Вернісаж на смітнику: Як двірник став художником
У підвальному приміщенні музею Кавалерідзе тихо. Публіка вдумливо розглядає абстрактний живопис. Глядачів мало, хоча організатори кажуть, що в день відкриття виставки їх було близько двох сотень. Автор робіт, художник Леонід Бурковський, стоїть у кутку. Невисокий, мовчазний, у старій спортивній куртці, він більше схожий на вчителя праці провінційної школи, ніж на столичного художника, який презентує свої роботи.
Гості хвалять автора за «вдале використання кольорів» та «глибину робіт». Леоніду ніяково. Він не звик до компліментів, до галерей теж не звик. Що не дивно. Останні п’ятнадцять років Бурковський прибирає один із дворів Києва. Він і подумати не міг, що колись виставлятиме свої картини.
Художник на пів ставки
Тісна трикімнатна квартира обставлена скромно: старий диван, крісло, вікна без штор. Робочий стіл — покладені на дві тумбочки двері — забитий фарбами та художніми альбомами. Під стінами, на підвіконні та у шафах — недбало складені стоси картин. Усього близько п’яти тисяч. Це квартира Леоніда Бурковського.
Йому сімдесят два. Народився і виріс у Києві. Працював майстром на заводі, меблярем у театрі, різноробом на телебаченні. Після розлучення із дружиною Леонід захопився східною філософією та зрозумів, що хоче творити. У дитинстві Бурковський намагався вступити до музичної школи, але його не взяли. Тож перед тим як почати малювати, він вчився грати на баяні. Потім відкрив пекарню у Черкасах, а коли справа прогоріла, повернувся до Києва і влаштувався двірником. Роботу обрав через зручний графік, за яким живе чотирнадцять років. Вранці мете вулицю, вдень займається тим, що приносить задоволення, — творчістю.
Малювати Бурковський почав, коли йому було п’ятдесят два. Як і належить художнику-аутсайдеру, живопису не навчався. Чому взявся за пензля, сам не знає. Але одного разу, надихнувшись роботами Клода Моне та Івана Марчука, сів писати, аби виразити через фарби своє бачення світу.
Один із найдорожчих американських художників-аутсайдерів Генрі Дарджер, працюючи над ілюстраціями для свого роману про повстання дітей проти дорослих, знаходив матеріал для малюнків на смітниках. Бурковський не знає про Дарджера, але робив так само. Замість полотна використовував зворотний бік настінних календарів, афіш та рекламних плакатів. Олійні фарби Леоніду давала колишня дружина, чий вітчим теж був художником, акварельні приносили безхатченки, з якими Бурковський потоваришував, прибираючи вулицю.
Замість полотна використовував зворотний бік настінних календарів, афіш та рекламних плакатів.
«Батьки купують фарби дітям, а коли тим набридає малювати, викидають, — каже художник. — Такого добра на смітниках повно».
У центрі уваги
Першу виставку Леонід провів десять років тому за підтримки спонсора, який сплатив оренду однієї з київських галерей. Тоді художнику здалося, що ось-ось про нього дізнаються всі. Виставка закінчилася продажем картини за двісті гривень. Шляхи Бурковського зі спонсором розійшлися, і, не маючи чим платити за приміщення, митець вирішив більше не виставлятися. Але цієї зими передумав.
На те, щоб влаштувати виставку робіт просто неба, Бурковського надихнув один із його улюблених художників — Бенксі. Тривалий час реалізувати задум заважала погода та обстріли. Наприкінці березня Бурковський повісив вісім робіт на будиночку двірника. Виставку назвав просто: «Вернісаж на смітнику». Вона мала тривати день, але плани швидко змінилися.
Наприкінці березня Бурковський повісив вісім робіт на будиночку двірника. Виставку назвав «Вернісаж на смітнику».
Ажіотаж навколо робіт Бурковського почався, коли перехожий побачив роботи та виклав світлину з ними в інтернет. Фото завірусилося, вернісаж довелося продовжити ще на кілька днів. Врешті кураторка Музею-майстерні І. П. Кавалерідзе Олександра Савенок запропонувала Леонідові зробити виставку — цього разу у приміщенні. Експозицію, до якої увійшло близько сотні робіт, зібрали за тиждень.
Мистецтво не для всіх
Роботи Бурковського навряд чи сподобаються поціновувачам сюжетного живопису. Його картини можна розділити на два типи: безсюжетні абстракції, які передають настрій, та абстракції сюжетні. І якщо перші не викликають питань у глядачів, то сприймати другі без коментаря автора складно.
Сприймати сюжетні роботи Бурковського без коментаря автора складно.
Декілька хвилин художник водить пальцем по картині, намагаючись показати відвідувачам силует слона, якого він намалював. Побачити тварину виходить не у всіх, але Бурковський не засмучується. Митцеві важливо, аби глядач сам інтерпретував те, що бачить.
У галереї Бурковський виглядає розгубленим і втомленим. За останній тиждень він дав більше десятка інтерв’ю. Спілкуватися з журналістами йому важко: ті постійно запитують про символізм картин та пошук натхнення. Говорити про своє мистецтво Леонід не любить і не дуже вміє.
«Інколи я і сам не розумію, що відповідаю», — каже він.
Сьогодні, за словами Бурковського, йому багато хто пропонує продати роботи — лише адміністрація музею отримала чотири пропозиції. Але робити це автор поки не планує: хоче провести ще декілька виставок. Після цього — готовий розглядати варіанти. Продавати роботи буде «дорого», за двісті-триста доларів. Віддавати дешевше не бачить сенсу.
«Картини, які йдуть за безцінь, потрапляють на смітник, — говорить художник. — Я їх там бачив багато».
Фото: Антон Орехов, спеціально для Bird in Flight