На початку була Україна. Валерій Бебик та його псевдоісторична теорія всього

«Вітаю вас, шановні друзі! Ми знаходимося в тисячолітньому українському місті Херсонесі, яке зараз носить кіммерійське ім’я Севастополь, — звертається до глядачів автор і ведучий програми „Український Херсонес: антична історія Севастополя“ професор Валерій Бебик, позуючи на тлі древніх кримських руїн. — Ви здивовані? Чудово! Хочете знати, що об’єднує індоарійського бога Шиву, азовську затоку Сиваш і український Севастополь? Дивіться далі!»

Дивуватися дійсно є чому, адже автор численних сенсаційних теорій стверджує, що Константинополь був колонією Херсонеса, прабатько скіфів — це уродженець Криму Геракл, який жив колись на острові Хортиця, а сама Хортиця, у свою чергу, цілком могла бути столицею Атлантиди.

Бебик стверджує, що Константинополь був колонією Херсонеса, прабатько скіфів — це уродженець Криму Геракл, який жив колись на острові Хортиця.

Метод Валерія Бебика базується на схожому звучанні назв і дуже вільній інтерпретації відомих історичних фактів. Наприклад, він запевняє, що назви населених пунктів Середина-Буда Сумської області та Буда Чернігівської області вказують на народ будинів, до якого належав і знаменитий пророк Будда. Назва ж міста Мена на Чернігівщині дала ім’я першому єгипетському фараону Менесу. З праць Бебика можна дізнатися, що українська держава існує більше 7,5 тисячі років, Україна взагалі є колискою світової цивілізації та навіть Ісус Христос, схоже, був галичанином.

І хоча професійні історики критикують його сміливі заяви, у 2020-му професора знову висунули на здобуття Шевченківської премії за фільм про український Херсонес. Кореспондент Bird in Flight досліджував «феномен Бебика» і з’ясував, як він уже вп’яте опинився в числі претендентів на головну культурну премію країни і чим керуються ЗМІ, надаючи йому слово.

Геракл — герой України

Дослідження Валерія Бебика почалися у 2007 році, коли він, професор політології й тодішній проректор університету «Україна», став працювати над підручником з глобалістики.

«Я був дуже здивований, що в західних або російських підручниках з історії Стародавнього світу „їхнім всім“ вважалася імперія Александра Македонського, — розповідає Бебик. — Там жодного слова не сказано ані про стародавню Скіфію, ані про славетну трипільську цивілізацію, яка існувала за три тисячі років до Македонського. Але ж у трипільців були величезні на ті часи міста, в яких жили до 30-40 тисяч чоловік. Потім я почав глибше цікавитися цим питанням і знайшов безліч фальсифікацій».

Так з’явився історик Валерій Бебик. Відсутність профільної освіти він не вважав перешкодою, пояснюючи це тим, що в систему політичних наук входить також політична історія. Відтак політолог цілком може вважатися і професійним істориком. «Філософом, до речі, теж, тому що в античні часи історії як такої не було. Була одна наука — філософія, в рамках якої вивчали, власне кажучи, філософію, математику, історію», — каже Бебик.

Свої статті він спочатку друкував у наукових виданнях, наприклад у журналі «Освіта регіону» університету «Україна», в парламентському виданні «Віче», у фаховому історичному журналі «Пам’ять століть», у збірнику наукових праць Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса Національної академії наук України. Після став друкуватися в «Голосі України». У 2009 році його запросила Національна радіокомпанія України, для якої Бебик зробив більше 900 радіопрограм. Після він перейшов на телеканал «Тоніс», де створив понад 130 фільмів. Зараз готує їх для ТРК «Київ», ці фільми також закупили 17 регіональних телерадіокомпаній.

Бебик стверджує, що досліджує історію за допомогою системного аналізу.

— Я порівнюю історичні, археологічні джерела, міфологію та релігійні тексти. Якщо пазли складаються, роблю висновки, — говорить він.

— Ви дійсно вважаєте, що Чингісхана звали Богданом? — питаю напряму.

