбленцем однокласників та викладачів. Він навіть приєднався до програми військової підготовки. Тим, кого бентежив його акцент, Артур відповідав, що виріс у єврейсько-російському кварталі.

Самаріна заарештували у 2016-му прямо під час уроку, незадовго до випуску зі школи, — поліції чоловіка видали прийомні батьки після того, як той утік із дому. Його звинуватили у підробці документів. Самарін, якому на той момент виповнилося 23 роки, стверджував, що став заручником Поттсів: вони нібито використовували його як безкоштовного хатнього робітника та примушували спати у гардеробній. Пара, навпаки, заявляла, що то їхній прийомний син став агресивним і погрожував влаштувати стрілянину у школі. Кому належала ідея змінити вік Самаріна — йому чи прийомним батькам, — досі невідомо. Проте Майкл та Стефані Поттс також постали перед судом через підробку документів і приховування нелегала. У суді проти Самаріна були висунуті нові звинувачення, у розбещенні неповнолітніх: з’ясувалося, що він мав стосунки з 15-річною ученицею.

Самарін пробув у в’язниці більше року. У 2017-му його депортували до України, де залишилася його родина. Журналісти ТСН дізналися, що його рідні батьки розлучені. До поїздки у США Самарін жив із матір’ю та навчався у Херсонському державному університеті. Його батько викладав у цьому виші. Після повернення в Україну Артур Самарін поновився на навчанні. Журналіст GQ, який зустрівся із чоловіком після його приїзду до Нової Каховки, зазначив, наскільки вільно той розмовляв англійською на будь-яку тему — математика, наука, обчислювальна техніка, програмування, філологія. Але українця в ньому видавав сильний акцент. Після 2018 року нові статті про Артура у ЗМІ не з’являлися.

Валерій Бебик

64 роки
Псевдоісторик, автор теорії про те, що стародавні українці — прабатьки світової цивілізації. Був багато разів висунутий на Шевченківську премію.

Валерій Бебик родом із Сумської області. Він кандидат психологічних наук та доктор політологічних наук. До початку 2000-х кар’єра Бебика була строкатою: він працював інженером, був ректором Міжрегіональної академії управління персоналом та консультантом пресслужби Президента України. Як з’ясував журналіст Анатолій Дмитрів, історичні дослідження Бебика почалися у 2007 році, коли він, професор політології й тодішній проректор університету «Україна», став працювати над підручником із глобалістики. Відсутність профільної освіти його не зупинила. Головною метою Бебика була боротьба з українським комплексом меншовартості: мовляв, Україну незаслужено забувають вказувати у підручниках як одну з найстаріших цивілізацій.

Уже через два роки Національна радіокомпанія України запросила Бебика зробити власну радіопрограму з історії — він випустив понад 900 епізодів. Пізніше перейшов на телеканал «Тоніс», де створив понад 130 фільмів. Бебик переконаний, що Чингісхана звали Богданом, Будда походить зі скіфського роду, а «антична Україна-Еллада» передувала еллінізму. Саме за телепередачі Бебика неодноразово висували на Шевченківську премію. Проти цього з 2012-го виступала Спілка археологів України, а також редакція інтернет-журналу «Історична правда» і порталу Historians.in.ua. Їхній головний заклик до журналістів полягав у тому, щоб перестати популяризувати Бебика та надавати йому слово у медіа. Його навіть висували на звання «Псевдонауковець року» громадської антипремії «Академічна негідність року».

Сьогодні Бебик є членом правління Всеукраїнської асоціації політичних наук (не плутати з Асоціацією політичних наук України) та викладає на Факультеті політології та права Національного університету імені Драгоманова. Він продовжує писати статті — іноді за профільною освітою, іноді — на історичну тему. Останній його матеріал присвячений нібито фальсифікації всесвітньої історії юдейсько-християнськими богословами. Бойкот наукової спільноти його хвилює мало. І коли Комітет Шевченківської премії оприлюднив список кандидатур на здобуття нагороди у 2023 році, у ньому очікувано було ім’я Валерія Бебика.

Дорж Бату (Андрій Васильєв)

45 років
Письменник, який видавав себе за працівника NASA.

У 2018 році «Видавництво Старого Лева» випустило роман українського письменника Доржа Бату «Франческа. Повелителька траєкторій». Книга про пригоди аерокосмічної операторки NASA одразу стала українським бестселером. Зокрема, тому, що її автор нібито сам працював у NASA і був безпосередньо знайомий із героями історії. Він навіть показував фотографію італійки Франчески. Згодом вийшла ще одна книга про операторку NASA. За даними Forbes, видавництво продало 25 тисяч примірників із цієї серії за чотири роки — дуже гарні показники як для української сучасної прози. Журналісти не раз кликали Бату розповісти про свою роботу в інтерв’ю.

Тож справи у нього йшли добре, доки наприкінці минулого року блогер Віктор Трегубов не опублікував у соцмережах пост: він звинуватив письменника у тому, що той ніколи не працював у NASA, та й у космічній галузі загалом. За словами Трегубова, герої книг автора — полковник Вескот, Франческа та інші — є просто вигаданими персонажами. Крім того, спливла стара історія про Доржа Бату, тоді ще відомого як Андрій Васильєв, та його підробне інтерв’ю. У 2012 році він працював у російській службі «Голосу Америки» й мав провести розмову з російським політиком Олексієм Навальним. Після публікації Навальний заперечив, що давав таке інтервʼю, і матеріал із сайту зняли. Проте Бату і сам розповідав цю історію, хоч і стверджував, що отримав відповіді поштою та сам став жертвою шахраїв.

Після скандалу «Видавництво Старого Лева» відмовилося від співпраці з письменником. У коментарі «BBC News Україна» речниця NASA Шеріл Ворнер заявила, що Бату не працював на агентство, а був лише підрядником у 2013—2016 роках. Сам письменник назвав звинувачення на свою адресу неправдивими, але згодом видалив пост у фейсбуці. Сьогодні його сторінка там неактивна, інших коментарів журналістам відтоді Дорж Бату не давав.

Ілюстрації Тетяни Кремень, спеціально для Bird in Flight