— Так. — Бебик явно здивований запитанням. — Почитайте загальновідому «Таємну історію монголів». Чингісхана в ній називають Богдо-ханом. Хіба це ім’я сильно відрізняється від імені Богдан? В історії кожне ім’я могло багато разів переломлюватися через діалекти та інші мови. А ви знали, що державними символами Чингісхана були наш український тризуб і синьо-жовті кольори? Я сам бачив це, коли знімав у Китаї фільм про знаменитого полководця.

— І Будда був українцем?

— Про Будду я ніколи такого не казав. Так само, як і того, що українці викопали Чорне море. Усе це — вигадки московських псевдожурналістів, які ведуть інформаційну війну проти України. Почитайте біографію Будди — він походить зі скіфського роду Сакьямуні Будда. Саки — це східні скіфи. Кельти — західні скіфи.

— Ну а Геракл дійсно народився у Криму?

— Так, ймовірно, в місті Мірмекій, що означає «мурашник», це на північ від українського міста Керч. До російської окупації наша знімальна група побувала в керченському історичному музеї, де нам показали надгробний пам’ятник Гераклу. Подробиці ви можете дізнатися з мого фільму «Геракл — герой України». Геродот говорить, що прабатьком скіфів був Геракл, а праматір’ю — змієнога богиня, яка жила в печері на острові Хортиця. Якщо ви поїдете на Хортицю, співробітники музею покажуть вам, де була ця печера, її затопило після побудови Дніпрогесу. Взагалі, я вважаю, що з 12 подвигів Геракла, описаних у міфах, 9 були здійснені на території сучасної України.

«Я вважаю, що з 12 подвигів Геракла, описаних у міфах, 9 були здійснені на території сучасної України».

На це історики могли б заперечити, що «богдихан» — не ім’я, а титул, який з монгольської перекладається як «священний, ясновельможний государ». Або розповісти, що батьком Будди був Шуддходана, раджа маленького індійського князівства. Але вони вважають зайвим вступати в полеміку з приводу азбучних істин і просто бойкотують ненаукові ідеї.

Дивовижна самовпевненість

Першою із закликом до преси не піарити Валерія Бебика у 2012 році виступила редколегія наукового журналу «Археологія». У відкритому листі програми і статті професора назвали «фантастичними розповідями», які є профанацією науки і дискредитують всю країну, а самого Бебика — «міфотворцем» і псевдоісториком. Незабаром з аналогічною заявою виступила редколегія інтернет-журналу «Історична правда».

У 2014 році Спілка археологів України відреагувала на висунення Валерія Бебика на Шевченківську премію відкритим листом. Його автори закликали не поширювати «безглуздості доктора політичних наук В. Бебика щодо витоків та історії українців». «З точки зору здорового глузду „історичні“ пасажі професора політології В. Бебика не витримують критики і не піддаються будь-якому науковому аналізу, — йдеться у зверненні археологів. — Усі „теорії“, які він висловлює у ЗМІ, — на кшталт „скіфо-трипільської цивілізації“, „українства Ахіллеса, Геракла, Геродота, Александра Македонського, коптів і гіксосів“, „українського походження Христа, Будди, Заратустри і Чингісхана“, „татаро-монголо -української держави“ — являють собою суміш наївного історичного примітивізму, дилетантства, невігластва і дивовижної самовпевненості».

«Усі „теорії“, які він висловлює у ЗМІ, являють собою суміш наївного історичного примітивізму, дилетантства, невігластва і дивовижної самовпевненості».

На закінчення автори листа, 66 вчених, закликали парламентські комітети з питань культури і науки, Держкомтелерадіо, а також громадськість і журналістів «нарешті врахувати думку фахівців у галузі археології та первісної історії України і належним чином оцінити „вагомий науковий внесок“ Валерія Бебика у профанацію історії України».

Самому Бебику ця критика, як він каже, «по барабану».

— «Історична неправда» — звичайний зливний бачок. Відкритий лист Спілки археологів — донос у сталінському дусі. Ці старі чекісти просто закликали заборонити мої фільми і книги. Гітлер теж палив книги. Українські книги палили російські нацисти в Севастополі у 2014 році. Висновки робіть самі, чому так біснуються в російському рейху з приводу моїх історичних розробок, — пропонує професор. — Ті, хто пишуть на мене такі пасквілі, — історики КПРС, які не можуть вийти за межі своєї парадигми. А конструктивної критики моїх позицій у фахових журналах за 12 років ви не знайдете. Її немає! І це про щось говорить.

«Ці старі чекісти просто закликали заборонити мої фільми і книги. Гітлер теж палив книги».

Професор розповідає, що у 2008 році, коли він став публікувати матеріали в «Голосі України», його і головного редактора газети Анатолія Горлова запросили до Інституту історії Академії наук. На зустрічі з істориками Бебик розповів про свій творчий метод, а Горлов заявив, що готовий виділити шпальту для всіх, хто захоче опонувати.

— І що ви думаєте? Не було жодного охочого! — вигукує професор. — Отже, я правий! Я роблю свою справу, а всі мої критики — псевдопрофесійна спільнота!

Статті Бебика із задоволенням цитують російські пропагандистські ЗМІ. «На Україні подібна бебиковщина міцно засіла у середній школі… Вища школа поки цьому чинить опір, питання лише в тому, чи надовго її вистачить. Тим більше що той же меметичний Бебик тривалий час був проректором і навіть ректором (!), — пише, наприклад, газета „Взгляд“. — Нова українська міфологія поступово витісняє реальну історію. Причому міфи теж конкурують один з одним. І перемагають, звичайно ж, ті, де пращури українців показані більш яскраво і велично. Потім таку напхану міфами болванку залишається тільки відшліфувати адаптованою історією про визвольну боротьбу ОУН-УПА — і можна відправляти в Донбас».

— Як ви ставитеся до того, що російські ЗМІ часто використовують ваші матеріали з метою дискредитації України? — питаю Бебика.

— Якщо мене лають вороги, отже, я правий, — впевнено відповідає він. — Пам’ятаєте «Собаче серце» Булгакова? Професор Преображенський там мудро сказав: «Не читайте до обіду російських газет»!

Умовні бебики

У Валерія Бебика багатий досвід викладача, адміністратора і політичного консультанта, також він вивчав принципи взаємодії зі ЗМІ. У 1990 році в Київському національному університеті Бебик захистив кандидатську на тему «Соціально-психологічні аспекти депутатської діяльності», у 1996-му став доктором наук, дисертацію захищав з теми «Політичний маркетинг і менеджмент у демократичному суспільстві».

У 90-х працював у пресслужбах Кравчука і Кучми, в інформаційно-аналітичній службі Адміністрації президента. Був директором Інституту менеджменту та бізнесу, першим віцепрезидентом-ректором, а також віцепрезидентом з наукової роботи Міжрегіональної академії управління персоналом, потім став проректором університету «Україна». З 2015 по 2017 рік очолював громадську раду при Міністерстві інформаційної політики. А ще Валерій Бебик — професор Інституту міжнародних відносин КНУ імені Шевченка, професор Національного університету імені Драгоманова, почесний професор кількох зарубіжних університетів. Сольно і в співавторстві написав кілька книг про політичний маркетинг і піар.

Наразі він за сумісництвом керує науково-дослідною кафедрою суспільно-політичних наук університету «Україна», в якому займається підготовкою науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації та викладає політологію. У цьому вузі професора дуже цінують і не вважають, що сміливі статті колеги можуть негативно позначитися на іміджі навчального закладу.

— Звільнити Бебика? Та ви що! — обурюється президент університету «Україна», ексміністр освіти 82-річний Петро Таланчук. — Він справжній патріот, свідомий українець, який відстоює інтереси нації! Його дослідження, на мою думку, могли б бути набагато переконливіші, якби він звертався не тільки до літературних джерел, а, наприклад, попрацював би трохи археологічною лопатою, провів би розкопки і заткнув роти симпатикам Москви.

Таланчук упевнений, що фільм «Український Херсонес» «знімає пелену з очей ошуканих українців», у дослідженнях Бебика він не бачить заборонених підходів.

— Валерій Михайлович намагається відновити історичну правду, відкинувши шовіністичну московську брехню. Тому я обома руками підтримую його роботу, — каже Таланчук. — Я не знаю суті суперечки археологів з ним, але якщо відкритий лист з його критикою підписали 66 осіб, гадаю, це було зроблено ординськими пропагандонами за гроші!

Эксміністр освіти Петро Таланчук упевнений, що фільм «Український Херсонес» «знімає пелену з очей ошуканих українців».

Таланчук підкреслює, що Бебик підготував 8 докторів і 23 кандидатів наук, написав 62 книги.

— Це заділ, яким не кожен може похвалитися! А скільки зробили ті піскуни, які його критикують? — гарячкує президент «України». — Так, Бебик висуває деякі несподівані твердження, але як наукові гіпотези вони цілком можливі. Адже багато загальноприйнятих постулатів колись були дикими гіпотезами! Я дивився кілька передач Валерія Михайловича. Гадаю, що вони дуже не подобаються московським шовіністам, яким правда очі коле, тому у автора цих передач багато недругів.

Однак представники професійної спільноти все так само просять не асоціювати професора Бебика з ученим світом.

— У розвинених країнах такі люди не мають докторських і професорських звань. Людина, яка висловлює з екрану подібні дурниці, навіть теоретично не могла би носити вчений ступінь, — запевняє український історик Ярослав Грицак. — Там шлях до наукових звань чітко прописаний, завдяки чому ідіоти відсіваються на самому початку. Щоб стати доктором наук, потрібні справжні відкриття, публікації в передових наукових виданнях, світове визнання. У нас же для цього часто досить надати вченій раді пачку макулатури, що гордо іменується дисертацією.

Ярослав Грицак зазначає, що подібні до Бебика діячі є в будь-якій країні. Швейцарець Еріх фон Денікен стверджує, що єгипетські піраміди побудували інопланетяни, британець Девід Ірвінг заявляє, що Голокосту не було, в Росії є люди, які доводять, що «етруски — це росіяни» («русские»). Різниця в тому, що авторів таких заяв називають письменниками, публіцистами, уфологами, але ніяк не вченими.

Культуролог, доцент-емерит Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв впевнений, що праці одіозного професора є відображенням сутності багатьох українців.

Швейцарець Еріх фон Денікен стверджує, що єгипетські піраміди побудували інопланетяни, британець Девід Ірвінг заявляє, що Голокосту не було.

— Біда України в тому, що в ній лише близько чверті населення справжні патріоти, приблизно стільки ж — відверті вороги української державності. А все решта — умовні бебики: самовпевнені, поверхневі, неосвічені, але з дипломами про вищу освіту, по-середньовічному вірять у диво і жадають його, — переконаний Лосєв. — Вони відчувають комплекс неповноцінності щодо шляху українців в історії і постійно намагаються компенсувати його різними фантастичними теоріями. У наших умовах поява таких фігур більш ніж закономірна.

Одвічний номінант

Програма Валерія Бебика «Цивілізація Incognita» зараз виходить на столичному муніципальному телеканалі «Київ». Керівник телекомпанії і генеральний менеджер телепроєктів Бебика Юрій Лященко не бачить у циклі передач нічого поганого.

— Як медіаменеджер, між серйозною, але нудною документалкою і цікавими, сміливими матеріалами я завжди оберу другі. Як на мене, будь-який відеоконтент, що генерує трафік, крім хіба що некрологів, — це добре, — каже Лященко. — Нехай Валерія Бебика тисячу разів хтось критикує, я дивлюся на його роботу виключно як на цікавий, контроверсійний телепродукт.

«Будь-який відеоконтент, що генерує трафік, крім хіба що некрологів, — це добре».

За словами Лященка, професор Бебик уже близько року офіційно працює на телеканалі, створюючи по чотири сенсаційні телепередачі на місяць.

— Незважаючи на те що цей продукт виходить в офпрайм у вихідні дні, його дивляться, його обговорюють у соціальних мережах, про нього сперечаються, — говорить керівник ТК «Київ» і пропонує глядачам самостійно оцінити озвучені у програмі історичні гіпотези й інтерпретації.

Торік Лященко разом з Бебиком опинився серед номінантів на Шевченківську премію в якості співавтора програми «Український Херсонес: антична історія Севастополя». Це висунення спровокувало обурення багатьох ЗМІ, ось лише кілька заголовків: «На Шевченківську премію в нинішньому році претендує псевдовчений, який вважає, що Ісус — галичанин, а мати Зевса — з Житомира», «Ісус — галичанин, Будда — скіфський пророк: на Шевченківську премію вкотре висувають псевдовченого Бебика», «Хортиця — столиця Атлантиди: на Шевченківську премію вже вп’яте претендує псевдовчений».

Як пояснив Bird in Flight голова комітету премії Юрій Макаров, подавати кандидатури на конкурс має право будь-яка культурна інституція. Уперше на здобуття Шевченківської премії у 2013 році Бебика висунули Національна спілка журналістів України та громадська організація «Співдружність працівників рекламно-інформаційних видань України». У 2018-му його кандидатуру запропонувала тільки спілка, а в 2019-му і 2020-му — «Співдружність», на сайті якої остання публікація датується 2015 роком. До організації входять видання «Афіша Рівне», «Волинський ринок», «Закарпатські оголошення» і ще п’ять газет такого ж спрямування.

— Так, мене щорічно висувають різні творчі спілки, — каже Валерій Бебик. — Кандидата на здобуття Шевченківської премії може висунути будь-яка редакція, видавництво або навіть окремий експерт Шевченківського комітету. Між іншим, рекламні видання я ставлю вище, ніж жовту пресу на кшталт «Української правди».

У комітеті Шевченківської премії не бачать великої проблеми в занадто простій процедурі висунення претендентів. За словами Юрія Макарова, будь-які фріки, що потрапили до загального списку кандидатів, відсіваються в першому ж турі.

У комітеті Шевченківської премії не бачать проблеми. Будь-які фріки, що потрапили до загального списку кандидатів, відсіваються в першому ж турі.

— Ми дуже широко закидаємо сіті, намагаючись зробити все можливе, щоб талановитий письменник чи режисер, відомий лише в умовному Кагарлику, міг би потрапити в поле нашої уваги, — розповідає Макаров. — Нічого страшного, якщо в наші сіті разом з великою рибою попадуться дрібні рибки або водорості. Ми не станемо їх брати. Якщо ж змінимо умови подачі кандидатур, таланти, відомі лише у своєму регіоні, можуть так і залишитися невідомими для широкого загалу.

Після оголошення результатів другого туру Шевченківської премії авторів фільму у списку кандидатів не виявилося. Опоненти Бебика видихнули, а Юрій Макаров зізнався, що з самого початку не турбувався з цього приводу.

— Увесь галас в основному через те, що йдеться про головну державну премію, — каже він. — А що ви скажете, якщо дізнаєтеся, що в Польщі такої премії взагалі немає? Зате громадські або бізнес-структури часто присуджують власні премії, багато з яких з роками стали дуже і дуже престижними. Але в Україні, на жаль, література, культура і мистецтво настільки не турбують ні населення, ні бізнес, що довелося вдихнути життя в започатковану ще в радянські часи державну премію. Повірте, коли кожен українець задасться питанням, хто ж найкращий український журналіст, письменник і режисер, потреба в державній премії відпаде. І нікого не буде хвилювати, що люди на кшталт Валерія Бебика хоча б навіть теоретично можуть претендувати на звання найкращих.

Утім, професора Бебика навряд чи зупинить чергова невдача. Він розповідає, що зараз сконцентрувався на виробництві фільмів, які називає документальними. Щоб підкреслити це, у фінальних титрах автор розміщує довгий список наукових і відеоджерел, до яких звертався.

Перед Новим роком він підготував для ТК «Київ» стрічку про святого Миколая, яку знімав у Туреччині, в місті Міра Лікійська. За словами Валерія Бебика, там у IV столітті жив легендарний святий, «що також є історичною бомбою під так звану всесвітню історію». І так, святий Миколай теж, швидше за все, був представником давніх українців.

Колажі на основі зображень Wikimedia Commons (Subhrajyoti07, Zde), Freepik, а також фото, наданого Валерієм Бебиком.